І так... Хто допоможе з редагуванням тексту?



Ми зайшли в квартиру (ну як зайшла я: влетіла, а Макс зайшов по-людськи). Зняла куртку, взуття і стала чекати, щоб це все повторив Макс. Роздягався він дууже довго, думала впаду, але, вже все знявши, він дав мені свою куртку (даремно), яку я потім просто кинула на крісло.

- Йди мий руки.
- А де...
- Прямо по коридору, праві двері.
- Ага. Дякую

Я знову чекала довго, поки він вимиє руки. Може заблукав? Та ні, ось він, прийшов!

- Ну нарешті! Сідай сюди - поки він блукав та мив руки, я дістала перкись, вату, йод та лейкопластер
- Йод ховай! Я не хочу з коричневим лобом ходить! - у нього або золотий інстинкт (бо в мене руки з жопи), або він часто бачить дівчину з йодом (це навряд, тому що б його вже й сліду не було, був лише інопланетян)
- Ок. Без йоду, так без. Не кричи так - я одірвала кусок вати, та вмочила в перикісь. Незнаю, та я чось затупила. Макс дивився на мене, ця усмішка мене бентежила і водночас бісила - Перестань!
- Хм? Я щось знову зробив?
- Перестань так дивитись на мене! Бісиш!
- Я нічого не можу з собою подіяти! Можна запитання?
- Ти його вже задав!
- Ти живеш одна?
- Ні.
- А випивка є?
- Ну... допустим що є. Ти думаєш, що я тобі наллю?
- Так. Наливай що є. - гаразд, можливо, якщо він нап'ється, то я дізнаюсь, що він думає про Ніку насправді, та є мінус - я незнаю, що він вироблятиме. Що якщо приставатиме? Ні, я так не ризикувати.
- Який чай будеш? Чорний чи зелений? - вимовила я, коли вже заклеїла рану лейкопластирем.
-... Чаю?
- Вже не хочеш пити?
- Та я про алкоголь говорив!
- Не пригадую... ти сказав... "Випивка є? Наливай шо є" про алкоголь й мови не було.
- Господи які ми умні!
- Це сарказм?
- Не розчула?
- Якраз такі розчула. Так я розумна. Щось не так?
- Все не так! Я йду.
- Ага

Він забрав куртку, взувся і вийшов з квартири гримнувши дверима. От придурок, покидьок!

Я вирішила позвонити до Нікі, запитати як вона.

* Ало -.трубку взяв її тато
* Доброго вечора. Це телефонує...
* Я чудово знаю хто звонить. Чого ви хотіли?
* Як почуває себе Ніколь? Їй краще?
* Краще, та вона відлежиться до завтра. Нехай відпочине.
* Дякую, що повідомили. До побачення.

Він нічого не сказавши вибив.

Зараз 00:46. Мені пора лягать, завтра на мене чекає важкий день.

***

Я прокинулася від телефонного дзвінка. Невідомий номер.

*Так?
* Ти ще спиш?
* Хто...?
* Кіт в чоботях. Збирайся, щоб через 20 хвилин була в дворі Нікі!
* А це ти... придурку, ти якого дзвониш так рано? Зараз тільки 7:20!
* Я збираю народ. Ти також маєш прийти!
* Навряд чи Ніколь протрезвіла.
* Після побачиного протрезвіє.
* Арг... ні, я ще посплю.
* Так... тоді жди, я щас тебе звільню від злих чар, спляча красуне.
* Іду, іду. Пака
* Чекаю

А я так хотіла виспатись. Завтра школа... Ну якого цей придурок сподобався Ніколь? Їй подобається його посмішка? Я ніколи її не зрозумію. Та ніхто крім неї не розуміє мене...

Я вдягнула чорну кофту та джинси. Взулась, накинула куртку і вийшла з квартири закривши її.

До двору Нікі я дійшла за півгодини. І я крім Макса нікого не побачила.

- Ем... я бачу, що народу тут, аж не порахувать!
- По-перше: ми вже дорослі, і зможемо якось помиритись по-людськи
- По-людськи? Чи можливо по-дорослому? Ти сказав, що вибачешся при людях?
- Я багато чого говорив. По-друге: я повинен в дечому зізнатись... Ніка вже довго мені подобається
- Що? То чому ти її відшив?
- Я не повірв їй. Вона ж то до одного, то до іншого.
- Так але... ех...
- Я вирішив признатись їй, а не вибачатися.
- І хто ж тебе тримає?
- Мене ніхто не тримає. Мене до неї навіть не пускають!
- Хто?
- Батечко її звісно ж. Ти можеш попросити в неї вийти?
- Так. Але я й сама боюсь її татуся, особливо після вчорашнього... Ой! А якщо він їй розповів?
-...
- Не мовчи! Це ти в цьому винен!
- Не верещи! Просто скажи, щоб вийшла. Я все їй об'ясню.
- Угу. Об'яснить він. Та так що я без подруги останусь!?
- Іди!
- Ні!
- І що ти будеш робити далі? Без мене ти точно залишишся без подруги!
-...

***

- Я захожу... - ось, я на порозі кімнати Нікі, яка притворяєтся сплячой. - Ніка, я знаю, що ти не спиш.
- Йди, мені погано.
- Тому я й тут. Поговорим?
- Нам ні про що розмовляти.
- Макс сказав що кохає тебе! Він зараз чекає на тепе на дворі
- Ага. Вдягаюсь і лечу до ТВОГО МАКСИМА!
- Чому мого?
- А ти не знаєш? Настільки тупа?
- Так, я тут вообще дура, яка на барному столику танцює!
- Іди геть!
- Піду, тільки з тобою!
- Ні!
- Перестаньте! - Макс - Ми можемо поговорити?
- ... Ні! Ідіть геть!
- Можеш вийти? - Макс до мене
- Угу...

POV Ніколь

Як вона могла? Вона ж знала, як я кохаю його! І знала, що ті всі хлопці були для того щоб, він ревнував!

- Можеш вийти?
- Угу

Вона вийшла, зачинивши за собою двері. Макс дивився на мене. Мені від цього стає ще гірше. Я починаю плакати. Я накрилась ковдрою. Не хочу щоб він бачив мої сльози.

Я відчула як він сів коло мене, і почав мене гладити. Ще він щось бурмоче та я погано чую. Я вирішила зняти покривало, щоб краще його почути та побачити...

- Знаєш чому я закохався в тебе? Пам'ятаєш... чотири роки назад, ми вперше зустрілись? Ти стояла під дощем і плакала, через батька. Та коли я пійшов, ти мерщі почала витирати сльози і хотіла піти, та я схопив твою руку...

Чотири роки назад

- Відпусти!
- Пробач... Можу я спитати, чому ти плакала?
- Ні, я не хочу говорити щось незнайомцю!
- Тоді познайомимось. Я Макс... - хлопець відпустив мою руку, та я чогось не хотіла йти чи втікати. Він лагідно посміхався мені, простягнув руку. Я незнаю чому, та я пожала руку і назвала своє ім'я.
- Ніколь... Красиве ім'я... рідкісне... а можна Ніка?
- Звісно. Я не проти - чомусь я також почала посміхатись, і не могла відвести погляду
- Я не хочу, тебе знову засмучувати і розпитувати також нічого не буду. Я можу тебе провести? - він поставив надімною зонтик.
- Так, але... я плакала тому, що посварилася з татом...
- Тобі нікуди йти?
-...
- Хочеш підем до мене. Думаю мама буде не проти
- Справді?
- Так. Пішли?
- Ні. Для початку спитай.
- Гаразд, звоню....Ало... Так, я зараз буду... Можна щоб до мене зайшли?... Дякую, зроби будь-ласка чаю. Зараз буду!
- Можна?
- Так. Ідем?
- Угу.

Після цього ми часто проводили вільний час разом... Я почала розуміти, що я закохалась.

- Так... я пам'ятаю...
- Ти мені показалась дуже милою... а з кожною зустріччю я закохувався все більше й більше... Рік назад я хотів признатись тобі, але ти сказала, що в тебе появився хлопець, і я вирішив мовчати...

Я більш не могла стримати сліз. Яка ж я дурепа! Він кохає мене! Кохає! Я подивилася в очі Максу. Він дивиться на мене так само, як і при нашій першій зустрічі, знову ця легка та прекрасна посмішка, ці сірі, хитрі очі.

Він підсів ближче, нагнувся до мого лиця, і наші губи доторкнулися. Це був гарячий та ніжний поцілунок, такого ніколи не було. Нажаль нам не вистачило кисню для продовження. Його лице було ще досі близько, я відчувала його схвильований подих. Я не стримано і жадно знову вцепилась у його губи... не хочу відпускати... Він тільки мій!

POV Наташа

Довго він...

Я так просиліла на кухні хвилин 40, потім почула як відчинились двері кімнати Ніколь, і хтось тихо прямує до кухні... Це була Ніка.... Ми обоє мовчали і дивились одна на одну, тоді я побачила як почали сльозитись її очі. Я не могла сидіти на місці коли подруга плаче. Я пішла і обняла її.

- Пробач - тихо й хрипко вимовила вона, ще досі плачучи. Як я можу її не пробачити. Це ж буде якимсь безумством!
- Звичайно... Друзі?
- Так. Найкращі - вона мені посміхнулась. Звісно ж як повні дури ми розпочали сміятись на всю горлянку зі всієї цієї нісенітниці.