Mon étoile
Erza L'enfer Du Mal
Qui sommes-nous pour juger Cette personne qui a été cassé, brisé Par toutes ces moqueries Et ces insultes qui lui étaient destiné Tout ça à cause d'à priori Non justifié Elle qui n'avait pourtant rien demandé Et qui se fit lapider Sans avoir commis aucun pêchés Elle n'aurait pas dû vivre ça Elle ne le méritait pas Mais la vie en a décidé ainsi Et aujourd'hui Elle ne rêve que d'une chose Rejoindre la voûte étoilée Par de-là cette simple prose Pouvoir rejoindre les gens qui l'ont aimés Elle rêve de hisser la grand-voile "J'arrive, mon étoile..." ✨✨✨
2020-11-10 20:28:51
7
10
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (10)
KAYSEE
@Erza L'enfer Du Mal 🥰❤️
Відповісти
2020-11-11 10:12:58
1
Erza L'enfer Du Mal
La plupart parle de mon vécu en effet excepté celui-là. Je sais à quel point le harcèlement peut être dur alors j'avais besoin d'écrire un poème pour toutes ces personnes qui ont vécu du harcèlement ! ❤️ 🌺 ✨
Відповісти
2020-11-16 20:21:04
Подобається
Erza L'enfer Du Mal
De rien ! ❤️
Відповісти
2020-11-17 20:50:42
Подобається
Інші вірші поета
Rendez-la moi... Là où tout a commencé La face cachée de la lune Ce qu'est devenue ma vie...
Інші поети
GannMorgana
@GannMorgana
شه
@Theoo
Siriin
@Siriin
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3618
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12857