— Хотіла б поцікавитися скільки тобі років і чим взагалі займаєшся в житті? Якщо маєш освіту, то чи працюєш в тій сфері, на яку вивчився?

— Зараз мені вже 40 років. Так, ніхто не вірить, але я народився у неділю перед Новим роком 1982.

З 2011 року працюю копірайтером, креативником. Час від часу роблю всякі цікавинки сувенірні вироби. Тут можна ознайомитися детальніше: https://www.instagram.com/bezliudnyiartgang/

Освіта в мене - 11 класів та 4 розряд "слюсар з ремонту автомобілів". Як можна зрозуміти, ніяк тим папірцем не користуюся :)

— Тобто, ти виробляєш всілякі принти на одязі, смаколиках, і загалом будь-чому, вірно? Чи плануєш в майбутньому це розвинути більш масштабно, чи є вже певні нові ідеї?

— Зараз я дуже рідко щось роблю..

На жаль, війна наклала свої корективи. Бо переїхав в інше місто. Але ідеї є. Що заважає, окрім грошей? Я роблю досить нейтральні речі. А зараз здебільшого патріотична тематика в тренді. Мій патриотизм - в донатах та гуманітарці. Байрактарщина сувенірна - не моє.

— Як гадаєш, чи важлива в наш час освіта? Після 11 класу ти сам зрозумів, ким хочеш стати чи до тебе прийшло це з роками?

— Після 11 класу я думав піти в університет. Або на хім-біо, або ж на філологічний факультет. Але тоді і там де це відбувалося, то потребувало хабаря навіть за розгляд документів. В цілому, я вважаю, що значна частина вищих навчальних закладів готує людей, що не знайдуть роботу за освітою. І не тому, що це погані виші. А тому, що програма не адаптується до запитів сучасності настільки швидко, наскільки потрібно. Звісно, це не стосується всіх ВНЗ.

Здебільшого освіта (будь-яка) дає базу, трохи соціалізує і дисциплінує (але не всіх). Чи вона потрібна взагалі в світі, де курси від умовного Сквоту дають за півроку більше, ніж 5 років на парах? То кожен вирішує для себе сам.

— Не можу не погодитись із проблемою хабарництва в наших освітніх закладах. Як гадаєш, як доцільніше зменшити поширення цієї проблеми?

— Збільшити фактичну зарплатню викладачів. Зробити відповідальність і для того, хто дає хабаря. Регулярно перевіряти роботи.

Викладачі та керівники - дуже різні. Знаю тих, хто не бере принципово.

— Також досить поширене нині явище з моменту повномасштабного вторгнення - велике навантаження на студентів (також школярів). Внаслідок чого, ті, хто здобувають освіту, втрачають інтерес через нестачу часу, бажання. Чи є в тебе поради як адаптуватися і пристосуватися?

— Часу в житті завжди не вистачатиме. А бажання зникає через те, що ми, окрім навчання, споживаємо дуже багато контенту. Тому, потрібно щоб відпочинок був не пов'язаний з контентом взагалі. Це розвантажує. Інакше тут, як з роботою - вигорання гарантоване.

— Чи є в тебе хобі, якими ти займаєшся поза письменницькою діяльністю?

— Довгий час малював (навіть ходив малювати з натури на Drink and Draw), фотошоп\SAI. Брав кілька уроків співу. Бо ще в 2012 році, коли писав тексти для гурту, хотів. Слух є, навичок співу не було. Хочу почати робити щось хендмейдне. Може, фігурки з чогось. Навіть полімерка.




* Роботи Владислава у стилі діджитал-арт

— Чи можна назвати тебе мандрівником?) Де встиг побувати і які країни тебе найбільш вразили, або ж, де хотів би побувати найбільше?

— Я останнього разу був за кордоном ще немовлям! До війни зміг побувати лише в Мінську. А так хочу відвідати Барселону, будинки Гауді подивитися.



*Архітектура Антоніо Гауді

В Україні тільки з 2021 року почав подорожувати. Я дуже люблю Львів. Але серденько покорив Дрогобич.

Ще маю дуже приємні спогади з Одеси.

Але назавжди в серці рідний Чернігів!

Навіть, враховуючи руйнування, гарне місто..


* Дрогобич та Лівів







— В одному із твоїх блогів на початку року, ти написав, що маєш значні проблеми при спілкуванні та письмі українською мовою. Наразі як складається ситуація із вивченням української? Як думаєш, скільки потрібно часу людині, щоб повністю перейти на спілкування рідною мовою, зважаючи на те, що людина все життя перебувала в російськомовному оточенні?

— Півтора роки у Львові - це дуже гарна штука. Багато практики. І моє оточення здебільшого українізувалося. Це допомагає. Розмовляю я вже дуже добре. Пишу трохи гірше. Але адаптуюся.

Я народився в Чернігові, але з 3 до 17 років жив в росії. Відповідно не мав української освіти. Коли переїхав на Батьківщину, то приїхав у місто, на 95% російськомовне. Навіть зараз в Чернігові мовою окупанта розмовляє відсотків 40-50. Але я завжди любив наші книжки, український дубляж. Тому, навіть не маючи практики, нормально все розумів. Звісно, перший час робив багато помилок, через що засмучувався. І писав блоги про те, що в мене нічого не вийде. А так.. Десь рік з чимось - стільки мені знадобилося на адаптацію. Ну і від міста багато залежить. Галичина в цьому зручніша. Тут місцеві всі україномовні здебільшого.

Між тим, я в усіх гаджетах та браузерах поставив всюди українську мову - теж корисний лайфхак :)

— Зрозуміла, практика - найголовніше і найефективніше. Також помітила багато блогів у тебе щодо питання українізації. На твою думку, чи має вона бути примусовою? І як варто заохочувати людей переходити на українські продукти (в тому числі маю на увазі музику, книги тощо) і відмовлятися від російського контенту?

— Мова - штука дуже проста і одночасно складна.

Українізувати людей насильно не вийде. Бо людина завжди буде боротися проти примусу. І буде конституційно права. Але, якщо нічого не робити для деколонізації, то ми отримаємо після війни те, що мали. Тобто гарантовано буде відкат частини населення до звичок минулого.

Мені подобається приклад Ізраїлю саме по мові. В побуті ти можеш розмовляти будь-як. Але для роботи, освіти, організацій - виключно державна. Так іврит, що був напівмертвою мовою молитов, став основною мовою мільйонів.

Мене ніхто не змушував. Я приїхав у Львів, певний час мекав напівсуржиком. А потім зрозумів, що це питання навіть не боротьби з усім російським. Це питання поваги. До місцевих, що завжди розмовляли рідною мовою. До Стуса, Курбаса і тисяч людей, що за українську культуру були вбиті. І так, я просуваю ідею деколонізації. Не хочеться бути, як країни Латинської Америки (мати умовну незалежність, але розмовляти іспано-суржиком).

Відмовлятися від рос. контенту - це лише половина задач, що зараз перед країною. Бо для багатьох рос.культура і укр. культура - щось спільне. Складно людині з СРСР пояснити, що зовсім ні. І це - задача №1.

Позбавлення від шароварщини - ще більш важлива штука. Вона вплине на популярність автентичного українського. Вже впливає. Я бачу в інтернеті людей, що це роблять, і роблять якісно. А ще - пояснення, де суржик, де діалект, говірка. Про це є круті проєкти на Ютуб (мої рекомендації: Твоя Підпільна Гуманітарка, Ідея Олександрівна).

— Дякую за таку розгорнуту відповідь і влучні порівняння, це справді важливі теми для обговорення.

Неодноразово ти згадував про свою допомогу ЗСУ - що тебе спонукало до цієї діяльності? З якого моменту часу ти почав надавати гуманітарну допомогу переселенцям? І чи є щось, про що ти не розповідав своїм читачам, але робиш окрім цього?

— Спершу я допомагав ВИКЛЮЧНО цивільним. Я це й до війни робив, але епізодично. А потім, почав регулярно. Ми скидалися з друзями, купували продукти, ліки тощо. Бо десь минулого травня, вже у Львові, мені стало якось неприємно від думки, що я нічого не роблю. Поспілкувався з народом. Почали потроху збирати, коли в когось з нас були гроші. З того травня більше 100 посилок відправлено в Чернігів, Київ, Херсон.

А потім моя подруга з Києва почала збирати на різне для конкретних бригад ЗСУ. На авто для евакуації. І в мене в голові щось перемкнуло. Типу, а коли я це став ультра-пацифістом - раз. І взагалі, я оце евакуювався і ще не помер виключно завдяки хлопцям та дівчатам в армії.

Іноді бувало я просто кидав гроші кудись на щось. Пам'ятаю переселенку - дівчинка з Луганська. Я їй просто кинув 50 баксів із заначки. Збрехав, що це від моїх друзів) Мовляв, я просто передаю.

Зрозумів, що це дуже психотерапевтична штука - гуманітарка.

— Зрозуміла, чи траплялись якісь історії чи випадки від час допомоги нужденним людям, які тебе особливо вразили і відклались особливі цінності після цього?

— Було, що дві людини, коли я вдруге або вже втретє збирав їм, написали: "чоловік знайшов роботу, то дайте тим, кому зараз більш потрібно". Це прям вразило. Бо бачу людей, які мають роботу, гроші, власне авто, але біжуть за гречкою та олією від Польщі..

Одна пані прислала мені магніти з рідного міста! Приємно було. Прислали відео, де дітки дякують)

«Спасибі ! Низький уклін! Допомогу отримали. Часть віддала не Оксані, в неї чоловік пішов на работу, доки ніяких робіт не виконують( я віддала Качан Світлані вона залишилась одна з дитинкою 3.5 р хата сильно пошкоджена , чоловік зник безвісті і документів не дають(((((»

«Стаю перед Вам на коліна ! Ви великий чоловік!!! Чекаємо в гості!»

Повідомлення, надіслані від людей, котрим допоміг Влад

— Зворушливі ситуації. Щиро сподіваюсь, що таких ситуацій набагато більше, ніж можемо уявити.

Хотіла б запитати останнє на цю тему, що саме для тебе означає підтримувати свою країну і робити для пришвидшення її перемоги?

— Я не мілітарист. Зовсім. Але коли на твою країну нападають, то:

1) Я згодний з тезою "ти або на фронті, або для фронту"

2) Допомога цивільним важлива ще й тому, що люди мають відчувати, що комусь не під вибори, а просто так вони потрібні. Небайдужість розповсюджувати. Було навіть, що потім людина встала на ноги, взяла в мене адресу тих, кому було потрібно допомогу, і сама від себе відправила.

— Перейдемо до теми творчості. Як ти прийшов до того, що опинився в письменницькій сфері? Коли це все розпочалось?

— Я писав щось завжди. Як батько мене в 3 роки навчив читати, я почав писати то вірші, то щось ще. Потім писав у школі твори, які тягали потім показувати. Після школи певний час не писав зовсім. З 2009 року відновив, але якість була не дуже. Десь в 2011 я почав писати щось більш масштабне. Паралельно - тексти для гурту. В 2012 році надрукував першу невелику книжку. Другу частину писав в співавторстві з тодішньою дівчиною. Потім зробив першу спробу написати кіберпанк. Назвався "Янголи ренесансу". Теж частково в співавторстві з другом. Навіть малим тиражем видав його до війни в Донецьку. Тобто до окупації. Наразі навіть можна знайти, що примірник досі лежить в бібліотеці.



З того часу і десь до 2021 року я активно просував творчість в соцмережах. Виграв пару аматорських конкурсів. В одному отримав приз - озвучку: https://www.youtube.com/watch?v=mGx44i3X4ac&t=9s

— Як ти вважаєш, в чому полягає особливість твоєї творчості?

— Мені здається, в тому, що я створюю світи та істот без врахування власних ідей та вподобань. Тобто мої персонажі можуть нести ідеї, які я не підтримую. Я не наділяю героїв чимось від себе. Створюю істот з власною особистістю, вірою, ідеологією, набором помилкових переконань. Це цікавіше.

— Помітила, що твої опубліковані книги переважно в жанрі фантастики. Це твій улюблений жанр і чи є якісь ще жанри, в яких хотів би поекспериментувати?

— Я писав фантастику, гумористичне, триллер - детектив, навіть дитяче і альтернативно-історичне. Тому можу сказати, що в жанрах не дуже обмежений. Але так, фантастику люблю. Думаю, що й надалі буду шукати те, що поки що роблю гірше, або не робив ще. Експериментувати.

— Чи є в тебе особисті важливі досягнення в цій сфері?

— Найважливіші досягнення - те, що мої книжки в папері люди купували в різних містах і навіть країнах. Бо головне для мене - щоб читали, передавали книжку іншим. Зараз в Німеччині, Канаді, ще десь є. Вже не згадаю.

Але такі прям великі досягнення були давно, і на рос. платформах. Тому вважаю, що зараз стартую з нуля. Так, отримати 4000 лайків, як від Пікабу, на укр. майданчиках складніше))

— Добре. Які твої майбутні творчі плани та проєкти, над якими ти зараз працюєш або плануєш розпочати?

— Зараз мої проєкти можна поділити на 3 типи:

1. Розважальні (кіберпанковий фанфік по Гаррі Поттеру, для якого генерую зображення з нейромережі), серія про дівчину, яка випадково викликала демона.

2. Мініатюри та оповідання.

3. Переклади частини творів українською.

Але, якщо вистачить здоров'я, сил та натхнення, хочу з нуля українською написати повість про людину і її напарника, що є кластером з кількох мільйонів мікроскопічних істот. Як гуманоїд намагається пристосуватися до негуманоїдному "другу", а той до того, що людина завжди... одна, і кожна цінна та унікальна.

Нуу... і звісно вдосконалювати мою українську в процесі!

— Сподіваюсь на найскоріше втілення всіх твоїх задумів! Щодо Гаррі Поттера, це твій улюблений фільм з дитинства?

— Дякую! Дитинство в мене прийшлося на 90 роки. Але Поттеріану люблю. Улюблені герої - Луна Лавгуд, Герміона і бабця Макгонагал :)

— Які ресурси, такі як книги, виставки, або митці, найбільше вплинули на твою творчість?

— Це скоріше поєднання вайбів від кінофантастики 80-90х та фант. книжок. Урсули ЛеГуін, Саймака тощо. Класиків жанру.

Якщо митці... То Гігер та Сораяма)

— Що тебе надихає? Чи є особисті джерела натхнення?

— Наразі мене частіше надихають місця. Навіть якась тематична кав'ярня може дати поштовх.

Був час, що я цілу книжку написав в маленькому кафетерії "Блін-Чікі"!

Взагалі, я "вживаю" дуже багато різного творчого матеріалу. Для мене цілком нормальне аніме, к-поп, чи ще щось таке.

— Ти говорив, що маєш досвід написання у співавторстві. Наскільки тобі сподобався такий вид написання роботи? Можеш виділити плюси і мінуси, які ти помітив і чи хотів би зайнятись подібним ще раз?

— Важливо, щоб ви з колегою обидва чітко розуміли, де і в чому задача кожного. З Тимуром ("Янголи Ренесансу") було дуже легко. Він створив персонажів, адаптував їх в світ книги, написав про них достатньо, і коригував мене, коли писав епізоди з ними я. Це було круто. Іноді здається, що він набагато талановитіший за мене. Але настільки лінивий, що на цьому майже все й закінчилося. Хоча роботу ми завершили.

Погано, коли у вас різні погляди на сюжет. Таке в мене було при створенні книги разом з дівчиною. Компроміс був знайдений, але все ж, в кожного були претензії. В неї був талант креативника. Тобто вона створювала топові ідеї. Але писала так собі, тому довіряла це мені. Фактично я писав за двох. Але величезна частина світу тієї книги, фрази і кілька героїв - її.

Такий формат набагато складніше.

— На платформі Surgebook як довго вже ти є? Як себе позиціонуєш тут?

— Десь з 2017 року. Активно з 2018. Колись був одночасно в топі письменників і в топ-5 блогерів. По віршах гірше. Зараз далеко в хвості, бо по факту повернення сайту писав лише блоги. Позиціоную себе як щось середнє. Але вірші більше не пишу. Колись був модератором укр. частини. Разом з Катериною. Та, що раніше була Князь. Після повернення сайту вже не маю модераторських прав.

— Чи бачиш ти майбутнє за цією платформою? На твою думку, що варто змінити щоб поширити СБ в більші масштаби?

— Платформа потребує уваги.

Повернення повноцінної модерації. Випуску нової версії додатку. Поки цього не відбулося, дивно чекати змін. Я іноді пишу злі блоги про це. Але тікати звідси не хочу. Бо я і у відновлення сайту не вірив. А Єгор не збрехав, і всі бекапи підняв.

Далі, якщо все оживе - реклама в інсті.

На платформі потрібні проєкти та конкурси від адміністрації або погоджені з нею. Щось з подарунками. Щоб мотивувати.

— Маю ще питання щодо поширення іншомовного контенту (окрім російської) на платформі. Як ставишся до цього? Чи плануєш сам видавати твори, наприклад на англійській мові?

— Якби я знав англійську на рівні вільного володіння в письмовій формі або мав файного перекладача - так.

Інші мови тут - однозначно так. В 2018 році тут було багато авторів з інших країн. Це корисно.

Я бачу це так: ми зараз вестернізуємося.

(*Вестернізація — насадження, прийняття чи просування звичаїв західного суспільства.)

Тому інгліш цілком доречний.

— Усунути росіян - так, але платформа буде поширюватися масштабно лише якщо вона стане інтернаціональною і буде приваблювати іноземців.

Настане запитання: В тебе є на платформі письменники - фаворити, якими надихаєшся чи захоплюєшся?

— Повністю згодний!

Колись це була Богута. Бо вона робила не лише для себе, але й для людей. Багато проєктів для людей, просування інших. Але зараз вона більше на Букнеті. (https://www.surgebook.com/Khimera_Zelenooka) - в неї круті вірші. І сама дуже цікава людина.

Ще досі слідкую за Відьмою (https://www.surgebook.com/Aleksandritti). Вона акторка в житті. Анна Стоун, Астерія. Генріх Баварський - ось вони всі дуже кльові!

То ж є досі цікаві люди, що надихають

— Наскільки я зрозуміла, твої близькі знають про твої успіхи в письменницькій діяльності. На самому початку, ти багато кому розповідав про це, своїм друзям, до прикладу? Наскільки взагалі важлива підтримка, коли ти розпочинаєш щось нове, як гадаєш?

— Власне порада подруги дала поштовх продовжувати. В мене просто друзі, що завжди прямо кажуть, що цікаво-не цікаво і про якість. Підтримка дуже важлива. Батьки ще в дитинстві хвалили. Але це не те! Треба думка інших людей. Ну і потім, в інтернеті коментарі від тих, хто мене не знав.

Сума оціх думок різних людей. Якщо вона позитивна, це мотивує. Бо будемо чесні: ми ж пишемо не для себе :)

— А як щодо критики в інтернеті, як сприймаєш її в свою сторону?

— Коли як. Я знаю, де в мене косяки. Якщо кажуть про них, або помилки, що не побачив (в т.ч. сюжетні) - це круто. Якщо людина просто прийшла сказати, що твір - лайно, бо особисто їй не зайшло, або якусь дурню... Ну нехай йде за кораблем.

Все що по ділу і допоможе мені стати краще - круто. Навіть, якщо в не самій приємній формі. Не малий вже.

— А як ти зберігаєш зацікавленість і мотивацію у письменництві досі?

— Я раптом зрозумів, що неможливо мене змусити писати. Якщо мені потрібно нічого не робити півроку - так і буде. А потім це проривається само. І я просто ловлю цей потік)

Коли в тебе нема дедлайну, ніхто не волає де продовження, ти залежиш виключно від бажання робити або не робити. Тому я б не хотів контрактів.

— Чи стикався ти колись із творчою кризою?

— Так. Коли було багато роботи, і одночасно кілька творчих проєктів. Нема нічого гіршого, ніж мати роботу та хоббі в схожих сферах.

Я тоді страшенно вигорів. Взяв відпустку. Не заходив кілька днів в телефон і ноут..

— Деякі письменники вважають, що зміна середовища або звичок під час написання може допомогти подолати письмову кризу. Ти коли-небудь експериментував зі змінами такого роду?

— Якщо ти вигорів - не допоможе навіть піднятися на Кайлас. Потрібно багато часу, щоб батарейка зарядилася. І тут ефект банки. Якщо вона повна різними справами, то запхати туди ще написання книги не вийде. Треба дістати щось, пожертвувати. Тоді отримаєш ресурс.

— Творчі кризи можуть бути цінною частиною процесу написання, які призводять до росту та нових ідей, як вважаєш?

— Що завгодно може. Бо ніхто не знає, що саме стане тригером.

— Останнє запитання для тебе: якщо б у тебе була можливість відвідати будь-яку історичну епоху, куди б ти пішов і що б тебе найбільше цікавило в цьому періоді?

— Розквіт Візантії. Бо воно було історично не так давно, як умовний Вавілон, але про культуру ми знаємо небагато. Я б там пожив. Бажано, в нормальних умовах :)

А ще, стара Венеція часів, коли вона була окремою державою. Ось де одночасно культура і занепад - є що вивчати.

— Цікавий вибір!

Що ж, дякую величезне за інтерв'ю! Я вдячна за можливість поспілкуватися з тобою і дізнатися про тебе більше. Бажаю тобі успіху та натхнення!

— Дуже радий був з тобою попрацювати. Цікаві питання. Мабуть, краще інтерв'ю на Surgebook в мене:) Навзаєм!