Шок. Мені так погано, серце розривається, а я не можу знайти собі місця. Що робити? Куди йти? Що казати? Розриває з середини, та й вже не до сну.

Панічна атака взяла верх. Страх та паніка не дає мені можливості заспокоїтись. Відчуття, що світ руйнується, я втрачаю контроль над усім. Богдан почувши, що щось не так зі мною, у темряві промовив:

— Вадік, ти впорядку?

Я не міг сказати ані слова, я наче задихався. Я не міг себе контролювати. Зрозумівши, що справа неконтрольована, Богдан почав кричати: — Ігор, дзвони у швидку! Ігор вставай! Швидку викликай. Так я потрапив до лікарні.

Ранок

Прокинувся у лікарні, погано пам’ятаючи, що й як було. На радість все минуло, раз я таки живий і поспав. До мене прийшла медсестра перевірити чи я впорядку. 

— Доброго ранку Вадим Олексійович, сподіваюсь Вам вже краще і ви поспали. — Так, щиро вдячний, що врятували мене. 

Посміхаючись медсестра, перевела розмову трохи до серйозної теми і посмішка з її обличчя зійшла. 

— У Вас сталась панічна атака і доволі сильна, що налякали не лише хлопців по кімнаті так і нас. 

Засоромлено я відвів погляд і промовчав, розумію що призвело до такого шоку, але це моє … страх. Медсестра продовжила: 

— У таких випадках ми мусимо поцікавитись, що стало чинником такої панічної атаки, особливо серед студентів у гуртожитку.

— Я не можу Вам сказати, це дещо особисте. 

Підозріло поглянула на мене та продовжила:

— Можливо на Вас повпливало навчання, стрес? 

— Ні, навчання тут ні до чого, це не через університет. - згодом я пожалкую, що сказав це. 

— Зрозуміло, відпочивайте, після обіду зробимо огляд та відпустимо Вас.

Медсестра пішла з палати, паралельно я побачив свій телефон на тумбі та потягнувся за ним. На телефоні були пропущенні дзвінки і від одногрупників і від батьків, а також на диво пропущений від Валіка. Набравщи батьків пояснив, що все нормально, живий і цілий, просто перехвилювався так я пояснив та заспокоїв батьків.

Поклав телефон і замислився, для чого Тимур так вчинив і що від мене хоче. Це виглядало психічно неврівноважено, то він наближується максимально близько, то шантажує, принижує то цілує.

Поки думав в палату заходять хлопці Ігор, Богдан і …. Тимур. Мені чесно не добре стало, як побачив Тимура. Хоча по погляду Тимура він був максимально переляканим як мала дитина. Можливо через те, що розумів що накоїв і через нього це все, лише нього.

Хлопці поцікавились чи все впорядку, коли відпустять чи потрібно щось, лише Тимур стояв як вкопаний, мовчки. Не побувши і 5 хвилин у палаті, до палати на подив для усіх заходить поліцейський. Усі затамували подих і напряглись.
— Доброго дня, хлопці. Як чудово, що ви тут якраз зібрались. Я так розумію ви Вадима одногрупники, якраз ви мені і треба.

Ніхто не розуміючи, що відбувається вилупили очі в очікуванні “що буде далі”. 

— Пройдіть зі мною хлопці. - промовив поліцейський та повів за собою з палати. 

Я не розумію, що трапилось і що тут робить поліція. Нервово лежу у ліжку і розумію, що ситуація загострюється і враховуючи, що тут Тимур мені це не подобалось дуже.

За хвилин тридцять поліцейський сам заходить до палати, до мене ближче та промовляє. 

— Враховуючи, що Вас забрали уночі з гуртожитку і з ваших слів медсестрі причиною такого стану було не навчання і ви це подали, як щось особисте, медсестра була змушена викликати мене, щоб з’ясувати що трапилось у гуртожитку. Я опитав хлопців, ще окремо з кожним поспілкуємось у відділку на днях, оскільки перелякані і розмова з ними наразі не продуктивна. 

Я нервово уважно слухаю чоловіка, боячись поворохнутись, наче я скоїв щось протизаконне.

— Ви так не нервуйте, просто скажіть що трапилось і винних покараємо, проведемо виховну роботу. Якщо не вийде розмова, нам доведеться навідатись до вашого гуртожитку та й до декана чи навіть ректора … 

Я слухаю і мене опановує страх, якщо я все розповім то невідомо чим мені це все вил’ється, не розповім теж все боком вилізе. Чому мене постійно в такий тупик життя заганяє.

— Ви мене чуєте? Розкажіть, що трапилось, хто ці люди? - почав пресувати мене поліцейський. Мої очі накатуються слізьми і як він не розуміє, що я не хочу розказувати, бо боюсь що може бути потім. 

— Доброго дня, Можна Вас? - неочікувано пролунав чоловічий голос з коридору. Я здивовано не розумів, хто це і що відбувається. Поліцейський вийшов і його не було декілька хвилин. І тут до палати заходить він … Той самий чоловік, який був добрий до мене і піклувався про мене. 

— Привіт малий. - з щирою посмішкою зайшов до палати Валентин. Валентин, так це мій Валік. - про себе промовив я та взаємно зустрів посмішкою.

Я так радий був його бачити, от не знаю чого, мабуть це єдиний кого все ж я позитивно сприймаю. Аж підскочив я на ліжку. — Ах ха, легше легше. Вляжся, полеж ще. - заспокоїв мене він.

— От кого кого, тебе неочікував побачити. Як ти взагалі дізнався і тут опинився?

— Не забивай собі голову дурницями, все добре, все минуло?

— Наче все нормально, живий.

Валентин присів на край ліжка біля мене та дивився в очі, посміхався та однією рукою масажував мені стопу ноги. Я на це звернув увагу, оскільки мене наче близкавкою вдарило, що він мене торкається. Не те що торкається, а приємно масажує.

— За трохи прийде лікар, скаже “вирок” - жартівливо сказав він. Та й відпустить тебе, а поки лежи.

Наступні хвилин десь 10 тривали наче вічність, такий незручний момент. Я не знав, що казати, про що поговорити та й він нічого не розказував і не питав, наче він усе знає або його просто не цікавили деталі, сидів та й споглядав на мене аж палив поглядом з посмішкою та масажував ноги. Мені здався дечим дивним цей замріяний Валік, підозрілий якийсь, як дурник зачарований.

Згодом прийшов лікар, сказав, що все гаразд, але порадив купити заспокійливі та вітаміни і посварив, що мало п’ю води, густа кров. Побажав всього найкращого та й вийшов з палати. Я зібрав усі свої речі і разом з Валентином пішли з лікарні до його машини, яка очікувала під лікарнею.

— Значить так, дотримуємось нашого класичного сценарію! - мовив Валік.

Незрозуміло поглянув на нього та не встигнувши сказати і слова.

— Їсти! Везу тебе їсти. - з посмішкою відкривав він двері.

Їдучи в машині, я був як в прострації. І думок наче немає, і не чую що бурмочить Валентин. Мені просто стало легко і розслаблено. Мене щось питають, а я просто мугикаю. Розумію, що виглядаю зачарованим дурником, бо з мене сміється. Ми зупинились біля якогось великого закладу, Валік наказав мені посидіти в машині, що зараз повернеться. за декілька хвилин він виходить з пакетом з закладу та прямує до машини.

І знову далі кудись їдемо. Замріяно дивлюсь у вікно на природу, дику природу і зачаровуюсь. Як враз мене наче приземлило і здригнуло. 

— Стоп, ми вже за містом, куди ти мене везеш? - трох перелякано сказав я.

— Не переживай, це сюрприз. - все ж на позитиві промовив він.

Їхали ми так хвилин 40 десь. Звернули з траси і по бездоріжжю попрямували у ліс. Чесно, переживши останнім часом стільки подій, що мене це вже тригерить, страшні думки.

за хвилин 10 ліс наче розступився і відкрився пейзаж наче з американського фільму. Велике гарне чите озеро, навкруги гарна стрижена трава і гарний двоповерховий будинок.

Збоку я мабуть виглядав як селюк якийсь, котрий ніколи такого гарного пейзажу не бачив з сучасним класним будинком. Валік їде, дивиться на мене і посміхається, як з дитини.

— Подобається? - грайливо спитав мене.

— Тю, ти ще таке питаєш. Звичайно!

— Ахаха це добре, я радий що тобі подобається місцина.

Він просто спинив машину на траві, на галявині. Секундна пауза і так ніяково збіглись наші погляди і він каже:
— Чого сидиш? Чи ти не хочеш подивитись цю красу? 

Я ні слова не вронив, а кулею вилетів з машини і просто побіг до озера як дурний. лише чув сміх у спину, просто біг зиг-загом як мала дитина, а він стояв біля машини спершись на відкриту дверь та спостерігав за мною з посмішкою. Я був в контрастній ейфорії, з усіма подіями я наче втрачав реальність і вже так все-одно було, що правда що ні.

Поки я дуркував, Валік витягнув пакет та дістав з багажника покривало та вирушив в мою сторону до озера. Сонячна погода сприяла гарному настрою. Підійшовши до мене промовив: 

— Рухайся за мною. - та попрямував вбік, не зрозуміло куди саме. 

— А куди ти йдеш? - наздоганяючи його крикнув у спину.

Не промовивши ні слова він вів за собою, оминаючи будинок моєму погляду відкрився дерев’яний довгий пірс в озеро. Та він був такий незвичний, він не був високим, навпаки наче ледь лежить на воді, це дуже гарно. Прийшли на край пірсу Валентин з посмішкою розстелив покривало та командним голосом сказав:

— Давай діставай та розкладай з пакету. Він дуже багато набрав ресторанної їжі, наче з переляку. Та пляшку вина взяв, і м’ясо, салати, гарнір. Це було щось. Всівшись на пірсі, навкруги лише вода і біля мене чарівний чоловік і його піклування, те що треба було саме зараз. Налив у стаканчики вина, простягнув мені:

— За те, що все добре … Мовчки підтримав його та перекинув стаканчик. Не звернувши уваги як цілий і випив, бо жага пересушила мене. — Легше хлопче легше, ти ж нічого не їв. - не встиг зупинити мене.

І дійсно, я не пам’ятаю коли в останнє їв. На голодний шлунок, дасть по голові. Валентин в мить наклав тарілку усього смачного і всунув мені в руки: — Хутко їсти, а то зараз розгребе, потім я винний буду.

— За те, я буду знати хто винний. - жартівливо промовив я та й напхав рота їжею.

Ми мовчки сиділи та смакували як їжею зі смачним вином, так і краєвидом. Це була своєрідна медитація, перезавантаження. На мить я відсторонився від усього поганого і вдихнув на повні груди. Мене дурманило це свіже повітря. А можливо то вино не заставило чекати, швидко розійшлось по крові. А мені все підливали та підливали.

— О, я зараз прийду, будь тут. - промовив Валік і пішов кудись. За декілька хвилин він повернувся з колоночкою невеличкою та включив легку музику. Це все виглядало доволі романтично, що вже навіть мене не сильно тверезого дивувало. Навіщо йому це все, в нього ж є дівчина, купа друзів. Він нічого такого мені не зробив, якщо він так вибачається чи хоче спокутувати якусь провину. Дивно.

Ми швидко наїлись та напились. Моя голова вже була у легкому гелікоптері і я приліг на покривало дивлячись на небо, біля мене приліг і Валік. Ейфорія та розслаблення, але з тверезим мисленням. 

— Стоп, ти ж за кермом, навіщо ти пив??? - враз мене осяяло в голові.

Я підвівся і сидячи я зрозумів, що в мене голова обертом. Що означає, з голоду алкоголь випити.

— Як ми поїдемо назад? - в шоці промовив я.

А він лежить і сміється. Взяв за руку мене і смикнув, щоб я влігся нарешті. Влігшись ми мовчки лежали, слухали релаксуючу музику і відчували рух повітря. Так довбре мені ще не було, я повернув голову до Валіка, він бічним зором побачив, що я на нього дивлюсь, повернувся теж до мене обличчям.

— Що таке, все добре?

А я мовчки лежу та дивлюсь у його очі. Чоловік який в перший день знайомства мене налякав своїм серйозним мужнім поглядом, своїми розмірами. Я хлопчик, а він здоровий мужлан, нічого спільного окрім брудної історії.

— Ти мені подобаєшся … - ляпнув я на випившу голову.

Він засміявся як мала дитина. Мабуть я безглуздо виглядав і ляпнув лишнього. І стидливо опустив очі, навіть і не знаю чого я очікував. Взагалі навіщо це було говорити. Думки в моїй голові не підконтрольні, а язик все те озвучує. дурень.

Лежали ми так мовчки на сонці і насолоджувались моментом.

Відчуваю як на обличчя крапає вода і я відкриваю очі і розумію вже вечоріє. Я заснув. А надімною стоїть якогось фіга Тимур і крапає з руки своєї водою на обличчя мені.

— Ти що тут взагалі робиш? - вскочив на ночи я.

— Робити твоє життя “прекрасним” - язливо відповів Тимур.

На пірсі оказується я вже був сам, спав на покривалі, їжа і все інше було прибране, нічого не було на покривалі. Дивлюсь в сторону будинка, а там Валік і всі ті ж його друзі. Мене як близкавкою аж вструснуло, там був і гвалтівник Андрій та двоє інших яких я знаю лише генітально, все що я знаю про них. Я почав нервувати.

— Йдем підарок в будинок. - грубо похлопав рукою по плечі, охопив мене і підштовхуючи повів по пірсу в сторону будинка.

Вечір

Тільки наблизившись до будинка, на ганок виходить Валік:

— Сюрприииз! - розведеними руками і голосно типу здивував мене.

А в моїй голові лиш:

Валік, що ж ти наробив? Для чого ти це зробив.

На моєму обличчі радості не видно було. По мені було видно, що мене переїхали катком.

— Доречі дякую за запрошення, приємно здивований! - голосно сказав Тимур.

А я як здивований. То все ж таки це ідея була Валентина. Я як вкопаний стою перед будинком, без настрою. Валентин помітив, що мені ця ідея не сподобалась і спустився з ганку до мене, з іншої сторони поклав на мене руку, так би мовити приобійняв і промовив:

— Знаю, наше знайомство не задалось спочатку і ми усі провинились перед тобою. І я вирішив зібратись усім, бо хлопці теж мають, що тобі сказати. Заходь до будинку, якраз вечеря рахуй готова.

Він пішов у будинок допомагати, а Тимур біля мене так і стоїть приобнявши з іншої сторони та пошепки на вухо каже:

— Мені немає чого перед тобою вибачатись, а ти ще своє отримаєш, я тобі це гарантую. - тихо промовив мені.

І пішов слідом за Валентином у будинок. Я стою і не хочу заходити. Чому вони всі не розуміють, як мені бути серед них. Передчуття в мене дуже погане. Я у лісі, чорт зна де від міста і вже вечоріє.

Заходжу я в будинок. Звичайно, він дуже великий і гарний з середини. Заходжу у вітальню, вони вже усі зібрані за столом. Разом нас було шестеро: Я, Валентин, Тимур, бармен Андрій який першим мене домагався і двоє яких я пізнав як партнерів, а не людей.

— Сідай біля мене маленький, я скучив. - сказав гвалтівник Андрій.

А у моїй голові монолог:

Що ж ти наробив Валік, знав би ти …

— Стоп хлопці. Давайте спочатку вибачтесь перед Вадіком, я для цього вас тут зібрав.

Слухаю я слова Валентина і споглядаю на ящик горілки біля дивану і мені все зрозуміло, чим це завершиться. Я просто здався, розумію, що станеться те станеться я один а їх 5ро. Ну ок, причетних четверо.

— Вадік, тут таке діло… - почав бармен Андрій, з якого все і почалось. Якби не він, нічого всього цього не трапилось зі мною за цей весь період. Я такий злий на нього.

— Я особисто такий п’яний був тоді, що я навіть не пам’ятаю що було тієї ночі, але як кажуть, що трапилось то трапилось, ну так получилось …

Це таке “вибачення” пролунало від гвалтівника. Мені хотілось плакати. Це так лицемірно і брехливо лунало, хіба всі цього не розуміють?

— Ти ж розумієш, це все алкоголь, ми несвідомо так вчинили. - промовив самий юний, який виконував команду заткнути мене, своїм членом товк мою горлянку.

Це якийсь сюр, зібрались щоб виправдовуватись. Я не стримався і полились сльози. Валентин підскочив, обійняв мене і прошепотім:

— Пробач нас таких телепнів, не плач тільки. - дивлячись мені у вічі промовив.

Єдине пробач яке я почув і то від людини, яка нічого мені не заподіяла. Які ж гнилі люди оточують Валентина. Помітивши погляд Тимура злий, мене аж вдарило. Я різко пішов сідати за стіл.

Хлопці накладали мені їсти, загалом за столом був хаос. Хтось телевізор включає, хтось роботу обговорює, інші сміються з чогось. Лиш я мовчки сиджу і споглядаю цю всю картину. Як вони розливають горіляку, мені теж підсовують.

— НІ! Мені сік, лише сік. - різко відмовив я.

— Хоч одненьку з нами, в знак примирення. - хитро сказав Андрій біля мене.

Валентин на мене глянув і мімікою сказав мені, що хоча б одненьку за компанію. Я його послухав, Посиденьки розпочались. Згодом я трошки попустився, але вже не вливався у компанію, всім було весело, а я серйозний сидів все-одно.

— Сходи освіжись, бо як гівно униле сидиш тут. - на вухо мені ляпнув Тимур.

Я все-одно хотів в туалет, тому пішов з радістю. Зачинився я та й захотів побути сам хоч трохи. Але довго мені не дали спокою, бо вже у туалет хтось хоче. Зробив свої справи, вмився та й з туалету пішов на ганок будинку. Сів на сходах і милувався вечірнім озером, вже темніло. З будинку лунав гам і крики, сміх. Мені було не весело, я так кайфанув вдень, а зараз відчуття найгіршого сценарію.

— Ти чому тут? - в спину пролунав маловідомий голос.

Підійшов і присів біля мене на сходах, чоловік який був “тоді” … Який разом з Андрієм між нами мостились, а потім користався мною. Через неловку тишу він промовив:

— Я Саша, Алекс. Тобі думаю неважливо як мене звати. Але як не крути, я пам’ятаю ту ніч. Можеш заперечувати, але я бачив як тобі подобалось і ти був не проти. Тому не роби з себе жертву, ти сам винний.

— Не хочу грубити, але пішов ти. - не дивлячись на нього промовив з мокрими очима.

Він мовчки підвівся і направився в будинок, але через крок зупинився і необертаючись сказав:

— Я б тебе залюбки ще не раз виїбав, тільки скажи чи подай сигнал, я знаю ти хочеш, не обманюй себе.

Пішовши в будинок я лишився сам з цією реплікою у голові.

А в чому він не правий? Я ж не спав тоді, вони це розуміли, і я підмахував ще. І так, подобалось. Але де та межа, секс і гвалтування, задоволення і відраза. Мене це нагрузило.

— Вадік, йди до нас ми скучили! - лунають вигуки з будинку.

Не буду я себе жертвою строїти, щоб всі за мною сюсюкались і розказували яка я сопля. Повернувся в хату, мені Тимур в руки прям пхає стакан з соком.

— П’єм за кохання стоячи і до дна. - сказав Андрій і підморгнув Тимуру з посмішкою, що дивно.

Всі ми п’ємо свої напої до дна, я щедро п’ю і розумію що сік гіркий. А тимур тримає стакан, щоб я випив до дна. Цілий стакан соку випив і після смак розумію, що туди налили багато горілки. Я підірвався швидко у туалет, але руки Тимура та Андрія крепко тримали мене, щоб нікуди не пішов.

— Сиди і не рипайся. - на вухо сказав Андрій.

— Макс, ти взяв чудо зілля? - вигукнув Андрій за мить.

— Вже несу! - підскочив і побіг наймолодший з чоловікої компанії.

Тепер я всіх знаю як звати. Хотів би сказати “приємно познайомитись” але не буду брехати. Але цей монолог відбувався лише в моїй голові. В моїх голові починались каруселі, добряча доза горілки не заставила чекати на себе. Вони почали розкурювати ще траву, ще більше одурманювало та розслабляло їх.

Сиджу за спостерігаю за усіма, поки ще при свідомості. Валентин вже такий же “хороший”, веселий і дурноватий від горілки. Вже усі на веселощах.

— А граєм гру, правда або дія? - вигукнув Саша.

Хоч вже у всіх язик заплітається, налигарились усі до дров плюс накурюються.

— А давайте, я почну! - вигукнув Тимур.

— Ну давай! - хором мужикі погодили.

— Вадік, обирай правда або дія?

Я вже п’яний але при свідомості, кажу:

— Правду!

— А ти любиш хуї?

В кімнаті пролунав п’яний чоловічий регіт. Я дивлюсь на Валіка, а він вже змішався з усіма, підперши голову регоче і очікує відповіді. Це так бридко виглядало, уся ця картина.

— Твій - ні! - різко відповів Тимуру в лице.

Мужикі регочуть, як з стендапу.

— Оце так вмазав йому! - вигукнули зі столу.

Тимуру явно це не сподобалось і лише розізлило.

— Моя черга! - граючи на випередження сказав я.

Андрію ця ініціатива сподобалась: — Валяй!

— Тимур, правда або дія?

— Давай теж правду.

Я витримав паузу і наважився це запитати при свідках:

— Ти в мене закоханий?

— Ууууууу - пролунав гул зі столу.

Мовчить, пауза затягнулась.

— Я не підар! - огризнувся в мою сторону Тимур.

— Якщо не підар, то чого мене цілував? - гра перейшла від мене на вияснювання відносин.

Мужики приофігіли від повороту, секундна пауза.

— Моя черга. - вигукнув Андрій. — Тимур, ти ж знаєш правила гри? Наступна в тебе дія.

Ми напряглись, що задумав Андрій. Пауза, а він сидить і либиться та переводить погляд в мене на Тимура, з Тимура на мене.

— Поцілуй Вадима в губи.

По Тимуру видно, що загнали і він стає злитись. Мужики підбурюють, сміються з нього, а я стою і чекаю, дивлюсь на нього. Він різко встає і з кулака мені в живіт, промовляючи:

— Підарас йобаний.

І вилетів з будинку на вулицю.

Я в той момент думав, що помираю. Мій шлунок відчуття що вивернувся, мене почало нудити, хтось х хлопців приніс тазика … почалась метушня, крики, розборки. А мені здавалось, що я кров’ю блюю. Дихання не вистачає, наче заперло, в очах темніє. І я вирубився.

Прийшов у себе вже на вулиці, на пірсі біля води, мені бризгали водою в обличчя. Я побачив Валентина. Я лежав на пірсі, він бризгав мужики на вулиці хто метушиться, хто курить, щось там вияснюють. А мені сильно болить. Стан жахливий в голові паморочиться від алко, шлунок болить від удару і настрій лайно.

— Як тобі, легше? - запитав Валік.

— Перестань бризкати.

Валік сів на пірсі, а мою голову поклав собі на ноги. По ньому видно, що він п’яний, але дає собі звіт у діях та подіях. Мовчки сидимо і лежимо декілька хвилин.

— Ти мені теж. - промовив після паузи Валентин.

Я не зрозумів, про що він. Задумався, а потім я зрозумів. І мені стало легше і приємно на душі.

— Ви як тут? - підійшовши спитав Андрій бармен.

— Все добре, йдіть в будинок, хай ще трох свіжим повітрям нічним подихає. - попіклувався про мене.

Лишились ми у двох на нічному озері, під зірками. Відчуття, що повторно народився.

— Ти допоможеш мені дійти в кімнату, хочу лягти на ліжко. - попрохав Валіка.

— Давай ще трохи тут побудим, тут так гарно і заодно протверезить трохи. - жартівливо відповів.

Вдвох аж хіхікнули, хоча мені під ребрами боляче було. Але це не завадить мені також. За трохи ми почали вставати, я тримався за цього здорованя, а він підійняв мене на руки та поніс в будинок. Максимально неочікувано для мене, і максимально приємно. Вперше мене на руках несли.

Підняв мене на другий поверх заніс у величезну кімнату, з доровезним ліжком. Мабуть то було його кімната, чомусь так подумав. Поклав на ліжко і накрив ковдрою. Присів біля мене на ліжку, наче щось думає чи хоче сказати.

— Тобі щось принести?

— Дякую тобі.

— Можна я тут ще трохи посиджу? - дивне прохання від Валентина.

Я мовчки поклав руку на його ногу, без зайвих слів думаю він зрозумів, що я не проти компанії його. І тут Валік каже:

— Я б хотів завершити гру …

— Не зрозумів. - не зовсім розумію, що здоровань має на увазі.

Він повертається та нахиляється до мене і ніжно цілує у губи та відразу відстороняється. Я хапаю рукою за його потилицю не даючи завершити поцілунок.

— Тепер моя черга. - прошепотім йому в лице.

Так за потилицю його тягну та завалюю у ліжко, перекочуючись та сівши на нього зверху. Можливо і добре, що у кімнаті темно, світло не вмикали, це додає своєрідної магії.

— Моя черга дії, загадуй! - дав команду мужчині підімною.

— Поцілуй мене.

Чесно, я стримувався довго, але вже не було як. Я хотів його з’їсти, просто пристрасно почав цілувати його. Руки Валіка, автоматично потягнулись до моєї попи і розмістились на ній. Його опіка за сьогодні мене так зробила хтивим, що вже що буде то буде.

І тут ми чуємо, що хтось підіймається до кімнати. Валентин швидко мене зіштовхнув з себе і почав говорити:

— Що там таке? - в напрямку силуету в дверях.

— У вас все тут впорядку, чого в темряві сидите?

— Говоримо, Вадим хоче відпочити.

— Ну то хай малий відпочиває, йдем за стіл.

— Зараз спущусь. - відповів Валік.

Відповів Валік та підвівся, збираючись вставати та йти у слід за друзями.

— Відпочивай Вадічок. - у супроводі цих милих слів він поцілував мене та пішов донизу.

Мені стало легше та приємно. У темній кімнаті не видно було, але моя посмішка сяяла яскравіше за місяць. Я заснув.

Ніч

Приємний сон мій розвіявся, з рухів чуваків в темній кімнаті, їхнє п’яне шепотіння та регіт.

— Що ви тут робите? - спросоння мовив я.

— Він проснувся, хапай його. - почув я та не встиг нічого зробити, як мені затулили рукою рот , сіли на мене, схопили руки за спиною:

— Дай скотч який ти брав.

— Я сам заклею йому рота.

Пролунав звук розгортаючого скоткчу, і мені по обличчю грубо приклеюють та обмотують навколого голови.

...