Северин Скляренко, чоловік, років сімдесяти, стояв біля вікна, заклавши руки за спину, і розглядав стареньку вербу, що звісила своє волосся, тягнучись ним до землі. У цьому він вбачав певну відповідність своєму власному життю, бо ж коли він був ще молодий, йому хотілося тягнутися до сонця, зараз же, набравшись досвіду і трохи схилившись під вагою років, Северин більше надавав перевагу спокою і роботі із землею. Мабуть, від того щовесни він засаджував присадибну ділянку тюльпанами та папоротниками, а на початку літа, по вечорам, копирсався біля піон та ромашок.

  Пролунав дзвінок і Северин, відірвавшись від роздумів, взяв свого дерев'яного ціпка і почвалав до дверей. Сьогодні було заплановано зустріч із черговим журналістом місцевого телебачення, що рік за роком навідуються до нього додому і, не соромлячись того, тривожать сіду Северинову пам'ять.

 - Вітаю, пане Северине! - заусміхався кучерявий молодий парубок з тонкими окулярами на кінчику носа та нехитрим букетом квітів у руках. - Прийміть вітання з Днем Перемоги від команди нашого телеканалу!

 - Дякую, любчику. - Посміхнувся Северин і подумав про себе, що молодість - то чудова пора, коли ти ще можеш не думати про суглоби і не перейматися за те, що твоє волосся вже не русяве.

  Пілся обміну люб'язностями, зручно влаштувавшись у кріслі біля столу, журналіст у сірому костюмі взяв до рук свого записничка і подивився на Северина крізь тонку оправу власних окулярів. Очі, сині як у Безсоромного, ніби не помічали старості, що вже заволоділа зморшками на обличчі колишнього солдата.

 - Пане Северине, - почав він, - з Вашого повернення із фронту минуло вже майже пів сторіччя, але, мабуть, ви ще досі пам'ятаєте ті емоції, що заполонили Вашу душу, коли Ви зрозуміли, що весь той морок війни вже позаду?

  Северин, погладивши себе по лисині на тому місці, де колись був густий русявий чуб, посміхнувся. Рік у рік, вони питали його чи не забув він того, що сниться йому кожну ніч.

 - Пам'ятаю, любчику, - відповів дідусь і узяв до рук чайник, щоб додати кип'ятку до своєї чашки.

  Було чутно як тепла вода дзюркотить у чашку, наповнюючи вітальну ароматом трав, а Северин, ще посміхаючись, сам про себе згадував, з чого ж усе почалося...