Клуб зустрічає нас проникливими басами та купою людей у нерівному світлі прожекторів. Музика пульсує, як і серця натовпу. Я добре відчуваю це, незважаючи на приголомшливий звук. Ми швидко знаходимо місце, де можна сісти та займаємо місця. На моїх супутників одразу починають кидати зацікавлені погляди. Ще б пак не кожного дня можна побачити такі неординарні екземпляри. Я такої уваги зазвичай не маю, особливо у присутності моїх білявих друзів.

Адже зовнішність в мене звичайна. Зріст метр сімдесят - не маленька, але і не надто висока. Не худа і не товста, радше спортивна. Та з моїм життям це й не дивно. Очі світло-карі, як свіжий гречаний мед, обличчя, як колись сказала моя подружка, кругле, як луна. Бліда шкіра, як поверхня моєї покровительки. Єдине, за що є зачепитися погляду, - вогняно-червоне волосся. Це мій природний колір, як сивувате у моїх супутників, але звичайним людям про те знати не обов'язково. Нехай думають, що я якийсь панк.

Не відомо як нам вдалося знайти малесенький столик у кутку. Ігор якби поклав на стільницю свої руки, накрив би його весь. Кумедно з боку виглядав він на короктоногому стільці. Але велетню було на те байдуже.

Поки я шукала стілець для себе, Софійка вже мотнулася до бару й повернулася з напоями, розумниця. Три шоти для здорованя, по шоту собі й мені. Разом піднімаємо склянки й дзвінко стукаємо ними, вигукуючи "Хе!" Цією командою зазвичай завершується тренування. Й кидаємо пекучу рідину у горлянку. Ігор одразу за першою випиває другу і, вже більш бадьорим суне до бару. Його черга нас пригощати.

Я, тим часом, вже на майданчику, зводжу з розуму чоловіків поблизу. О як мені це зараз подобається. Відчуття, що я володію їхніми почуттями й бажаннями, збуджує свідомість. Потроху підхоплюю енергію від кожного та латаю свої енергетичні дірки. Після кікімор їх лишилося чимало. Кляті створіння, та годі про них.

Чую поклик Софії і повертаюсь до столика. На нас тут вже чекає Ігор і комплімент від нього у вигляді квітчаних коктейлів. Випили ще. Велетень важко встав з-за столу та трохи похитнувся.

- Я пішов, - підморгнув нам й сяйнув білозубою посмішкою.

- Щасти, - киваємо, й Ігор розчиняється у натовпі.

А я роблю ще ковток чи два та знову пірнаю у ритм, залишаючи подругу за столиком. Софійка танцювати не вміє, і вчитися не хоче, тож в цьому ми також з нею не сходимось. І чому ми взагалі з нею подружилися, спільного майже нічого?

Приходжу до тями від того, що чиясь немаленька така долоня ковзнула по животу до грудей й притиснула мене до збудженого чоловічого тіла. Всередині прокотилась легенька тепла хвиля.

Стоп. Не така вже я й голодна, щоб кидатись на першого ліпшого бовдура, що навіть залицятись не вміє. Хапаю руку й відкидаю в бік, але звільнитися не виходить. Миттєвий рух, й я знову у полоні. Нічого собі. Втім, я майже не здивована, кожного разу, коли хочу відпочити, відбувається якась дурня. Розслаблююся й продовжую рухи в танці. Не хочу привертати надто багато уваги, тому й стримую своє обурення.

Ще трохи й незнайомець починає тягнути мене кудись, невдовзі розумію, що до виходу. Це й на краще. Ніхто не прийде йому на допомогу.

- Пискнеш, приб'ю, - пролунав хрипкий шепіт у вухо, а в ніс повіяло гнилизною.

І не збиралася. Ходімо, дурна смердючечко. Щоб я тебе прибила, навіть пищати не потрібно буде, бо ти ж звичайна людина, хоч безперечно сильна. Раптом знову чую поклик Софії. Подруга загубила мене серед натовпу, й тепер цікавиться, куди я запропала. Бо її коктейль майже скінчився, і прийшла моя черга пригощати.

Показую картинку перед моїми очима й останні думки.

"Слух, я втомилася. Довго ти ще?" - лунає в голові противне скиглення. Оце подруга, нічого не скажеш. Я тут у халепу втрапила, а вона мене кинути вирішила. 

- Іди додому, - фиркаю у відповідь чомусь вголос. - Я ще недостатньо розважилась.

- Для тебе розваги на сьогодні тільки починаються, - втручається в розмову мій викрадач. 

Я знову кривлюся від нової порції смороду та роздратовано закочую очі. Ну чого ти вліз? Кілька стрімких рухів і чоловік відлітає у стіну закладу під здивованим поглядом охоронця.

- Він хотів мене викрасти, - поскаржилась охоронцеві, якомога невинніше плескаючи віями.

Той поглянув на чоловіка, потім перевів погляд на мене, ще раз на тіло біля стіни.

- Хех, - всміхнувся чолов'яга. - А чого на допомогу не кликала? Втім... - він знову поглянув на все ще непритомного "викрадача". - Роботу не шукаєш, мала?

Я сором'язливо опустила погляд.

- Я працюю вже.

- Шкода, - охоронець не стримував розчарування в голосі. - В нас хороші зарплати, - зробив останню спробу мене переконати.

Знизую плечима. Шкода, звісно, але на своїй роботі я не через гроші працюю. Охоронець киває в бік входу, і я повертаюсь до клубу. Зустрічаю свою нестерпну подругу, від якої жодної користі. Софії набридло чекати свій коктейль й вона вирішила піти додому. Цьомкаю дівчину у щоку на прощання. Вона хмикає, вловлюючи мій стан, й відповідає приязною хвилею, щоб мені полегшало.

Повертаюсь до столика. Але настрою продовжувати танцювати вже нема, тож підхоплю сумку та виходжу з клубу. Як своя прощаюся з охоронцем, прикольний мужик.

А тепер додому й солоденько так поспати, й не півтори, а щонайменше п'ять годин.

Лягаю в ліжко з незрозумілим відчуттям дискомфорту. Якби спала в піжамі, сказала б, що резинка давить, але сплю я переважно гола. Може я перетворилась на тендітну принцесу на горошині? Перетрусила ліжко, жодного гороху під матрацом не знайшла. Що ж в дідька коїться?

Не знаю, скільки я так ще крутилася, відчуваючи ломоту у всьому тілі, але зрештою змогла відключитись.

...Біжу лісом. Швидко біжу, але не наздоганяю, як завжди, а чомусь тікаю. Знаю, що ворог, що йде по моїх слідах, сильніший й страшніший за мене. У чесному бою я в нього не виграю.

За мить розумію, що вже програла. Саме тому зараз і тікаю світ за очі. Хто женеться за мною? Що за звір міг мене так налякати. Розважливість потроху повертається до мене, паніка відступає.

Ні, він не стане гнатися за мною. Йому це не потрібно. Він і так вже володіє моїм життям. Чому володіє я не знаю, не через те ж, що переміг мене у бою?

Стаю як вкопана посеред лісу. Це питання, це знання не дає мені спокою. Хто взагалі той ворог? Чому він мною володіє? Що я роблю посеред лісу? ...Геть гола? Стоп. Я ж у своєму ліжку була, хіба ні?

Вдивилась у золотаві хащі. Підняла голову й побачила сяйво блакиті крізь напівголі гілки. Хіба зараз не ніч? 

За мить приходить усвідомлення, що це сон. Я вперше прокинулась уві сні. Відчуття, м'яко кажучи, таке собі. Пані Васильєва довго намагалась мені пояснити, як це робити. Адже уві сні можна багато чого цікавого дізнатися про чарівних істот, що знаходяться неподалік. Це відбувається через те, що кожна істота випромінює неповторну енергію, а ловець під час сну її перехоплює. Таким чином можна навіть передбачати майбутні агресії.

Мені здається, що геть усі вміють це робити, окрім мене, звісно. А тепер і я доєдналася до когорти славних. Втім, чомусь не пригадую подібних прикладів, коли на самого ловця ведеться полювання.

Обертаюсь й біжу назад. Треба подивитись на теє страхіття, що змушувало мене тікати. Уві сні можна. Уві сні ворог мені не загрожує.

Ліс несподівано скінчився, й я опинилась на жвавій міській вулиці. Все ще гола... Байдуже, це ж лише сон. Але це не заважає людям довкола обертатися та показувати на мене пальцями. Як же це бісить! А ще в цю мить я зрозуміла, що більше не маю жодного уявлення, куди мені тепер подітися й де шукати небезпеку.

Раптом на очі потрапила дивна парочка. Обличчя двох хлопців - вчорашніх підлітків - наче брижили. Картина, що відкрилась, коли я придивилась до них уважніше, змусила відсахнутись та стати у бойову стійку.

Жодних сумнівів - переді мною перевертні!

Монстри мене не бачили, й це на краще. Бо рефлекси рефлексами, але вбивати мені їх нічим. Спершу треба підготуватися. Озирнулась в пошуках чогось, що може стати в нагоді, та чкурнула за ріг, щоб вони не помітили мене раніше, ніж я буду готова.

Але в ту ж мить опинилась у цілковитій темряві. Ще за мить на плечі лягли великі долоні. Від торкання, яке, до речі, не видалось мені недоречним, по тілу побігли мурашки. Незнайомець помасажував мою шию, змушуючи розслаблено закрити очі. Потім долоні рушили вниз по руках, поволі охоплюючи мене в залізні обійми. Розпечене дихання у мене на тімені також опустилось нижче й затаврувалось на скроні ласкавим поцілунком.

- Я навіть не уявляв, - пролунав тихий шепіт, але більше незнайомець сказати не встиг. Пронизливий дзвінок будильника вирвав мене зі сну та міцних обіймів.

Я підскочила на ліжку й озирнулася собі за спину, щоб побачити незнайомця. Але не розрахувала того, що вночі мені чомусь заманулось переповзти на самий край ліжка. Тому з переляканим зойком зовсім не витончено гепнулась на підлогу. Звісно, нікого окрім мене в кімнаті не було. 

Несподівана побудка геть вивела мене з рівноваги. Не погано для першого свідомого сновидіння. Тепер пояснив би хто, що вся ця маячня означає. Мабуть, доведеться завітати сьогодні до своєї наставниці з духовного розвитку.

Стила підлога холодила попу. Безшумним стрибком піднялася на ноги. Потягнулася, зробила кілька вправ, пробуджуючи закляклі м'язи. День обіцяв бути мало приємним. І справа зовсім не у дивному сновидінні. 

Сталевого кольору небо опустилось зовсім низько до грішної землі. Цікаво, це вісник чи просто негаразди в атмосфері? В моєї енергетичної чутливості є деякі недоліки. Найнеприємнішим для мене є те, що окрім сил, так би мовити чарівних, я відчуваю ще й фізичні явища. Адже вони мають спільну природу. І розрізнити їх подекуди неможливо. 

Втім, якщо надто не поглиблюватись, то все насправді дуже просто. Місячні цикли, зміна погоди - це з глобального, депресивні стани та погане самопочуття - від людей довкола. Коли ці явища поєднуються, активуються всілякі злидні, і в мене з'являється купа роботи. А почуваюся я при цьому... м'яко кажучи кепсько. Сильна, спритна, агресивна, але глибоко нещасна істота.

Що ж. Зрештою негаразди в погоді багато чого пояснюють. А що найголовніше - це все спонукає якнайшвидше завітати до пані Васильєвої. Підходжу до тумбочки, від'єдную телефон від зарядки, обираю номер, глибоко вдихаю.

- Васль Степанч! В мене... В мене тут таке коїться... Сусід горить!