Румель Р.М.

Садиба

Видавництво “Підпілля”

2023

Цей годинник страшно дратував Леоніда, йому здавалось що час навколо зупинився, а цей годинник все цокає, висить там навпроти й стрілки його ніби не рухаються, це звук самотності, такий звук є в старих будинках, де доживає своє життя пристарілий мешканець дому. Це звуки тиші, тік-тік-тік-тік, а !!!!, хочеться вибігти на вулицю і закрити вуха.

Сам кабінет був старим і меблі раритетні, але охайним, підлога паркетна багато раз пере лакована, старий журнальний столик з графином наповненим водою, і вазою з прянощами, шафа для наукових книг по психології забиті ними полички, і два дивани один навпроти одного, а між ними цей журнальний столик. Дивани були зручні з великими м'якими подушками, ти ніби в них провалювався і не дивлячись що за вікном осінь тобі було тепло і комфортно.

Навпроти сидів чоловік в окулярах для читання і перегортав блокнот з якимись записами, на вигляд років десь п'ятдесят, низького зросту повновагий зайва вага була на обличчі та талії, великі щоки та друге підборіддя з випуклим животом. Тіло явно ніколи не було під фізичними навантаженнями, подумав Леонід про себе, чомусь його дратувала зовнішність, сам чолов'яга був рудим і це забарвлення було скрізь, брови, вії ледь пробиваючись щетина, а очі блакитні й маленькі як у свині. Одним словом відраза і зневага навіть не знаючи цього чоловіка зовсім.

- Леонід В'ячеславович Стрипунець, тридцять два роки, - сказав сидячий навпроти чоловік жіночим писклявим голосом, що ще більше відштовхувало Леоніда від співрозмовника. -Мене звати Олександр Іванович Гомель,- перевертаючи чергову сторінку свого блокнота продовжував чоловік. Леонід уважно дивився як цього чоловіка товсті серделькоподібні пальці беруть ручку і щось записують.- Мені потрібно заповнити кілька форм, щоб ми могли продовжити з вами цей сеанс. - Малий рот і нерівні зуби як ти живеш з такою зовнішністю, знову не дає спокій гидка відраза Леоніду до сидячого навпроти чоловіка, ще цей білий халат ніби на два розміри менший, а під ним темний гольф аж під шию, але найдивніше було те що на шиї висів масивний кулон з зображенням бокала сповитим змією, здається срібний і сам ланцюжок занадто товстий, на правій руці велетенське кільце з печаткою на середньому пальці, теж здається срібло, а на мізинці вервичка. - Я вас вибрав оскільки ви мене найбільше зацікавили з усього нашого диспансеру, - вибрав мене для чого, тьма думок нахлинули, відчуття ніби ти піддослідний щур. Леонід вдивлявся в нього морщив лоба і не міг збагнути що від нього хоче цей недопсихолог. - Розумієте, - продовжував говорити Олександр трохи нахилившись в перед, - я вас вибрав, тому що ви мені здались унікальним пацієнтом нашого закладу, і мені здається що цей експеримент мені вдасться втілити якщо ви мені більше розкриєтесь. - Розкритись тобі ти що псих зовсім, ще мене на бігову доріжку постав. Леонід ще більш зневажливо оцінював свого опонента, думки одна за одним його накривали. В цей момент в кабінет зайшла молода дівчина з вигляду зовсім юна, не високого зросту в білому халаті теж в окулярах, але їй вони личили на відміну від Олександра, ці окуляри навіть додавали якогось шарму і вишуканості, темне волосся зав'язане у хвоста, струнка навіть симпатична що для таких закладів дивина. Вона зайшла побачивши Леоніда привіталась, зупинилась біля входу ніби чекаючи коли її представлять.

- О, знайомтесь це Надя, вона мій студент і буде мені допомагати в цій науковій праці, - дівчина вклонилась посміхнувшись і сіла біля свого наставника, картина була така ніби красуня і чудовисько, чомусь Леонідові це зовсім не подобалось і на мить він навіть закрив очі і ліниво випустив повітря з грудей. - Ну що почнемо,- з цими словами Олександр витягнув з кишені свого халата коробочку з розміром пачки цигарок, поставив її на стіл, це був диктофон. Натиснув на запис і червона лампочка на ньому почала мигати, все це виглядало як слідчий витягає зізнання з підозрюваного.Леонід чомусь повернув голову до вікна і дивився на золоту осінь за вікном. Там за межами будівлі було життя, погода сонячна, а листя осипані по землі й вуличних алеях додавали жовто-оранжевого відтінку, йому в цей момент захотілось туди на вулицю на волю, вдихнути осіннього холодного повітря, але голос Олександра повернув його до реальності.

-Ви зі Львова?,- питання було поставлено так ніби відповідати не обов'язково, але для заповнення форми потрібно уточнити, позаяк Олександр не переставав махати ручкою у своєму блокноті, Леонід відірвав погляд від вікна і повернувся до Олександра.

-Так, - а сам про себе подумав що тут він п'ять місяців, і уже не пам'ятає як це місто виглядає. І тут Леонід звернув увагу, що на Наді ідентичний кулон бокала оповитий змійкою він висів в неї на шиї, що ви серйозно це мода така, подумав він собі.

-Скажіть Леонід ви вірянин, ну в бога вірите?,- з цим питанням Олександр відклав блокнот. А сам сперся на бильце дивана та уважно з під окулярами дивився на реакцію Леоніда, що трохи здивувало ніби це питання було надважливим. Надя теж зосередила свій погляд на ньому трохи мружив очі. Нащо Леонід ліниво і повністю байдуже відповів.

-Для вас це гра доктор?, ви думаєте це весело ставити мені ці питання для вашої наукової дисертації, ви хочете знати чи вірю я в бога, ні не вірю.- Ця відповідь їх чомусь обох засмутила до глибини душі. Вони ніби побачили в Леонідові безнадійну і пропащу людину. Олександр знову взяв блокнот щось записав, було видно якусь нервовість в його поведінці він ніби креслив ручкою все що перед цим писав, і тут з усієї злості кидає блокнот на столик, і стає різко з дивана розмахуючи руками розпинаючись навіть трохи задихаючись.

-Як.....як ви не вірите, ви що як ті кляті атеїсти, як ви живете що вам дає сил на життя, - така реакція Олександра трохи насторожила Леоніда йому трохи навіть прийшлось напружитись і руки тримати на готові, гладкий свиноподібний доктор не такий і безпечний як з вигляду здається.

-Спокійно доктор, - Леонід не розуміючи що робиться тому вирішив все одно згладити нервову обстановку, - це лише моя позиція що тут поганого.

-Так...так. Що це я трохи піддався емоціям, нам варто продовжити, - взяв себе в руки заспокоївся Олександр, підняв назад в руки свій блокнот сів на диван на своє місце. Леонід огляну ще раз приміщення і відмітив для себе що на стінах кабінету занадто багато ікон, та всякої релігійно символіки, на тумбах, шафі, на полицях навіть по кілька фігурок хрестів, книг з біблії, для терапевтичного кабінету це трохи занадто.

-Як ви сюди потрапили?, - вирішила трохи розрядити ситуацію спитала Надя,- ну я маю на увазі в нашу клініку, - поправила себе і зразу подивилась на Олександра ніби чи він схвалює це питання. Олександр не відривав погляду від Леоніда він ніби свердлив його своїм поглядом. Було видно що ледь помітні каплі поту на лобі блищали, неприязнь і важке дихання важко було стримати, але Леоніду байдуже було, він знав що його доля зараз вирішується цими двома, тому усі амбіції свої і думки він тримав при собі.

-В моїй історії все написано, ви можете самі прочитати.- Байдуже відповів Леонід.

-Так, але там написано загально і багато що не уточнено, хотілось від вас деталей і від вас особисто почути цю історію, - продовжувала Надя вже впевненіше.

-Все почалось з того що я, Кумар і Мажор зібрались в мене в дома, ми дивились поєдинок бокс якісь здається, дивились телевізор їли чипси ну все як завжди, тут Кумар кличка в нього така через те, що він наркоман ще той був і постійно на Комарі був, так його і назвали Кумар, почав розказувати історію від якої в мене волосся дибом піднялось, я взагалі не з тих лякливих, але історія реально моторошна була.

-Якого числа це було?, - для уточнення запитала Надя.

-Дванадцятого червня, - відповів Леонід і побачив як вона собі щось відмітила,- так от Кумар почав розказувати що має якусь бабку яка живе в нього на дачі, бабка та колишня КГБістка високий статус мала, партійна була після розвалу ще займала якусь посаду в органах, до середини дев'яностих списали її як непотріб, стара їй казали стала. Він до неї кожного літа приїздив на канікулах літніх.

-І що вас так налякало?, старенька немічна жінка, - ніби з насмішкою сказав Олександр.

-Бабця його не проста ви вже повірте мені, одного разу лишився він з нею сам на цілий тиждень, мамка десь по роботі викликали вона малого на бабу лишила, тут і почалось. Кумар каже перша ніч була такою що він навіть бувши під кайфом (він вже з дванадцяти років план курив) протверезів на місці, каже половина першої ночі спить, прокинувся від того що на кухні відро впало, він зірвався ще травка трохи тримала думає здалось, але чує ледь звучний шепіт бабки, але ні слова не розбереш. Він через кімнату стару гукнув баб то ти?, а в відповідь нікого і тиша гробова, ну він лампу каже включив взув капці й шмигає до кухні. Картина така бабка вилізла на стіл і сидить на навпочіпки та на всі зуби скалиться на нього. Кумар подумав що в неї знову приступ, бо після того, як її турнули з роботи з нею таке було що вона трохи мізками поїхала. Він до неї "ба ти що тут робиш?", а вона як не скочить на підлогу і з розгону головою йому в груди не в'їде, що той аж з кухні в комору через коридор залетів, дихати не може чудь не здох, а вона в одній піжамі боса вискочила з хати на вулицю у темряву. Кумар каже ще з дві хвилини відходив ледве віддихався. Бабки до ранку не було ніде видно, в день подзвонив до матері та йому сказала пошукати її найди в неї таке буває каже вона нічого не пам'ятає і дорогу до дому не згадає. Кумар думає от засада де її найду, цілий день він по саді своєму лазив, йому чесно кажучи все одно було на неї, але мати наполягала крім слідів босих ніг він нічого не знайшов болт забив і пішов. Друга ніч бабки все нема каже друга ночі в вікно як не гупне щось по склі що аж віконна рама аж затруситься, і дикий регіт як ненормального. Бабка з вулиці головою об скло б'є і регоче істерично, той з ліжка злетів від страху підірвався з підлоги телефоном світить, перша шибка розбита, а бабка важко дихаючи з опущеною головою вся голова в крові хропить і скалиться, а темно так що хоч очі коли. Кумар тоді злякався на вулицю виходити забився в кут і до ранку просидів так, з ранку вийшов на вулицю обійшов хату, бачить бабка лежить лицем в землю вся як через м'ясорубку пролізла, обдерта побита кров запечена з голови ще сочилась. Ну він знову до мами дзвонить питає її що робити тут таке, та видзвонила фельдшера сільського Олега алкаша він тільки корів щепив, а в медицині ні бум-бум, коротше як завжди врізаний прийшов, вони її в хату затягнули ніби жива. Мамка попросила, щоб бабку прикували якось до ліжка, бо вона себе так занапастить зовсім, Олег приніс якісь паски від штанів шкіряні якими він корів прив'язував. Вони потім цілий день пиячили у двох в дома, Олег знову в дрова і в нього в хаті там заснув. Ніч третя о півночі вікно на кухні де бабка спала як не гримнеться, Кумар з просоння почав будити того алкоголіка, каже до нього вставай пішли подивимось що там, вони зайшли в кухню, на ліжку тільки з десяток щурів які від того що включили світло в різні сторони розбіглись, паски всі перегризені, а бабки ніде нема, вікно розбите в вікно вилетіла знову подумав Кумар, Олег йому каже я на вулицю беру ліхтарик треба її найти. От вони двоє по саді по кущах рискають, ніде не видно її, і тут десь через пів години вони почули сміх в старому гаражі, що навпроти хати і голос бабки, вона лічити почала.

-Раз, два....,- Кумар думає ну капець зовсім бабка взагалі з розуму зійшла, вони ближче підійшли та вже чіткіше чули її голос.

-Три, чотири, п'ять....., - Олег погасив ліхтарик і махнув Кумарові, щоб той став з другої сторони дверей.

-Я іду шукати, - п'ятою точкою Кумар відчував що це погана ідея, краще б вони її там закрили, Олег знову щось руками махає, ну п'яниця краще заспокійливе якесь би їй вколов, показує що зараз він двері відкриє різко і її треба ловити.

-Хто не сховався....., - з цими словами вона головою вибиває двері Олега в сторону відкинуло, Кумар бачив тільки білу піжаму, обличчя бабки зовсім в темряві не видно, але він був певний що вираз в неї зловісний, він стояв як вкопаний від страху дар мови втратив не розуміючи що з бабкою таке сталось, притулився до стіни гаража і закрив очі від страху, Олег там приходив до тями на четверень ках шукав свої окуляри здається.

-Ти що боїшся мене?, Станіслав, це я твоя люблена бабця, - якось не природно підходила бабка ніби її щось трусило. Кумар розплющив очі тільки тоді коли його хтось сильно смикнув за руку, це був Олег він куском цегли обвів під собою круг і ривком затягнув його в нього.

-Сюди вона не зайде, - чомусь так впевнено говорив Олег, ти бачиш що це не твоя бабка криком проговорив Олег.

-О в нас буде весела гра, аха-хахаха..., - зайшлась диким реготом стара, кружляючи кругом них, тільки тоді Кумар побачив що в неї очі закотились тільки білі більма видно, а рот чомусь так широко відкритий був що дві щоки розійшлись отворами наскрізними, шок і дикий страх відчули двоє.

-Згинь сатана!!!!, згинь!, - кричав Олег, так було до самого ранку чути регіт, а її не видно пітьма така ніби вона кружляє навколо, потім тиша. Уже на світанку геть виснажені вони сиділи спершись один на одного.

-Ти кричав згинь сатана, ти це серйозно?,- спитав замучено Кумар в Олега, вони кульгаючи і геть виснажені безсонною нічкою вони ішли до хати.

-А ти думаєш що в неї такий приступ, я твою бабу знаю з дитинства, я її ніколи такою не бачив і круг який я обвів вона не змогла його переступити це був наш оберіг.- Коли вони зайшли в хату сил зовсім нінащо не було, Кумар впав на ліжко і від пережитого стресу впав і заснув майже одразу, Олег ще найшов якісь сніданок і ближче до обіду теж заснув в сусідній кімнаті. Десята вечора дикий і душу роздираючий крик Олега, Кумар зірвався з ліжка як попечений він вже все зрозумів, телефон де цей клятий телефон ліхтар світло блимнуло, забіг в кімнату все ліжко в крові, Олег лежав зіркою весь в крові на ньому сидить стара і зубами видирає його язика, а пальці великі її на руках чавили очі його, вона видавила йому очі і відкусила язик, звідки вона взялась коли вона в хату зайшла, Кумар від побаченого задом потрохи задкував, зачепився за поріг і з гуркотом перекинув стільці біля дверей, тут відьма повернула свою голову як сова на сто вісімдесят градусів, там суцільне місиво і потік крові, голова шматками обдерта з волоссям, вона як не заричить як павук стрибнула з ліжка одним стрибком, Кумар встиг лише ногою підперти двері, а вона головою з розбігу довбла об двері, удари надто сильні були не притаманні для людини. Завіси не витримують, дерев'яні двері ходором ходять, ще трохи вона проб'є ці кляті двері, в паніці куди бігти, а якщо швидко перебігти через коридор, то можна вибігти на вулицю, мить затишші Кумар що духу біжить у відчинені двері, чує за спиною як з тріском вилітають двері та дикий рик старої як скаженого койота. Кумар біжить через сад гілки кущів боляче б'ють по обличчі, але він навіть не думає збавляти темп от відкрите поле, а за ним траса, скажено серце б'ється в грудях, а за спиною цей рик баба вона як павук на чотирьох кінцівках бігла, так що з під ніг і рук вилітали куски землі тільки місяць її освічував, Кумар біг що мав сили в грудях вже пекло так що здавалось от задихнеться, бабка доганяла вона бігла перебираючи кінцівки так швидко і не типово для людей, уже посеред поля вона була від Кумара якихось двадцять метрів, ну все думає він тут йому і кінець кругом глушина поле і дороги ні душі навіть ніхто не дізнається що з ним сталось, в переді рівчак і друге поле треба розбігтись і перестрибнути, але він не розрахував сили зачепився ногою об груду землі й головою пірнув в низ в цей рів, все потемніло і втрата свідомості. Дикий холод і перші промені світла його привели в чуття, розбитий ніс, подряпане обличчя і весь в вологій землі вперемішку з травою, він видерся з того рівчака ніби солдат після боїв затяжних, голова кругом ходить він тоді струс отримав, дошкутильгав до дороги там вздовж ішов до райцентру, там на лавці біля перону на залізниці аж до вечора сидів. Потім сів на вечірню електричку, подзвонив до мами вона за ним приїхала. Коротко кажучи, вона жодному слову його не повірила, це була її остання крапля вона знала його нахил до наркотиків вона його закрила в наркологічному диспансері на цілий рік. От таку історію він нам розказав, коли Кумар це нам розповів Мажор його почав підколювати, - от ти Стас реально наркоша як ти до цього об довбався тебе на дурку треба, а не в клініку.

***********

- Я хотіла уточнити, - підняла руку Надя,- невже ви йому в це повірили?, малолітній наркоман це ж смішно просто.

-Так Надя йому тоді ніхто не повірив, йому тоді було шістнадцять років і важкі наркотики він приймав уже значно пізніше, мене налякало тільки те що я дійсно читав в газеті про цього Олега сільського фельдшера, що його найшли живим, але з вичавленими очима і без язика, але там писали що ведеться розслідування стосовно такого звірства, мама Кумара засунула свого сина в клініку тому, що його почали підозрювати в цьому злочинні, але розслідування там забуксувало через брак доказів, Олегу давали чистий листок і попросили, щоб він на помацки написав хто з ним це зробив, на що той розписав весь листок одним словом "відьма", коротше дурня якась малого хотіли все одно закрити, але мамка його відмазала грошей нанесла коротше сказали йому рік на дурці відсидітись, а там справа притихне.

-Таке може статись тільки з такими хто не вірує в нашого творця, - рудий з насмішкою промовив і знову щось в блокноті записав.

-Так, ну гаразд що далі було,- з невірою до цієї історії спитала Надя, але цікавість все одно читалась в її очах.

-А далі Надя було те що я якби сам не бачив то ніколи в це не повірив, - проговорив Леонід так ніби таємниця була надто таємнича,- через це я і тут опинився, мені хочуть повісити причетність до пропаж людей, - додав він.- Мажор цей клятий дурень почав підколювати Кумара, що той вже зовсім з головою не друже, і ці байки для кого вони розраховані ти Стас уже на важких сидиш і тебе вже кожен знає ти голковий наркоман і свої галюцинації нам тут переказуєш, мамі своїй дякуй вона тебе від тюрми врятувала, це ж ти того фельдшера покалічив, пиячили цілий тиждень обкурились тобі привиділась нечисть от і бігав по ночах втікаючи сам від себе, а нам тут по вухах їздиш, говорив Мажор нащо Кумар дуже розізлився кинувся на нього з кулаками, мені довелось їх розбороняти, захекавшись Кумар йому каже, не віриш давай ти на машині їдемо провідаємо мою бабу, на що той його послав.

-Може їй ще букет квітів купити, іди в дупу Кумар разом зі своєю бабкою, дай нормально телевізор подивитись. Мажор старався виглядати впевнено і безстрашно, але щось його видавало, (кличка Мажор в нього була через те що в нього все було і при грошах, батьки його забезпечували всім необхідним навіть в бізнес його взяли, де він нічого не робив тільки баб возив на своїй машині, до речі з Кумаром вони були однокласники це Мажор його підсадив на наркотики, вони двоє починали курити за школою потім Мажор дістав якісь пігулки аптечні сам балувався, а Кумар уже конкретно втягнувся. Мажора тато витягнув через якусь клініку залежність вдалось відбити, а от Станіславу без Мажора тяжко прийшлось той все купляв за свої гроші, як тільки зіскочив лавочка закрилась. Кумару прийшлось мутити бурду з аптечних ліків, коротше здоров'я він своє сильно посадив, майже усе з хати виніс, з друзів лишились тільки я і Мажор хоч Мажор вже давно так не вважав, водився тільки зі мною, а позаяк я продовжував з Кумаром спілкуватись то він був і в нашій компанії). Так от почався спор мені за цим прийшлось стежити перепалка була сильною, Кумар хотів витягти Мажора на поїздку на свою дачу, а Мажор його все брав на кпини. Тут прийшлось уже мені втрутитись, я їм запропонував, щоб суперечку не затягувати тому, що і мені самому цікаво стало все ж таки з'їздити туди, коротше Мажора ми зламали нарешті він наважився.

*************

-Ви справді надіялись щось там побачити?,- іронічно запитала Надя

-Те що я вам буду розказувати далі не для слабкодухих, Надя я з того часу взагалі не сплю якщо сплю, то тільки днем, - серйозно промовив Леонід.

- О якщо ви думаєте нас налякати до чортиків пане Леонід, то я вам скажу що таких психів як ви ми вже надивились вдосталь повірте, - перебив Олександр, - просто дивно як так може бути, тести показують що ви цілком при розумі, а слухаючи вас розумієш що ви справжній психопат, в нашій клініці таких випадків ще не було, тому ми згодились взятись за цю справу. - Олександр був затятим вірянином і у всяких ясновидющих, медіумів, мольфарів, він не вірив і вважав усе це бісовщиною.

-Продовжмо вашу історію, що було далі?, - спитала Надя відклавши свої записи, щоб налити собі стакан води з графина.

-Далі ми скочили у машину Андрія ну (Мажора), - продовжував свою розповідь Леонід,- і поїхали на цю таємничу дачу, їхали ми десь близько хвилин сорока, назву села цього я не пам'ятаю, по дорозі поки їхали вони двоє усю дорогу гризлись, навіть йшло до того що Мажор хотів його висадити десь біля якоїсь глушини на пів дороги, знову прийшлось мені їх мирити, тут мені на телефон дзвонить мама Станіслава я подумав якого милого до мене.

-Лев де Станіслав?, я до нього не можу додзвонитися, - я трохи розгубився не знаючи що я маю їй відповісти.

-Він зі мною тьоть Наталя, ми в мене телевізор дивимось, я не любив брехати ще й мамі Кумара, тому що вона до мене добре ставилась, вона вважала мене справжнім другом Станіслава, а Андрія вона просто терпіти не могла, тому коли я їй сказав що він теж з нами, вона відчутно розізлилась попросила, щоб я дав трубку Станіславу, він довго пояснював мамі що в нього все добре, уже поговоривши ніби усе добре то тут Мажор знову почав з нього знущатись кажучи що мама йому забула в дорогу сосочку дати й тут знову все по новому, я їх знову втихомирив що дуже далось не просто. Мама Кумара надзвонювала тільки, тому що він був небезпечний сам для себе, вона його постійно з всяких колотнеч як справжня мама витягувала, але він конкретно уступився і заліз в таку яму що з віти навіть мама вірна йому не могла витягнути, і миритись вона з цим ніяк не могла все що вона могла то це лишатись з ним на зв'язку і я це розумів, але попробуй це цинічному Мажору поясни. Значить приїхали ми в це село на вигляд як сама звичайна діра природа ліс кругом поля і старі халупи з похилими плотами, вечір на вулиці літо тепло, а повітря я його смакував як після задушливої камери. Тут я побачив будинок простий цегляний нічим не вирізнявся, але подвір'я таке охайне чисте, прибране, трава покошена, пліт пофарбований, ну досить не погано подумав я про себе.

-Не погано живе твоя бабка, - сказав Андрій.

-Вона тут не живе олух, це хата Олега, - Кумар просто нас приголомшив.

-Ти куди нас привіз, - здивовано спитав Андрій, як він нам пояснив він хотів спочатку відвідати Олега, оскільки з того нещасного дня він з ним навіть не бачився й от зараз проїздом повз його житло, він надумав нарешті його побачити. Мені все ставало цікавіше я вже хотів зустрітись з цим Олегом і побачити його. Нам довго не відкривали двері я встиг ретельніше розглянути подвір'я, це явно не подвір'я сліпого хазяїна, собака на прив'язі гавкав без зупину нагодований і ситий тому, що з мисочок було розкидано не доїдену їжу, клумби біля дому оброблені й доглянуті, кущі пострижені, одяг висить на мотузці після прання, видно що тут життя іде активне і господарське. Нарешті нам відчинили двері жінка років сорок з вигляду товста низького росту в фартуху, видно що жінка щось готовила на кухні, уся була в частинках муки. Побачивши нас вона трохи була спантеличена, вечірня година, а тут незнайомці у двері стукають.

-Так я вас слухаю, - не розуміючи що непрохані гості шукають в її домівці. Тут втрутився Кумар зразу і протягнув руку до неї.

-Марта це я Станіслав, ми от їхали мимо і чи можна провідати Олега?..., - чомусь запнувся Кумар, її погляд вираз обличчя помінявся одразу, злість і ненависть в одному обличчі.

-Ти!, ти ще смієш сюди являтись, ти що думаєш у нас коротка пам'ять навіть через стільки років, - вона говорила підступаючи до нього повільними кроками та руки в боки, що нам з Андрієм прийшлось трохи відступити. Видно було що вона уся зі злості не сподівалась побачити таких гостей у себе дома. Тут Мажор зрозумів що і як і проявив кмітливість.

-Пані, ви нас вибачте що ми так пізно до вас завітали, але нам Станіслав розповів про Олега який тут мешкає, - він посміхався на всі зуби намагаючись добитись довіри до себе,- так от ми волонтерська організація і допомагаємо людям з особливими вадами, - і в доказ цього витягнув з барсетки своєї кілька купюр п'ятисот гривень і вручив свою візитку з бізнесу фірми свого татка, щоб було переконливіше, - ми лише хотіли поспілкуватись з Олегом трохи, та дізнатись яку допомогу він потребує, - з цими словами він просунув до жінки дві тисячі гривень і візитку, жінка зразу помінялась в обличчі видно було що проста провінціалка яка потребує любої фінансової допомоги, а тут аж ціла волонтерська група прибула до неї, усі образи колишні як рукою зняло.

-Олег мій брат, як ви з ним збираєтесь говорити коли він не розмовляє, - жінка взяла гроші та сунула в фартух, - ви мене спитайтесь я вам сама скажу що йому треба, - вона одразу відчула користь від незнайомців і вирішила діяти, - але скажу одразу моя допомога вам знадобиться в кожному разі, - додала Марта.

-Гаразд дозвольте нам з ним побачитись, а ми вам гарантуємо свою допомогу яку ви попросите, - запевнив її Мажор. Повисла пауза, видно було що вона ще трохи вагається, адже вона їх перший раз бачить, а тут ще той нарик їх привів, але думка про фінансову підтримку її розтопила.

-Гаразд, він у вітальній, роззувайтесь тільки не насмітіть мені тут, - прозвучали слова справжньої хазяйки,- так і ще одне, дочекайтесь мене я мушу з ним перша заговорити, щоб він не переживав. - Вона провела їх до самої вітальні та зупинила їх, - ще одне я доглядаю його одна і повірте це тяжка праця, я навчила його кілька жестів, завдяки яким ми з ним можемо спілкуватись хоч трохи, ну це як глухонімі з комбінаціями рук і пальців, він ще не досконально цим володіє, але уже у нього це не погано виходить, - жінка очікувала від нас напевно якусь словесну похвалу, але ніхто з нас слухаючи її не промовив ні слова, видно було що вона ще вагається і якісь сумніви в неї все одно є, - ви тільки мусите знати Олег він з того часу, як з ним це трапилось він якби це сказати не в собі, тобто порушення психіки та все таке, - ніби виправдовувалась говорила вона. Усе нам пояснивши вона відчинила двері вітальні, кімната була повністю темна, Марта підійшла до столика і включила настільну лампу, слабке світло освітило ледь пів кімнати тьмяним сяйвом, але цього було достатньо щоб розгледіти чоловіка сидячого на проти в інвалідному кріслі, худий і згорблений в темних окулярах, вигляд в нього був як в діда старого змарніле лице і сивуваті віскі, губи пересохлі та потріскані.

-Олег, до тебе гості прийшли, це хлопці які хочуть тобі допомогти, вони волонтери.- Марта пояснила йому присутність незнайомців і вказала всім трьом куди вони можуть присісти місце на дивані. - Вони поставлять тобі кілька питань, ти не хвилюйся тільки запитають лише що тобі потрібно і допоможуть з цим. - Марта взяла стілець і сіла збоку між ними, щоб бачити обидві сторони.- Зразу скажу нам потрібно пандус, тому що, по цих сходах на ґанку мені його дуже важко спускати.- Чоловік ніби дивився в одну точку не подавав знаки життя зовсім, я на мить подумав що він мертвий.- Хлопці чай, кава, що бажаєте?, - ніби згадала про гостинність спохватилась Марта, нащо ми тільки подякували відмовились, тому що нас цікавив лише Олег. Мажор почав ставити питання.

-Олег кивни якщо ти нас чуєш, - спокійним і впевненим тоном сказав Мажор. Через мить ніби завмерла скульптура ожила він кивнув важко головою, а голова лишилась в тому положенні де була між Мартою і настільною лампою.

-Добре Марта тепер нам знадобиться ваша допомога, ви сказали що Олег знає мову жестів, потрібно, щоб ви нам перевели усе що він буде показувати. - Андрій так вжився в роль що я сам проник атмосферою благодійника, мені самому уже від цього цирку ставало весело, я дивився на Марту як вона старалась нам вгодити, так ніби від неї усе залежить, дуже відповідально до цього поставилась.

-Так я усе перекладу, - в поспіх запевнила схвильовано Марта.

-Отже, Олег кивни чи ти пам'ятаєш цю ніч коли тебе скалічили?,- Мажор вирішив спитати зразу в лоб не марнувати часу даремно. Довга пауза нависла що я подумав що Олег заснув, але він кивнув головою, чому так довго він роздумував?, невже згадував усе подумав я.

-Олег скажи хто це з тобою зробив? ,-Коли Андрій його це спитав я аж оторопів, Марта дуже цим обурилась.

-Навіщо ви йому ставите такі питання, як це допоможе йому ви що допитуєте його?, краще спитайте які ліки йому потрібні і яку допомогу потребує, а ви його тільки розхвилюєте зараз, ви знаєте яких зусиль мені коштувало, щоб його психічний стан довести до порядку, він з заспокійливих не злазить зовсім. - Але вона притихла одразу як тільки Олег почав розмахувати руками та показувати щось розпальцівками, виглядало ніби так що його руки ожили й кинулись в танець окремо від його тіла, як тільки він перестав жестикулювати, Мажор знову запитав.

-Марта що він сказав?, - усі чекали що скаже Марта, але вона сказала що не буде цього перекладати поки ми його не спитаємо щось нормальне.

-Марта!, перекладіть нам це дуже важливо, виш любите свого брата!?, - почав давити на неї Андрій.

-Я...я не хочу це знову чути. це жахливо, - з цими словами Марта розплакалась, - я вже сумнівався що з цього щось вийде.

-Марта заспокойтесь я прошу перекладіть усе що Олег нам хотів сказати, - тихим і мирним тоном попросив він її. Марта витерла сльози хусткою трохи заспокоївшись сказала.

-Зло яке тут посилилось, ми всі в небезпеці, - сказала Марта, - я ж кажу він не в собі він втратив зв'язок з реальністю, ви що не бачите як над ним познущались, - продовжувала Марта вже нервовим тоном.

-Марта ви добре переклали?, бо нічого не зрозуміло, - ніяк не міг Мажор заспокоїтись.

-Він ще не добре володіє мовою жестів, він сказав приблизно, зло яке тут посилилось, ми всі в небезпеці при настанні темряви, мені щось не добре,- сказала Марта,- мені здається що вам пора іти, якщо вас щось цікавить більше, то запитайте того урода який привів вас сюди, це він знає що з ним трапилось тоді, знає, але втік покинувши його там одного, - Марта вказівним пальцем показувала на Кумара. Коли Олег почув ці слова він наче ожив його голова повернулась в наш напрямок, він почав щось махати, а руки його забились в танець так швидко що ти ледь встигав за ними прослідкувати.

-От бачите до чого ви його довели, - злобно говорила вона,- усі на вихід мені потрібно дати йому заспокійливе, - вона виштовхала нас з вітальні силоміць, щоб ми поквапились, а сама прийнялась заспокоювати Олега щось йому нашіптуючи і даючи йому якісь ліки. Тим часом я бачив через коридорчик спальню, двері були відкриті і я побачив дивний малюнок навколо ліжка на підлозі, підійшовши ближче я розгледів круг білою фарбою довкола ліжка, мені тоді реально стало моторошно, щось таке не зрозуміле на душі ніби ти находився на чужій території та от от з тобою станеться щось лихе. Марта вийшла з вітальні дала Мажору листок з якимось списком ліків які необхідні Олегові.

-Усе хлопці на вихід, мені ще його купати так що якщо можете фінансово допомогти, я буду рада любій допомозі, а зараз до побачення. - Ми вийшли з дому і попрямували до авто, Мажор ще на подвір'ї зім'яв список з ліками навіть не глянувши на нього кинув його через плече як сміття.

**********************

-Знаєте Леонід я від вашої історії уже засинаю, а ви так нам багато обіцяючи запевнили розповісти страхітливу історію, - позіхаючи проговорив Олександр, він зняв окуляри свої та потер перенісся, - може ближче до суті перейдете, бо самі розумієте час це не дешевий зараз.

-Ви справді бачили цей круг в його спальні?, - спитала Надя.

-Білою фарбою величезний круг навколо ліжка, як вас зараз бачу, - запевнив Леонід.

-Наркоман, багатій, і психопат, непогана компанія Леонід га?, як гадаєте на вечір дивлячись помчати в глухе село, вам що дійсно так скучно живеться га?, Леонід,- рудий увесь час намагався викликати у Леоніда якісь емоції спровокувати на перепалку, але Леонід був спокійний і на провокації не піддавався.

-А що з Олегом, як так сталось що його доглядала сестра?,- гризла ковпачок від ручки спитала Надя.

-Все тут банально, його дружина лишила після цієї історії, дітей в них не було, доглядати приїхала його сестра Марта з чоловіком і дочкою, дочка згодом поїхала до Львова вчитись, а чоловік її лишив, бо не захотів отримувати її ще й брата інваліда, це якщо вірити зі слів Кумара.

-Час Леонід час,- покваплював Олександр його.

- Ми сиділи в машині мовчки я не мав бажання відвідувати хату Кумара, та настрій щось зіпсувався, в мене образ Олега не пропадав з очей, овоч справжній, це ж не життя, а мука. Тут знову телефон мій спрацював, мама Станіслава дзвонила.

-Де твоя труба, мені мамка твоя надзвонює, я його питав тому що знав що знову зараз прийдеться брехати. Виявляється що той немічний забув телефон свій у мене в дома.

-Так тьоть Наталя, - старався як можна спокійніше відповісти я.

-Ало, Лев де Станіслав?, я вже разів сорок йому дзвонила, чому він трубки не бере, - серце материнське не обманиш.

-Він біля мене передаю йому телефон, тримай індик мама твоя уже пошукову групу готова за тобою відправити, - пожартував я над ним.

-Ало, та все добре, так забув в Леоніда телефон, пішли зараз в центр, мам я буду в нього сьогодні ночувати, завтра з ранку наберу, ок не переживай бувай, - ніби прозвітував закінчив свою розмову, добре що Мажор мовчить, а то я вже був готовий слухати знущання його над ним. Незручна пауза знову нависла, я вирішив поділитись своїми думками.

-Ну що далі, які плани?, - запитав я їх, але бачу що Андрій і Станіслав понурені зовсім, ніби не чуючи мого питання, -Ало, - голосніше спитав я їх.

-Де твоя стара живе?, - раптово спитав Мажор в Кумара, я вже зрозумів що це все зайшло трохи за далеко, Мажор серйозно поставився до цього, можливо йому теж страшно, але він знаку не подає, тримаючи марку безстрашного.

-Ти що серйозно, ти збираєшся їхати туди, Мажор я бачив в нього в спальні круг на пів кімнати, - я уже відверто нервував показуючи своїм виразом обличчя що я пас, достатньо цієї гри уже.

-І що,- без емоційно і зухвало відповів Мажор.

-І що!!!, ти що не бачив того фельдшера, - я вже не стримував емоцій, мені здавалось що я єдиний хто при здоровому глузді.

-Та розслабся ти Левко, познайомишся ти зараз з милою бабцею, вона тебе молоком напоїть,- Мажор уже відривався на повну дивлячись на наші перелякані обличчя, - заодно розкажемо старенькій якого внучка вони виховали, стара напевно богу душу не вина, а це недолуге на неї таку байку нарізав, - тут знову Кумар не витримав цих слів і знову словесна перепалка.

-Ну давай погнали безстрашний, їдемо прямо перший поворот я скажу де зупинитись, - ледь стримуючись сказав Станіслав, машина завелась і ми поїхали далі. Ми проїхали з десяток будинків і перший поворот ми повернули через те, що сказав Кумар, село мало вигляд спустошеної землі від людей, темна нічка ніде не світиться світло з вікон і тиша гробова тільки звуки природи, небо ще таке чисте, зірки розкидані та світили так яскраво хоч любуйся, романтика одним словом, місяць повний і такий великий що думками про себе подумав що я ще таким великим його ніколи не бачив. Літом тут напевно благодать чомусь накрили мене такі нотки свободи, від міського галасу на голову легше я б тут жив як відлюдько, цвіркуни та звуки квак жаб в струмку, тебе просто хвилювало, таких звуків людині дуже не вистачає. Ми їхали я сидів на задньому сидінні що через вікно нічого не видно, тому що ми заїхали у вузьку вуличку де над дорогою здіймались величезні тополі, ще пару хат одиноких похилих і ми заїхали попри невеличке поле, а за ним дім одна єдина халупа виднілась окутана садом, а за подвір'ям ще одне поле широке аж до самої траси. Кумар сказав зупинити машину біля стежки яка вела на поле до домівки, якщо говорити про відлюдкуватість, то саме ця хата на відшибі описувала це слово.

-Кумар що за срака, не витримав я, це твоя дача там якщо нас будуть бензопилою розчленяти нас ніхто не почує, що за глушина твоя хата за кілометр від цієї діри, - зауважив я для всіх, але Кумар був незворушним.

-Машину залиш тут, пішки потрібно іти, - мене і так уже від страху трусило, а тут лишити машину вийти треба з неї в суцільну пітьму та іти по полю, в машині ти себе хоч якось в безпеці почував, коротше два психи і я що тут скажеш. Ми вийшли з машини де я бачив тільки їхні силуети стемніло дуже сильно, як тільки фари згасли прийшлось світити своїми телефонами собі під ноги. Ми ішли гусаками один за одним тому, що стежка вузенька була і заросла сильно, тому що по ній давно ніхто не ходив, ми ішли повільно одне за одним Станіслав з переду вів нас до своєї хати, Андрій слідом за ним, а я з заду плентався мені чомусь здавалось що і за мною хтось іде, через що доводилось постійно зупинятись на мить і світити на зад переконавшись що все чисто я як налякане дівчисько швидко доганяв своїх. Поле було рівним як під лінійку здається кукурудза росла, десь далеко було чути звуки різних нічних птахів і цвіркунів здається вони скрізь були. І тут Кумар зупинився на пів дороги.

-Коротше зразу кажу якщо що кожен сам за себе, я знаю про що кажу і не жартую, - він так це сказав ніби буде якась непередбачувана ситуація, мене і так трусить як цуценя покинутого в темному підвалі, а цей ще масла льє в вогонь, добре що в темряві ніхто не бачив мого виразу обличчя, випучені очі в яких читався страх і розгубленість.

-Досить нас жахати, види давай, краще бабі якісь гостинці привіз би, теж мені внук називається, - Мажор посвітив телефоном в перед ніби вказуючи куди іти йому. От ми стояли біля дерев'яної клітки, гнилі дошки з яких визирали іржаві цвяхи та такий зламаний був увесь штахет загорожі, окутаний двох метровим бур'яном. Хата була малою дерев'яними дошками оббита, дах з шиферу покритим зеленим мохом, вікна були чомусь так низько десь на рівні людського зросту, через що здавалось що будинок просів. Сам будинок поріз лозою довкола, подвір'я було ще більш занедбане, височенна трава і кущів що доводилось пробиватись через усе це. Колодязь посеред подвір'я мене чомусь дуже порадував позаяк я дуже хотів пити, я одразу до нього кинувся, одним словом мертве місце. Поки я крутив розбиту корбу яка скрипіла від потуги в колодязі який був не глибокий метри три десь, Мажор кинув фразу від якої я забув для чого я дістав відро з водою.

-Слухай Кумар може твоя бабка вже того, ну давно відійшла в інший світ, ти коли її в останній раз провідував, - спитав Андрій.

-Після того випадку я її не бачив взагалі,- відповів Станіслав.

-Просто я бачу що подвір'я має вигляд ніби життя тут відсутнє уже досить давно, подивись навкруги тут нога людини не ступала, мабуть роками, - переступаючи високими кроками через зарослі допитувався Андрій, - а сусіди вони б мали щось твоїй мамі переказувати про життя старої, невже нічого ти не чув.

-Мамка навідується сюди раз в місяць, і поштарці кидає гроші на картку, щоб та їй раз в тиждень продукти доставляла, - пояснював Кумар.

-Раз в місяць, раз в тиждень, - повторював окремі фрази Мажор ніби сам собі, - ви що взагалі бабку свою не любите, забрали б стару в місто до себе хоч в старості пожила як людина, або в якийсь пансіонат о приділити, вона ж тут безпомічна зовсім сама одна, - ніби осуджував продовжував говорити Андрій, підійшовши до колодязя і почав з цього відра яке я витяг воду хлептати.

-Які тут можуть бути сусіди, подивись де ми находимось до селища хвилин мабуть, двадцять, - сказав я розглядаючи цей моторошний будинок, він ніби мені говорив не заходьте сюди, а то сильно пожалкуєте.

-Зголоднів я дуже, - відірвався від відра сказав Мажор, витираючи рукавом краплі води з підборіддя,- може в бабульки кусочок сала найдеться га?, пішли в хату вже, бабка спить напевно вже, - з цими словами ми пішли до дверей. Першим зайшов Кумар як господар дому, за ним ішов я, Мажор нас з заду підганяв і світив нам під ноги своїм телефоном. В домі безлад одразу впав в очі, скрізь розкидані відра і ящики поламані, коридорчик був захаращений повністю, двері були чомусь відкриті ніби хтось давно з дому вийшов і не повернувся, на веранді та в коридорі висіла густо плетена павутина ніби маленькі фіранки вона була скрізь так ніби тут ніхто ніколи не ходив.

-Тут світла нема, - сказав я клацаючи вимикачем який намацав на стіні при вході в коридор.

-Нема, бо за борг ще рік тому обрізали,- пояснив Кумар, в цей момент я подумки осуджував Стаса, тому що пригадуючи як він одного разу закатав вечірку в себе в дома де він як потім сказав, спустив п'ятнадцять тисяч, це було давно правда і поняття не маю де він взяв таку суму, але бабці він міг би хоч зрідка допомагати. За спиною я почув як Мажор зачепив ногою розкидані відра, на мить ми всі троє завмерли ніби вслухались чи хтось відізветься на шум в коридорі. Кумар зупинився біля дверей кухні, рипнула підлога по ту сторону дверей, він потягнув ручку на себе затріщали завіси, коли двері відчинились з кухні ринув різкий сморід фекалій, сечі, сирості, з затхлим повітрям в перемішку. Кухня поглинута безоднею суцільна темрява, що хоч очі не відкривай.

-Фууу, ну і сморід, - заголосив Мажор, дійсно не було чим вдихнути сморід був жахливий аж очі різало і хотілось блювати.

-Посвіти сюди, - показував рукою я Мажору на кухню. Ліжко, стіл, газова засмальцьована плитка і старий креденс, нічого зайвого, вона сиділа біля стола на табуреті згорбившись, маленька і худа як скелет, розпущене і розпатлане сиве волосся, боса, в нічній піжамі. Ніби нас не помічаючи дивилась в стіл непорушно, а руки були на колінах схрещені ніби в молитві.

-Нічого собі, - аж присвиснув Мажор. Кумар помітно нервував він став з заду нас ніби боявся підійти ближче. Стара ходила в туалет під себе, всі кути й підлога усе в її випорожненнях, вона ніби рік з кухні не виходила. Я затиснув пальцями носа і включив уже на своєму телефоні ліхтарик, освітив ретельніше кухню, вікно нове метало пластикове після того, як його вона розбила, мама Кумара встановила нове, все решта було старе й огидне, пліснява чорного кольору на підлозі та стінах, дерев'яна підлога просочила стільки випорожнень старої що почала гнити.

-Добрий вечір вашій хаті, - радісно крикнув їй Андрій, потім повернувся і каже,- в повній темряві стара сидить, оце аж мурашки. - Бабка сиділа далі не рухаючись, голова її була опущена, а очі відкриті дивились в стіл.

-Ну, Кумар іди подивись до чого ти бабцю довів, може совість прокинеться трохи, - злорадно сказав Мажор кепкуючи з нього, - коротше бабку уже на дурку треба, але спершу би чимось черв'яка заморити треба хоч щось з голоду мене вже судомить, - Мажор розсікав по хаті як по своїй і його голос вже лунав з дальньої кімнати. Ми зі Стасом стояли як вкопані я не міг від старої погляд відірвати, реально сидить не рухається ще в суцільній темряві, якби вона ще не дихала, то можна б було подумати що мумія якась.

-Ні холодильника нічого нема, може в погребі якісь закрутки є?, Мажор продовжував рискати по хаті, - я і сам не проти щось перекосити, але від побаченого голод мій як рукою зняло.

-Слухай Кумар це звичайно не моє діло, - через плече своє не обертаючись я розімкнув рота ледве, - але бабці твоїй реально допомога потрібна це ж відстійник якісь поглянь.

- І що ти хочеш, завтра зранку мамці подзвоню нехай їде й усе тут миє і прибирає, - нервово і дратуючись відповів Стас,- я ж не можу їй зараз дзвонити пізно вже та набрехав я їй що ми в центр погнали, - сказав він мені, хотілось сказати йому то роби сам, але я знаю Стаса він розгульний і про себе подбати не в змозі нормально, йому на стару було плювати з високої гори, тільки нащо він нас сюди пригнав, щоб показати стару немічну бабку свою, що він хотів доказати цим не зрозуміло, це ж не чужа людина ніби, а тьотя Наталя теж добра дочка і до неї в мене різко думка змінилась, сина свого ніколи не забуває він жодного дня не робив ніде, а гроші на кайф має завжди, а це рідна мама як її можна лишати в цих умовах, щось мене накрили думки про не справедливість в житі. В домі було ще дві кімнати вони були охайніші та досить чистими якщо не зважати на старість меблів, стін, і різних декорів. Мажор виліз з погреба діставши чотири банки по три літри якихось закруток, гриби, помідори, і квашена капуста, поставив усе на стіл у кімнаті.

-Щось найшов, не першої свіжості, але хоч щось, - крутив в руках Андрій одну з банок говорив він,- вжити до дві тисячі дев'ятнадцятого року, - прочитав він на етикетці, його не насторожило що зараз дві тисячі двадцять другий рік.

-Ти будеш це їсти?, - спитав я підходячи до стола, вигляд цих глечиків був звичайно не дуже, іржаві кришки й мутні в середині,- Кумар може магазин є десь тут неподалік нічний якісь?, - спитав я в нього на всяк випадок.

- Тут і денного немає, все приходиться закупляти з райцентру, - сідаючи за стіл сказав Стас, і почав колупати одну з банок ключами з квартири своєї.

-От скажи нам Кумар, за що ти Олегові виколив очі й відкусив язик, - так спокійно як наче повсякденна справа спитав Мажор в Кумара, йому нарешті піддалась ця крижка від банки з грибами, він одразу почав її поїдати руками.

-Це не я з ним це зробив, - байдуже відповів Стас і далі колупав ключами кришку банки з квашеною капустою, потім відставив банку зрозумівши що її не відкриє, додав,- ніч тут проведеш побачиш,- від цих слів ми з Мажором завмерли переглянувшись одне на одного.

-Добре, завтра зранку ти всім доведеш який ти козел, - сказав Мажор взявшись за банку яку не міг відкрити Стас і одним рухом смикнув її об край стола, кришка підірвалась видавив тільки із себе звук “пшик” і поставив її на стіл назад.

-Холодно тут, добре було б напалити, - запропонував я,- може є якісь дрова зараз пічку напалимо.

-Не знаю, треба в хліві подивитись, - відповів Стас взявшись руками поїдати квашену капусту, вигляд в них двох був таким як у свині біля корита, вони поїдали закрутки руками так що частинки з банки падали на підлогу і стіл, а маринад розтікався по руках блискучою рідиною бризками розлітались скрізь.

- Свічку треба найти якусь, бо зараз батарея розрядиться зовсім, темно так в домі, - сказав Андрій і підпер свій телефон до банки з грибами на столі, щоб краще освітлювалось в кімнаті.

-Зі старою що будемо робити?, - спитав я в вдивляючись в ледь видимі лиця своїх друзів.

-Для початку на Кумар, - Мажор підсунув відкриту банку квашеної капусти до Стаса, іди й занеси старій хай перекусить, а то хто його знає чим вона тут харчується.

-Я туди не піду, - неочікувано сказав він.

-Ну досить тут комедію ламати уже, ми вже і так все зрозуміли,- Андрій сказав, але бачить що Кумар все одно настроєний серйозно, тоді той підсунув банку до мене, я звичайно в думках подумав що він зовсім очманів, але не хотілось виглядати як Кумар переляканим.

-Левко, занесеш?, - спитав він мене, я думками про себе чого ти сам не занесеш їй, сидить тут і розпоряджається, я взяв ту банку, а сам чую як в ногах мандраж, страх сковує мої рухи я такого раніше ніколи не відчував, голос мій почав тремти та несподівано для мене видавав мене.

-Давай, бо шкода стару, - я взяв цей бутель він мені здався на двадцять кілограмів чомусь таким тяжким. Я ніс цей слоїк в темряву, а там було щось що викликало в мене звірячий страх, блиснуло світло телефона я світив ним собі дорогу на кухню, під ногами рипала дерев'яна підлога я підійшов до кухні, знову різкий сморід вдарив мені в ніс, я боявся світити світло на неї темний силует так і сидів нерухомо, я швидко підійшов до стола і поставив капусту перед нею на стіл і вийшов широкими кроками, от Кумар його історія заставила мене боятись стару немічну бабку.

-Левко закрий двері на кухню, а то смердить як з вигрібної ями, - крикнув мені з кімнати Андрій, я прикрив двері вона там за цими дверима одна в суцільній пітьмі, як це лишитись старим і немічним нікому не потрібним, це напевно найгірший сценарій для любої людини.

-Коротше, тут ночуємо, завтра з ранку я вас відвезу по домах, - доїдав залишки з банки грибів говорив Андрій.

-А стара?, - спитав я повертаючись від неї.

-Це вже його проблеми, - Мажор вказівним пальцем вказував на Стаса,- я взагалі не знаю як ви мене вмовили сюди поїхати, - продовжував жалітись він,- ще авто своє залишив за кілометр з відси, я надіюсь місцеві забулдиги її не розберуть на запчастини, - дивлячись на Стаса він ніби питав в нього. Кумар підвівся з під стола витер руки об скатертину.

-В цій кімнаті вона видавила Олегу очі,- він це промовив так спокійно що я одразу і не збагнув що він сказав, - хто там буде ночувати?, - Він вказував на невеличку кімнатку на проти, ми з Мажором повернули голови одночасно туди куди він вказав в темну кімнату ніби пітьма.

-Може уже достатньо тих тупих жартів,- в мене вже потрохи здавали нерви, якщо Кумар добивався переляку від мене, то мушу признати йому це вдалось. Мажор зайшов в цю кімнату освітивши своїм телефоном, одне ліжко пружинне, шафа невеличка, кілька крісел і стіл невеличкий.

-Я тут буду, - сказав Мажор і завалився всією масою на ліжко що аж пружини під ним заскрипіли синхронно. Кумар повернувся до мене і каже.

-Ти тоді на цьому будеш ліжку в цій кімнаті, - трохи покрутився він підійшов до якоїсь тумби дістав там якісь ключі та каже,- тут місця для мене не залишилось, я буду в гаражі там мав залишитись старий розкладний диван,- я трохи оторопів він хотів мене з Мажором лишити одних в хаті зі своєю не сповна розуму бабкою.

-Кумар ти не “охринів”, нас тут лишати самих,- це виглядало так ніби дитина просить батьків не залишати її саму в дома.

-Хай іде, там на вулиці холодно зараз, трохи посидить і назад прибіжить, - з кімнати своєї проговорив Мажор, якби він бачив мій вираз обличчя він би все зрозумів, мій страх ховала темрява цього будинку.

Було вже на дванадцяту ночі, я не спав і Мажор не спав він з кимось через телефон розмовляв час від часу сміючись, а я лежав з відкритими очима дивлячись в стелю яку в темряві взагалі не бачив, тут мені захотілось в туалет, думаю як вчасно сам на себе злюсь, тихо встаю і підхожу до кімнати Андрія заглядаю в ледь прочинені двері до кімнати його і тихо питаю.

-Мажор, а де тут туалет?, - пошепки питаю я його, він здається не чує мене,- Мажор!!, - голосніше повторив я.

-Зайчику повиси секунду, ну?!, - нарешті відізвався він.

-”Сральник“ кажу де тут?, - повторив питання я.

-Нема тут його, от бери приклад зі старої прямо посеред кімнати можеш, - відповів Мажор який ніколи майже не буває серйозним.

-Я серйозно питаю, - вже у відчаї кажу йому я.

-На вулицю сходи там сад є можеш туди, - відповів він і далі залився в фліртуванні зі своєю зайчихою. От я іду по скрипучій підлозі в повній темряві виставивши руки перед собою і прислухаючись до кожного шарудіння, підійшовши ближче до коридору мені здалось що я почув чийсь шепіт, голос лунав десь далі з кухні здається, ніби двоє розмовляють, але голос один і той же.

-Мій Стасик приїхав, мій внучок.

-Він ніколи таким не був це все “городські” з ним зробили.

-Я заберу в них те, що вони забрали в нього.- Голос був таким пронизливим і демонічним ніби людина яка це говорить дуже сильно і швидко трусять. Я тихо притулився вухом до дверей, я з відкритим ротом прислухався в голос який звучав по ту сторону дверей.

-Темрява, вони її бояться, тому що не розуміють її.

-Здохни!, здохни!!, здохни!!!,- вже майже криком крізь зуби гарчала вона, стара це вона сама з собою говорить. Потім тиша, може мені все почулось, але ні вона знову продовжила.

-Ахах..., ахаха..., здається в нас смердючий щур за дверима завівся, - що вона це сказала щойно, кого вона має на увазі???, в паніці я перебирав думки.

-Раз, два.., - що це вона зібралась лічити.

-Три, чотири, п'ять.., - продовжувала стара свою лічилку.

-Я іду вас шукати, - кого шукати здуріла вона зовсім.

-Хто не заховався я не винна, - в цей момент сильніший удар у двері що мене аж повело на зад, у вусі сигнал аж задзвеніло ледь втримав рівновагу ті кляті відра скрізь під ногами, гуркіт металу і я кулею вибіг на вулицю ледь не перечепився через поріг. Ліворуч стояв гараж крізь шпарку дверей пробивалось проміння світла, я приголомшений швидко дихаючи підійшов в притик до цих дверей гаража, і крізь шпару я побачив таку картину, як Кумар при керосинові лампі стоячи зі шприцом з опущеними штанами до колін, колов собі дозу в пах, я знав що він колиться, але ніколи не бачив сам процес, голка була просто здоровенна, коли він її витягнув то від кайфу відкинув голову назад, вид в нього був мерзотний і огида до нього нахлинула така що хотілось спалити його разом з цим гаражем, йому був потрібен повід, щоб нас здихатись і вколотись просто тому і придумав ніби немає місця в домі для нього, здається я зачепив ліктем навісний замок і він гучно брязнув шум почув Стас.

-Хто там?, - перелякано спитав він натягаючи штани на себе, шприц він сховав в якісь ящик з інструментами.

-Кумар це я, відчиняй, - гукнув я йому за дверима, він підійшов і потягнув засув в сторону і двері гаража відкрились.

-Ну, чого тобі?, - спитав він мене навіть не догадувався чи йому було байдуже що я його бачив, очі вже налились сливами він ніби дивиться крізь мене, наркоман проклятий, як з таким і про що говорити коли він під кайфом.

-Там твоя бабка на кухні буянить, - говорю я йому, але я розумію про себе що тут нема кому що говорити, людини уже просто немає просто оболонка, що він собі вколов що очі його наполовину відкриті не знаю. Він ще на пів хвилини завис мовчки стояв мабуть, нірвана накривала його, а тоді нарешті розліпив рота.

-Почалось, - сказав він так це повільно ніби засинаючи, що почалось доза твоя гребти, кайф почався, що твою бабку почалося в голові крутились різноманітні думки в мене, це ніби ти з оживленим трупом розмовляєш, - Левко, я тебе завжди вважав своїм другом, ти від мене не відвернувся не дивлячись на те ким я став і сильно оступився, а Мажор падло яке ще треба пошукати,- він говорив так ніби давно хотів мені це сказати,- тому Левко я тебе прошу біжи звідси зараз що сили й не оглядайся, тому що вона вже іде, - я стояв шокований й це, м'яко кажучи, - я не хотів, щоб ти тут був, я хотів цього козла Мажора провчити в мене з ним давні рахунки, він поламав мені все життя, я його до глибини душі просто ненавиджу. - Я стояв і не вірив своїм вухам те що мені довелося почути.

-Що ти несеш, чого ти не хотів!?,- я не знав що його питати, бо не розумів про що він говорить.

-Все що я вам розказував в тебе в домі, це все правда, тому в тебе ще є шанс врятуватись,- говорив він мені понижуючи голос свій, ніби затихав, не ну його реально рознесло подумав я.

-Коротше я іду за Мажором і ми забираємось з відси, - я повернувся як тільки сказав це і пішов до будинку, на секунду зупинився повернувся до нього, тому що мені дуже хотілось йому це сказати.

-Знаєш Стас, в, тому що ти таким став ніхто не винен, кожен сам робить свій вибір, ти свій вибір зробив,- з докором, але я мусив йому це сказати. Він підняв голову в небо і від світла з гаража яке на нього падало, я побачив як його очі стають вологі, він глибоко вдихнув і опустив голову в низ від цих рухів було видно як йому важко на душі він дійсно був в пеклі. Життя наркомана це коли ти сам собі не належиш, засинати й прокидатись ти тільки міг з думкою де роздобути для себе кайф, - я вас з дитинства знаю ми разом росли, скільки раз ви мені пропонували закурити?, мабуть тисячу разів, а я за життя жодної цигарки не скурив, скільки раз ви мені пропонували пиячити з вами?, я нічого міцніше квасу не випив, це не тому, що я якісь не такий просто я зробив свій вибір, хоч звабу було вдосталь, я теж хотів виділятись і мати крутий вигляд, але слова мого батька в'їлись мені в голову так що я їх на все життя запам'ятав, коли йому діагностували рак він мені сказав, ”цінуй те що маєш, бо коли ти втратиш те що мав, тоді ти по справжньому будеш цінувати те що втратив”.- Я ближче підійшов до нього уже не дивлячись на нього,- ти пригадай коли ми були малі нам здається було тоді років по десять, ми бігли вулицею, щоб закликати на вулицю Вадима Вільхівського прибігли під його балкон, щоб він ішов гуляти, а він все не виходив, довго ми тоді його кликали поки не вирішили самим зайти до нього, ми забігли в під'їзд на його поверх нам відчинила його мама уся заплакана, тоді його тато в п'яному угарі просто так нізащо побив до втрати свідомості, ти ж пам'ятаєш тоді ми разом поклялись що навіть близько такими не будемо коли виростемо,”не пити не курити”, смішно тоді було я це як сьогодні пам'ятаю, навіть не знаю що з того часу могло змінитись. - Я розповідав нашу історію з дитинства і подумки згадував які це були без турботні часи, я глянув на Кумара він трохи посміхнувся ніби згадував теж ці всі моменти з нашого дитинства, все що я йому розказував йому було уже байдуже, я розумів що в нього не було цієї людини яка б йому могла сказати ці слова які сказав мені мій батько, Кумар зростав без тата і можливо я міг бути на його місці якби не мій тато, дуже важливо мати у своєму житті правильний авторитет, коли його не має ми його шукаємо в чужих людях яким просто байдуже на тебе і часто ми помиляємося з цим вибором.

Я почув глухий гуркіт в домі, повернувся і швидкими кроками забіг в дім, Кумар так і стояв нерухомо біля гаража. Знову суцільна темрява, очі не можу зрозуміти чи вони відкриті, чи закриті така темрява, коли я вбіг в коридор, шум ішов з кухні ніби там інша бойня якась, я на помацки підпер двері стільцем від гріха по далі, вбіг у свою кімнату схопив телефон і чкурнув у двері де був Мажор, засвітив свій телефон я трохи не очманів, в хаті стоїть такий шум з кухні, а він спить похропує, він що оглух зовсім.

-Ставай, ставай!!, - я його схопив за плечі та почав трусити, він сонно розліпив очі й ледь зрозуміло промовив.

-Ало...Ало.., що, що, сталося, що за шум в хаті?, - уже прийшов до тями спитав він.

-Давай, нам пора забиратись звідси, - я потягнув його за руку допомагаючи йому підвестись. Здається притихло, тиша в суцільній пітьмі.

-Левко що сталось?, де Кумар?,- уже переляк відчувався в голосі Мажора.

-Стара на кухні...., - я запнувся не знаючи як це йому пояснити, - коротше здається їй наша капуста не сподобалась,- вирішив я так йому пояснити, щоб він зрозумів,- іди за мною по мало і старайся не шуміти, вийдемо на вулицю і зразу біжимо до твоєї машини, зрозумів?, - пошепки я йому це сказав той кивнув головою в темряві, мені було цього достатньо що він зрозумів наш план. Ми дійшли повільними кроками під скриплячий рип підлоги до кухні, знову ці кляті відра під ногами.

-Ууу..., наші гості уже ідуть, - знову прозвучав металічний голос за дверима кухні. - Ахаха.., хіхі.., не спиться напевно, ахаха..., - вона так реготала голосом самого диявола напевно, - здохни...., здохни...., здохни!!!, - почувши цей вереск відбувся сильний гуркіт ніби чимось тяжким об двері кинуто, я з Мажором повибігали з дому почали в поспіху оглядатись, де Кумар думали ми, гараж закритий світло уже не пробивається крізь шпари, я підбіг до дверей і що сили потягнув на себе, здається закрито з середини я гамселив по них що сили.

-Кумар!, відчини!!, ти тут?!, - але у відповідь лише тиша він не відкликався, за спиною я почув переляканий голос Андрія.

-Лееееев, - він так розтягнув моє ім'я довго, що я ніби синхронно з цим повільно оглянувся. Стара стояла у вікні на підвіконні скаливши свої зуби, голова дуже сильно повернута на бік, вона притулилась до скла, очі з шаленими розширеними зіницями вона стояла і дивилась на нас, рот її то відкривався то закривався, а руками вона ніби видавлювала скло, вигляд був у неї не до споглядань це ніби одержимість бісовщина якась.

-Давай пішли звідси, - крикнув я Мажору, і ми побігли за межі подвір'я, ми ішли в сторону селища через це поле по стежці якою прийшли сюди, ми йшли до авто яке полишили в селі.

-А де цей нарик дівся?, - порушив тишу спитав Мажор.

-Не знаю, - сухо я йому відповів, хоча догадувався що він нас кинув, а сам втік, але Мажору я вирішив не казати свою здогадку. От ми нарешті доковиляли до машини, мені здалось що машина якось не правильно стоїть нерівно, ніби одна сторона вища за другу, підійшовши ближче ми побачили що два колеса повністю пробиті чимось гострим з великими надрізами на скатах.

-Ну покидьок, - сказав я оглядаючи ушкодження, два колеса прорізані повздовж.

-Може нарешті поясниш що тут сталося?, - спитав Мажор освітивши мені на колеса.

-Кумар цей нарик, заманив нас сюди спеціально, - проговорив я злобно. На вулиці холодно і ми сіли в машину, включили пічку, щоб хоч трохи загрітись.

-Ти стару бачив, - ще під враженням сказав він, - я такого за життя не бачив, - ми не могли переварити усю цю ситуацію.

-Той козел мені сказав, ”почалося”, що почалося?!, - злість і страх мене переповнював,- а колеса нащо різати було, таке враження що хтось не хоче, щоб ми звідси вибрались, ні тут явно щось не те, - задумливо промовив я, я уже сам не міг нічого збагнути.

-Наркоман це втрачена людина, - трохи заспокоївшись сказав Мажор,- я б сам таким став, якби мене кожне літо на таку бабулю лишали, - з іронією сказав Андрій,- не ну ти бачив як вона на вікно залізла, а голова ніби шиї не трималась,- він міг мені цього не казати коли я сам на власні очі бачив усе, я був нажаханий не менше за нього.

-Ти не хочеш мені розказати коли між вами кіт перебігся, - обірвав я його мову так що він навіть трохи зніяковів.

-Не зрозумів тебе, - ніби не розуміючи перепитав він мене.

-Він мені сказав що ненавидить тебе всією душею, і заманив нас сюди з якоюсь метою, ще колеса нам порізав, мені сказав тікати, а з тобою в нього є якісь особисті рахунки, може поясниш хоч щось, бо я вже від цих подій здається втрачаю зв'язок з реальністю, - пояснив я йому ніби доступно і чекав від нього коли він хоч щось роз'яснить. Мажор одразу помінявся в лиці, глянув на мене винуватими очима, трохи вагаючись, але розповів мені історію яка з ними трапилась ще у шкільні роки.

-Я тобі не розказував, але це були дитячі дурощі, - нарешті розпочав свою оповідь Мажор,- після того, як мене виписали з цієї клініки я ніби переродився, татко мій постарався кращих наркологів мені підшукав, мене ще довго на дачі тримав в повній ізоляції, я там остаточно віджив навіть курити кинув. На початку навчального року я приїхав до Львова, це був випускний клас одинадцятий, я перетнутися з Кумаром, він тоді уже мав вигляд як у безхатька, увесь потріпаний і не охайний,- не дивлячись мені в очі розповідав Мажор стиснувши кермо машини,- я потім дізнався що він з хати уже почав усе тягнути, його через це тьоть Наталя вигнала з дому, на навчання він забив на заняттях не ходив, коротко кажучи, він почав мене під школою виловлювати, в друзі знову набиватись. Розумієш ще як ми менші були він ніби норм був, я тоді ще з ним міг проводити час, але коли він так низько пав я просто не міг так ризикувати своїм іміджем, я тоді просто ще з Танькою з одинадцятого Б мутив, а тут такий друг біля мене треться постійно. Одного разу я йому культурно пояснив що тепер наші дороги розходяться і що б він навіть до мене не підходив, так як він дуже садить мою репутацію, для нього це був удар звичайно, два дня я мав спокій на третій день він у вечері приповз до моєї хати, його усього трусило він почав в мене жебрати гроші, я його послав звичайно навіть довелось зі сходів спустити. - Мажор мені це розповідав, а я не розумів як мимо мене пройшла ця історія, ми ж ніби часто час проводили, чому мені цього ніхто не сказав, все це дурниці порівняно з тим що він далі розповідав, ця оповідь його мене просто розчавила.

-Одного разу я влаштував вечірку на свій день народження в себе в дома, - продовжував розказувати Мажор так і стискав кермо все сильніше,- зібрався тоді в мене майже увесь клас, ти тоді не прийшов до мене оскільки не хотів бачитись з Ольгою Зусько,- я в голові почав згадувати цей епізод свого життя і дійсно я пригадую що не пішов на якесь із день народжень до Мажора через те що туди мала прийти моя колишня Оля його однокласниця з якою я зустрічався, а потім ми не дуже добре розійшлись, і більше не хотілось з нею навіть бачитись.

-Так от десь на середині гульні це опудало явилось, я як його побачив мені хотілось крізь землю провалитись, від нього тхнуло як з помийної ями якоїсь, як тільки він завалився в хату(він уже десь пів року не ночував в дома), уся увага була прикута до нього, приніс мені пом'яту якусь шоколадку, стоїть такий при всіх весь обдертий і брудний як чорт, одяг на ньому був десь на два розміри більший, коротше вигляд в нього ну просто жах якісь, і він при всіх мені просовує цю задрипану шоколадку і говорить мені,-”з днем народження друже”, ти уявляє мені таке сказати в такому вигляді, я його в цей момент хотів вбити, ще Танька біля мене так зареготала, я в такий сором впав що словами не передати,-”з днем народження друже”, це треба було мені при всіх таке сказати ну наркоша я знав чого він при повз, грошей нема, а кайфу хочеться яка тут дружба, я тільки виліз з цієї ями назад не хотілось, друг мені теж найшовся. - Мажор все говорив згадуючи цей момент і переказував мені усе в деталях, він був дуже обурений і ненависть до Кумара так і відчувалась в його розповіді, тільки за що він його недолюблював я так і не міг збагнути.- Я був в дурному становищі, він нормальних слів не розуміє, тому мені спала на думку ідея, трохи розважитись раз така безвихідь, я ж мушу спасти свою репутацію тим більш пів класу прийшло.

-Народ ви пам'ятаєте Станіслава В'яка, це наш колишній однокласник, він був з нами до десятого класу,- я привернув увагу усіх, весь народ збився в кільце музика перестала грати, а з натовпу чулись хіхікання, а Павло Дросиль вже добре випив видав.

-Це той наркоша з яким ти водишся, - сказав він це так з насмішкою розумієш?, і вибух реготу здійнявся, в мене знову щоки спалахнули від сорому.

-Ну оступився хлопець з ким не буває, головне він прийшов сюди щоб привітати мене з днем народження і ще порадувати нас всіх..,- продовжував я викручуватись як міг з цієї ситуації, але мене знову перебили.

-І чим він нас порадує своїм смердючим запахом, - знову подав голос Павло Дросиль, і знову спалах реготу.

-Ні, він приготовив для мене особливе привітання, зараз він візьме старе плаття моєї тітки в яке вона вже давно не влазить, спуститься в низ і з вулиці в цьому наряді на колінах привітає мене під балконом з днем народження приспівуючи, а ми йому за це будемо аплодувати голосно, - коли я це сказав всі ніби пожвавішали, адреналін і алкоголь бив їм в голову, а він так і стояв з опущеною головою в центрі кола не промовляючи ні слова, навіть коли я витяг із шафи це старе рожеве плаття і кинув в нього він покірно підняв його. - Ванна там можеш переодітись,- сказав я йому, він повільними кроками ішов у ванну, а йому в спину лунало свист і реготання п'яної юрби.

-О це ти класно придумав, - крикнув мені Павло Дросиль,- крутішої днюхи я ще не бачив.

-Вони всі були ніби мавпи в клітці бігали збуджено і реготали. Через хвилин п'ять він вийшов, це було просто нижче дна будь-якої ями, всі вони коли його побачили то залились таким сміхом що я не чув самого себе, він був схожий в цьому платті на банку з під шампунем, здається хтось навіть впав і тримався за живіт від сміху, він вибіг з квартири в під'їзд і побіг вниз, вся юрба побігла одною масою на мій балкон, щоб подивитись на це позорище, - Мажор вперше на мене глянув розповідаючи цю історію, він ніби здогадувався що я про нього думаю, як я його осуджую і зневажаю, він знову відвів свій погляд так і не відпускаючи кермо,- я чесно кажучи не вірив до останнього що він на це наважиться, але він дійсно вийшов з під під'їзду і став на коліна і завивав крізь хриплий голос цю пісню,-”з днем народження тебе...”, вони стояли на балконі й заходились сміхом що аж люди з сусідніх вікон почали визирати, щоб подивитись на цей сміх, в нього хтось з наших кинув бляшанкою скляною, вона впала пів метра від нього розбившись в дрізки й осколками попало йому в обличчя, речі його скинули з балкона і почали плювати один поперед одного, полетіли в низ і яйця лопаючись об його голову, особливо відзначився Павло Дрозиль. Здавалось любому іншому би від такого сорому втік куди очі бачать, а він підвівся з колін і крикнув мені одне лише.

-Мажор тепер ти дати мені гроші можеш?,- він ніби не розумів що зараз з ним сталось, в цей момент Танька мені каже.

-Просто жалюгідно, а він мені колись здавався класним,- і знову заграла музика в домі всі побігли з балкона веселитись, тільки я стояв один і дивився на нього з верху, і думав як мені потрібно дякувати своєму старому, що витяг мене з такої задниці, а то я міг разом з ним зараз отак стояти під чиїмось балконом і циганити собі на дозу.

-Завтра з ранку прийдеш я щось найду для тебе,- з тими словами я закрив двері балкона і через скло дивився як він стояв там в низу в тому платі, ще не втрачаючи надії, я засунув шторку і пішов до решти. З ранку він так і не прийшов, я потім дізнався що він повернувся до дому, тьоть Наталя змирилася з долею сина і вирішила що раз вона не може відбити наркотики від нього, то хоч гроші на одяг і їжу вона на нього тратила і щоб дах якісь над головою мав і помитись де було.Я згідний що це було жорстоко, але це був і їхній однокласник вони всі теж вині, це їхня вина вони мене заставили це з ним зробити, а тепер що він хоче мене зараз вбити, стільки років пройшло. - Мажор щось далі говорив, а в мене в голові ніби звук відключився я дивився на нього як він губами рухає, ніби щось виправдовується, для мене це було як шок, чому мені ніхто не розказував про це, я ж їх після того бачив і на випускному були й не одне падло словом навіть не обмовився.

-Тобі ніхто не говорив, бо це був твій друг, і всі знали як ти за своїх стоїш, - продовжував Мажор пояснювати бачивши який в мене вираз обличчя. Сказати що я був шокований це нічого не сказати, мені хотілось дати йому в морду, емоції просто переповняли як я стримався я не знаю.

Ми сиділи мовчки в машині просто мовчали, я всю цю інформацію не міг отак просто переварити. Я відхилився на спинку крісла в машині глибоко вдихнув стискаючи кулаки в руках спитав.

-Скажи як ти з цим жив стільки років?, ти поставив свого друга на коліна перед всім класом, як ти в ночі засинав з цим?, - видавив я з себе крізь злість і ненависть.

-Ти що не розумієш, ми були ще дітьми, - він дістав з кишені пачку сигарет і закурив одну, - що ти від мене хочеш, покаяння?, перед ким перед наркошою, наркоман це вже не людина повір я знаю що я говорю, я це сам пройшов, - глибоко затягнув він сигарету і пояснював мені своє бачення в житті,- ти все життя з себе показуєш такого правильного, що ти знаєш, от сигарета бачиш?, - він тримав кінчиками пальців і вертів нею навколо, - це теж наркотик я кілька разів пробував кинути так і жодного разу не виходило повністю відмовитись від нікотину, я тобі заздрю що в тебе не було таких звичок, якщо можна було б повернути час назад, я до тієї гидоти не торкнувся, але час не повернеш, тому не говори що правильно, а що ні, бо говорити про те чого не знаєш і не пробував це смішно, - уже з якоюсь злобою він це говорив, - це наше життя і воно буває дуже жорстоке, а цей наркоман якого ти називаєш своїм другом!, тебе продасть за будь-яку дозу, тому замовкни ти зі своєю правильністю, - він знову зловився губами за фільтр сигарети сильно затягнувся,- повір я у своєму житті уже за це сто разів заплатив, - він говорив і нервово дим випускав раз за разом. Мені надоїло його слухати та ще цей сигаретний дим мене душив в машині.

-Мажор як виберемось з цієї діри, забудь як мене звали й про такого друга як я, - я сказав це йому відчиняючи двері авто. - Мажор згадай як ми були малі на замерзле озеро ходили в парк, зимою ми пішли туди та спускались на лід як на ковзанку, ти тоді по коліна провалився під воду, ми тебе зі Стасом тоді роззули та під руки тебе пів кілометра несли до охоронної будки, якщо він наркоша поганий то друга дитинства ти не мав права так принижувати, - я йому це сказав вийшовши з машини закрив двері.

-Ну і вали, правильний я з вами козлами водився, тому що ви були такі жалюгідні що я біля вас був як орел серед кур. - Встиг він мені це сказати до того як я гримнув дверима.