Коли всі побачили мій новий обладунок не вірили спочатку , що це саме я. Через пару днів древній прийшов знову тільки не один ,а зразу троє. Тоді я був вдома відпочивав. Але почув голос медсестри в голові. І прийшлось вдягатись і їхати. Коли я приїхав згадав , що забув подвійний молот. І прийшлось використати останню здібність еліти ОРП. Викликав через портал зброю. І пішов атакою на тих древніх. Серед них був древній льоду , сталі , лави. Сталевий напав перший і попробував розрубати на дві частини мій подвійний молот. В нього вийшло. Але тепер в мене в руках два різних молоти. І я знищив сталевого вогняним молотом. І поглинувши його здібність з'єднав назад в один подвійний. Льоду я розбив вогняною частиною. А лавового заморозив. І тоді на дворі стояв той самий вчитель , що всіх хотів схопити. Він теж древній , але древній каменю. Його погляд перетворював на камінь. Тому я перев'язав очі , щоб не попасти під погляд. А поки він дувбасив мене , щоб я відкрив очі дехто мені вирішив допомогти. Я відчув Вайпер. Тому переказав медсестрі покликати Руна і Еліс. Вайпер було всеодно на погляд древнього бо вона напівзмія. І лише луска стає кам'яною. А вона сама може рухатись в кам'яній лусці. Рун і Еліс получили мої вказівки і вирішили зробити так , як я сказав. Вони двоє зробили дзеркало. Еліс скло , а Рун ртуть разом вони створюють дзеркало , або термометр. Одним словом Вайпер перетворила древнього в його справжню форму. Це був гігант з каменю. Але в такій формі він не загрожував своїм поглядом. А я своїм молотом почав трощити його. А Вайпер виколола його очі і з'їла. Тепер вона теж могла робити кам'яний погляд. Трощити таку камінюку досить важко. Тому прийшлось включити режим блискавок і костюм почав мінятись . Він став зручної для мене форми хоть і спочатку був великоватий. Став весь синім і по-ньому йшли сині вени , які переливались. Потім до мене притягнувся з майстерні коваля сокира . Сокиру я заховав. І почав руйнувати гіганта далі. Радіус на нього сильно збільшився через , що він вже опадав , а не ламався. Коли режим я виключив обладунок не змінився лише став того самого кольору , як і колись . А вени стали чорні і не активні. Я зняв шолом і побачивши Вайпер поцілував її. Вона заслужила. Головне їй про спор не нагадувати. Ми четверо побігли до спортзалу. А там вже всі лежали і не ворушились. Тільки зайшли Рун і Еліс вони теж впали. Я надягнув шолом і побачив , що там стоять неведимки. Вайпер теж відчула їх. Я заховав молот і збирався іти а бій , але не зайшов бо спортзал почали піднімати в повітря. Вайпер забрало теж. Я вирішив , що не було повернути всіх навіть , якщо я помру. І повернувся до майстерні ковальні. Там я зробив револьвер проти всіх здібностей загартував на всі свої здібності. А патрони я дав туди снайперські. Тому револьвер пробивав наскрізь все. Я сів на свій байк взяв ледве не всю зброю в ковальні і поїхав. Я їхав за спортзалом. І почепив на одну з куль жучок. І вистрелив в спортзал. А далі я їхав по навігатору.

Пройшло 3 години...

Професоре Чан ось те що ви просили.
(Вчений показує на спортзал з учнями)
Це добре , а тепер віднесіть усіх в спільну операційну.
(Професор Чан)
Почекайте хтось приїхав до воріт нашої лабораторії. Він пробив наші ворота всього лиш вистреливши в них.
(Вчений)
Зупинити його всіма способами .
(Професор Чан)

Я проїхавши в внутрішній двір встав з байку і ішов до входу. Але знову на мому шляху невидимки. Я взяв спис і встромив в землю і через нього провів 350 вольт. І всіх хто був в радіусі 30 метрів вбило. Спис я залишив там само. Я йшов і скидав зброю. Першими пішли зброя для кидання. Ножі , тамагавки , загострені залізні карти. Потім я наткнувся на цікавого чувачка. Я взяв дворучний меч і розрубав його. А він в свою чергу регенував. Він створює клонів  частинами тіла. Чим більше я його рубав тим більше їх ставало. Я зрозумів свою помилку і штрикнув в одного з клонів мечем. А той не ожив. І вони занервували. І тут я включив режим Джекі Чана. І почав валити їх всіх. Дістав булаву і давай давати їм пізди. Вирубати одного за другим. З кожним убитим справжній відчував біль померлого. Коли вже убив останнього клона. Справжній лежав на землі з переломами і молив , щоб я його пощадив. Прозвучав удар. Коли я виходив з коридору він лежав без свідомості. Я коліном об стіну лишив його свідомості. Я пішов далі і так поки не зайшов в велику кімнату то була так звана суперанера. А в головному кабінеті сидів мій батько і посміхався так наче мене зараз уб'ють.