Прощайте
Ніколета Пожога
Чути як дзвенят дзвінки, Для когось він звонить в черговий раз А для нас в нажаль в останній.... Ще трішки і після світанку ми розлучимося, Не тільки на літо, на канікули, А вже назавжди... Подивись Кульки літають верх, Це наші мрії, які можливо збудуться колись. І хочу вам подякувати за все Але скажу лише одне Дякую за те що були ви всі поряд. А школі скажу дякую за друзів, За перше кохання (а саме кохання), яке допомогло мені знайти талант, За знання, За приємні спогади, І не тільки.... Завтра в нас випускний, Момент єдиний, радісний, Нехай після нього збудуться у кожного свої мрії і мети. Нехай кожний з нас своє місце в цьому світі знайде. Будьте щасливі! Хоч випускний буде завтра хай буде тут
2021-06-24 14:05:42
4
0
Інші вірші поета
Батьки Класному керівнику Может хватит Тот не этот
Інші поети
it'sdher _
@ddher_
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
8084
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208