- Зоряно, - кличе мене співробітниця Ганна. - Ти на обід не йдеш?

"Непомітно плине час, коли справою зайнятий", - пригадались мені слова з якогось фільму. Та насправді це не про мене. У мене час зазвичай летить вдень, коли мені відверто нудно. Така вже в мене робота: дзвінок - відповідь - наступний дзвінок. Та все сповільняється, коли я поринаю в охоту.

От тільки вчора завершила велике полювання на банду кікімор, що тероризували задля свого задоволення цілий людський квартал. Та зараз не про те.

- Іду, - підводжуся з місця та прямую за зграйкою дівчат, таких самих, як і я працівниць сфери інформаційних послуг.

Працюючи в довідковій, набагато легше дізнаватися новини про всілякі негаразди. Тут можна дізнатися набагато більше ніж зі ЗМІ та навіть у поліції. Я точно це знаю, бо мій знайомий ловець працював в поліції.

Щось я знову відволікаюсь на думки, яких в принципі не має бути у мене в голові. Може сказати, що я захворіла. Та ні. Якщо піду, мені цей день не зарахують, а половину вже відробила.

Перева розподіляється між співробітницями у час, коли кількість дзвінків зменшується, щоб не катувати нас голодом й не переривати роботу служби. Таким чином, нас розділили на гурти та ще й їдальню, досить пристойну, до речі, розмістили на цокольному поверсі будівлі. 

Під час обіду, з апетитом поглинаючи котлети, намагалася зосередитись на гомоні дівчат, навіть щось вставити зуміла, коли така нагода з'явилась. Розмовляли красуні, звісно, про чоловіків. А про що ще розмовляти молодим незаміжнім дівчатам, які складали 80 відсотків колективу? Віта ділилася, що нещодавно познайомилась з та-а-ким хлопцем - спортсмен, неймовірно гарячий та вродливий.

Стала уважніше прислухатись до розмови. Віта не страшненька, але вродливі спортсмени зазвичай на таких не западають. Тож варіанти три: перше - вона дещо прикрашає, друге - це справжня історія кохання, третє - дівчинка ризикує стати жертвою. А тут уже варіанти. Маніяк чи якесь чарівне паскудство.

В процесі розмови все більше починаю турбуватися. Познайомились кілька днів тому, він несподівано з'явився, підбіг прямо на вулиці й зізнався, що дівчина йому сподобалась, почав активно залицятись. Не щез навіть після того, як переспали, й тепер активно кличе разом з подружкою на дачу до друга.

Віта спершу запропонувала своїй ліпшій подрузі Ользі, але та відмовилась, мотивуючи тим, що якби друг був таким самим, як той спортсмен, то йому б не довелося шукати пару через дівчину, а з "квазімордою" вона зустрічатися не хоче. Тоді Віта почала звертатись до інших співробітниць по черзі, але всі з якихось причин відмовлялись. Не чекаючи своєї - останньої - черги, кажу:

- Якщо хочеш, я поїду. В мене планів на ці вихідні немає, - їх і справді не було поки що, тож чи то відпочити, чи то когось вполювати зайвим не буде.

Дівчина, що майже впала духом після перших відмов, знову стала весела.

- Чудово! Тоді я розповім Кирилові, що ми поїдемо.

Я кивнула.

Навіть якщо Віті насправді нічого не загрожує, відпочинок на дачі з незнайомими хлопцями - дещо авантюрний задум. Втім, я вже давно не незаймана, тож здатна "підтримати компанію". А якщо той друг і справді "квазіморда", відбитися буде не складно.

***

Решта дня пройшла спокійно. Думки більше не тікали надто далеко від виконуваної роботи, тож я була собою задоволена. Ввечері знову підійшла Віта та сказала, що Кирило та його друг з нетерпінням чекають знайомства зі мною.

- А ти сама бачила того друга? - питаю, сама не знаю для чого.

- Ні, - дещо ніяковіє дівчина, - але я не думаю, що він погано виглядає. Справді.

- Я також так не думаю, - усміхаюсь до співробітниці, й ми прощаємось.

Сідаю в маршрутку та мандрую до іншого краю міста. Район тут не надто благопристойний, на відміну від того, де я живу зараз. Але тут я виросла, й знаю кожного вурдалака. Й саме тут знаходиться головна будівля Ковену. Звичайні люди вважають заклад фабрикою з виробництва побутової хімії, щоправда мало хто згадає, коли тут було останнє відвантаження продукції.

Підійшла до прохідної й штовхнула двері. У кабінці охорони порожньо, тут ніколи нікого не буває. Звично перестрибнула через парапет й попрямувала напівосвітленим коридором вглиб будівлі.

Єдині двері в кінці коридору ігнорую та повертаю ліворуч. Проходжу крізь примару стіни та опиняюсь в офісі оперативного відділу. Тут сьогодні тихо.  Важко навіть уявити, що всього лише двадцять годин тому тут була справжня божевільня. Двадцять чи тридцять голосів навперебій звітували, направляли, приймали виклики, консультували... Вночі це звична справа.

Киваю кільком сонним дівчатам, які скоріш за все вдома ще не були. Вирішую про підозрілу зусріч не розповідати, бо якщо вони такі відповідальні, точно зроблять доповідь Раді. А це зайвий клопіт. Спочатку треба як слід все розвідати. 

Вчора я не встигла як слід відзвітуватися, вважаючи за краще поспати принаймні півтори години перед робочим днем, тому довелося сьогодні прийти так рано.

Заходжу до офісу ловців ЧАР. Раніше нас було п'ятеро, на згадку про це в приміщенні стоїть відповідна кількість столів. Тепер лишилося лише троє. Робота в нас, м'яко кажучи, небезпечна для життя, а істот, що могли б нею займатися не так уже й багато.

Зазвичай це такі ж напівкровки, як я. Або ті, хто має в своєму родоводі янголів чи демонів. Божественні створіння, згідно легенд, вже давно залишили наш світ, але їхні нащадки ще й досі зустрічаються серед людей. Головне завчасно їх знайти та не дозволити відьмам перетягти на свій бік. А ще захистити, бо якщо цього не зробити, ЧАР істоти з'їдять їх ще дітьми. Надто вже апетитний у розумінні всілякої нечисті є божественний енергетичний фон.

До речі, про відьом. Колись саме вони створили Ковен, щоб захищати жителів від занадто активної в цих місцинах нечисті, але близько п'ятисот років тому між ними та Радою виник якийсь конфлікт. Результатом суперечки стало те, що відьми більше не хотіли допомагати Раді в її роботі. Деякі з відьом продовжували співробітництво з людьми ще кілька століть, поки були живі, але зрештою нікого не лишилося. Ми не те щоб вороги й навіть, як мені здається, робимо одну справу, але чарівні жіночки тримаються осторонь.

Одного разу я зустрілася з відьмочкою на ім'я Варяжка - дивне лахмате створіння, яке важко відрізнити від лісовика. Дівчина вилікувала мене, взяла запропоновану плату й була така.

Повертаюсь думками до свого звіту. Що ще написати про тих кікімор? Вистежила, виманила, вбила. Все як завжди. Навіть фантазії не вистачає щось додати до тих сухих фактів, щоб пані Сошка невдоволено скривилася під час читання та посварила мене за "нестатутне" викладення фактів.

До кімнати впурхнула Софія - моя краща подруга з самого дитинства. Вона була з "янголів", про що свідчило біле майже як сивина волосся та зелені із золотавими прожилками очі. Дівчина має здатності до телепатії та трохи телекінезу. Завдяки важким тренуванням дуже вправна та сильна, але до мене, звісно, їй як до сонця рачки.

- Привіт. Оклигала вже, - не надто чемно цікавиться янголятко.

- Не дочекаєшся, - широко усміхаюсь у відповідь.

Й звідки взялася думка, що янголи світлі та тендітні створіння? Насправді ж вони справжні воїни, безжальні й люті. Вдача відповідна. В мене двійко знайомих нащадків "світлих", й обоє працюють зі мною. Щоправда з іншим - Ігорем - ми не надто добре ладнаємо. Можливо через те, що з ним я не виросла плечем до плеча й не звикла до його закидонів.

Про вовка промовка. Плечем уперед до кімнати входить Ігор. Інакше він просто не проліз би у двері. От де природа не поскупилась на вроду, тобто не природа, а божественна кров. Білявий, мужній, з привабливими рисами обличчя. Моя Софійка, звісно, також не пасе задніх, але порівнювати цих двох просто неможливо.

Велетень похмуро дивиться на нас, й ми одразу припиняємо дружню бесіду між собою та перемикаємось на нього.

- Що трапилось? - питаюсь. - Щось ти погано виглядаєш.

- Й рано так прийшов, - підхоплює моя білява подружка. - Невже Раді вклонятися викликали.

- Ні, - його красиве обличчя кривиться від нашої "привітної" зустрічі. - Я тиждень вдома не був. Й приблизно стільки ж не спав. Якщо сьогодні звіт не напишу, то Рада не побачить його ще кілька днів.

Ми з розумінням киваємо чоловікові й більше його не зачіпаємо. Не змовляючись, повертаємось до перерваної бесіди.

- А як там твої кікімори поживають? - цікавиться Софійка. - Не втомилась за дрібнотою ганятись?

- Сплять вічним сном. А твій упир-гіпнотизер вже наївся котиків?

- На людей він також нападав, - надула губки білявка.

Змагання між мною та Софійкою справа звична. Ми з дитинства суперниці, на тому й подружилися. От і тепер жартуємо, применшуючи досягнення одна одної, хоч кожна знає, що в іншої завдання також було смертельно небезпечне - інші ловцям просто не доручають.

- Які плани на вихідні? - цікавиться Софія задумливо стукаючи коротким нігтиком по підборіддю, не відриваючи погляду від екрану ноутбука. Схоже оригінальні ідеї для звіту в неї також скінчилися.

- Співробітниця запросила на дачу до свого знайомого.

- Симпатичний?

- А мені звідки знати? Досить того, що він підозрілий.

- Дідько, Зірко, ти хоч колись про роботу не думаєш?

- Коли я про неї не думаю, вона сама мене знаходить, - зітхаю, це й справді так - неприємності липнуть до мене як мухи до меду.

Ще трохи сиджу, вдивляючись в екран, та розумію, що сьогодні вже нічого путнього народити не зможу. Із зітханням закриваю документ та надсилаю Сошці. Чекаю кілька хвилин на зауваження, але таких не отримую.

Завдання у вхідних також відсутні, тож питаюся в подружки, що продовжує задумливо підпирати підборіддя.

- А які в тебе плани на сьогоднішній вечір?

- Власне, відіспатися хотілося б, - відповідає у простір білявка, а потім переводить погляд на мене. - Це запрошення?

- Так, - киваю, - сама ж нагадала про відпочинок.

- На відміну від тебе, нічна звірюко, я хоч іноді маю спати.

- Я піду, - озивається Ігор, про існування в кімнаті якого я вже майже забула.

- Ти ж спати йти збирався. Чи вирішив кидати цю дурнувату звичку?

- Не засну поки не хильну чогось для розслаблення, - розминаючи шию рукою, відповідає ловець.

І я розумію, що давно в мене нікого не було, якщо я вже залипаю на сталеві м'язи, що проступають крізь футболку цього хлопця. Й здається він мені не таким вже й дратуючим.

А може справа у циклі? Замислююсь на секунду, який сьогодні день. Авжеж, хто б сумнівався - три дні до повної луни. Ото мене й тягне відірватися та на брутальних красенів.

У звичайних дівчат цикл один, а от у мене їх два: один звичайний жіночий, а інший, так би мовити, вовчий. Хоч і вважається, що перевертні не залежать від циклів луни, інших розумних пояснень регулярним змінам настрою немає.

Саме в повню я найсильніша та найактивніша, а ще невтомна й зла - тому і є таким незамінним кадром для відділу Винищувачів чарівних агресивних розумних істот. Втім, сподіваюсь, у цю повню обійдеться без неприємностей.