Хотілосяб розповісти не просто одну із звичайних історій, але як завжди, все буде звичайним. Як завжди головні герої дівчита та хлопець і хтось із них кохає когось. Усі про таке пишуть... От тепер і я пишу(хоча б стараюсь, щоб було так, як у всіх).
         *     *      *      *        *       *     *
Все почалося літом, а саме 3 червня 2014 року. Я як завжди допомагала мамі по господарству і чекала вечора, щоб піти погуляти з друзями. Начебто і вечір вже настав і зібралася як тут мені приходить SMS від невідомого номеру: ,,Привіт) Є плани на вечір?),, Я звичайно ж була здивована і тому проігнорувала це повідомлення.

Сиділи я, Аня і Настя під горою: розмовляли, жартували, робили селфі і милувалися краєвидом, нічого не слугувало початку чомусь поганому, як тут ще одне SMS від тогож номеру: ,,А ти хитрюга!) Думала я тебе не знайду?),, Чесно, мені трохи лячно стало, хто це так жартує? Тому я розказала дівчатам, а ті тільки посміялись і сказали щоб я подзвонила на цей номер! Ннндддааа...Чудова порада. Але я не зателефонувала, стрьомно.
Спочатку ми провели Настю, а потім я провела Аню і далі йшла сама. Я не боюся ходити у вечері сама, нема чого боятись, але не в цьому випадку... Пройшовши мимо того місця де ми сиділи з дівчатами, я помітила як за мною хтось ішов і дуже швидко. Я не стала тікати, а навпаки, призупениласа. Згодом ця людина мене наздогнала і я зоаділа побачивши його.
-Привіт!) Я тебе спочатку не впізнала! Як твої справи?)- підбігла до нього і обняла.
-Привіт, манюня) Я також сумував),- обійняв також.- У мене все добре, а в тебе як?)
-У мене також добре)- перестала обіймати і просто стояла з дурнуватою посмішкою на обличчі.
-А чому ти мені не відповіла на SMS?) Я навіть встиг образитись...
-Так то був ти?
-А хто ж іще.
-Треба буде підписати тебе Сашка-Какашка) Це буде моя помста тобі за Марфу-Вонярфу.- зробила серйозний вираз обличча і повільно почала йти.
-Боже ти ще пам'ятаєш?) То ж було у 9 класі!)- він підбіг до мене, почав сміятись і обійняв.
-Ні і що!- також обняла.
Я дуже сильно сумувала за ним: запаш кофе і сигар, його блакитно-веселі очі та грайлива посмішка, його тату. Він хоч і мій друг, але сумувала наче за братом. Стільки всього пережили... Шкода, що тепер ми бачемось тільки на вихідних та канікулах(.
Справа в тому, що ми працюємо у різних містах (він у Полтавській школі номер3, а я у Красногорівській школі номер1).
Молоді вчителі, так би мовити.
Як ви вже помітили звати йогоОлександр, але всі його називають скоросено Сашка (я інколи Сашик). А років йому 25 при цьому мені 23 і нам ніщо не заважа спілкуватись.