ягодиний ад
Майже Янгол
Мої очі вкрай наповнені слізьми Ні,не через гострий біль у серці Не через те,що загубилась між людьми Чи загубила в лісі десь своє відерце І навіть не у голоді причина Та й наче спрага мучить не збиралась І діло не у тому що дитина Яка лишень по ягоди припхалась Уже в матусі проситься назад Аби на трошки,ну хоч на одну хвилину Покинути цей ягодиний ад Але вже мусить якось цю добить годину Щоб вже отримати щаслужений свій клад І з купою грошей у магазин полинуть Не повертаючись ніколи вже назад
2018-06-21 14:07:36
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Юля Штука
Посміхнув вірш) 👍☕непогано
Відповісти
2018-06-22 11:27:22
1
Майже Янгол
@Юля Штука дякую😄
Відповісти
2018-07-06 18:32:23
Подобається
Інші вірші поета
Теперь нет смысла... Ми За облаками.. Умных людей мы считаем на пальцах
Інші поети
Glory LoveWorld
@Glow_Heavenly_Broadcast
Tigerclawandtigertail
@tigerclawandtigertail
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1885
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11414