У дворі звичайного багатоповерхового будинку, що на околиці міста, діти будували снігове королівство. Ось палац виріс, виблискуючи чарівною білизною стін і веж, ось навколо з’явилася зубчаста огорожа з віконцями. Малих майстрів було четверо: Марічка, майже восьми років, десятирічна Іринка і двоє на рік старших за неї хлопців — Максимко й Денис. Як буває, граючись, діти встигли посваритися. Дівчатка не могли домовитися, котра з них буде королевою збудованої білої країни. Іринка вважала, що тільки вона гідна королівського титулу, адже виграла конкурс «Міні-міс школи», хлопчаки носили її портфель, а дорослі завжди казали: «Ой, яка гарненька дівчинка!» Маленька руда Марічка хотіла бути королевою просто тому, що хотіла, і ще тому, що завтра в неї — день народження. Хлопців мало хвилював розподіл ролей у грі, однак з’явилась інша причина для сварки. Денис виніс на подвір’я своє кошеня. Воно було геть чорне — від носа до хвоста — і мало незвичайне ім’я Амадей. Максимко не любив котів, а окрім того, у його родині вважалося, що чорний кіт — вісник негараздів. Щоправда, Амадей навіть не нагадував якогось-там вісника, він був маленький, з тоненьким коротким хвостиком, лише очі й вуха мав великі. Він нявкав і час від часу витрушував лапки. Прогулянка на морозі йому не сподобалась. Яким же було обурення кота, коли Максим схопив його за шкірку і поставив просто перед мордою сусідського собаки Сірка. Амадей вигнув спинку, розпушив хвоста і грізно зашипів. Сірко спочатку не звертав уваги на перелякане й сердите чорне кошеня, але, слухаючись Максима, ліниво гавкнув кілька разів, загнав Амадея на дерево і спокійно повернувся на своє місце до під’їзду. Денисові ця витівка не здалася смішною. Він ледве зняв свого кота з берези.
— Коли я виросту, — пробурмотів Денис, собі під ніс — стану депутатом а може, і взагалі президентом і зроблю закон, щоб тих хто ображає тварин жорстоко , карали! І коли я скажу то так і, буде!

Раптом здійнявся вітер і над дітьми здійнявся, ураган з блискучого снігу. Це сталося так швидко що дорослі які стояли біля підїзду нічого не зрозуміли. Хлопчики й дівчатка налякалися, і втекли по домівках.

"О третій годині ночі настане мій день народження, - Перед сном подумала Марічка - Якби я потрапила у казку і вийшла , заміж за принца".

О пів на третю дівчинка прокинулася. Жовтувато біле сяйво нокрило кімнату. Марічка бігом зістрибнула з ліжка оділася і бігом, вибігла на прдвіря. Її батьки нічого не почули спали , як немовлята. Снігове королівство кликало Марічку, у крихітних віконцях світило світло. Напевно там був бал. Марічка стаоа навколішки та , спробувала зазирнути до палацу, та нічого не побачила. А казка зникла, світло зникло і почувся    холодний подих, вітру і захотілося назад до теплого ліжка. Але годинник у центрі міста, пробивав третю годину. Взагаліто у цій частині, міста не чути годинника але цього разу ніч була, якась особлива. " Настав мій день народження, — Подумала Марічка—"
І згадала що у її шубці у кишені є стрічка та сірники, вона взяла це коли її мама прикрашала святковий, торт. Вона, дістала свої скарби і запалила сірник, та відчула себе Алісою в країні Чудес, бо вона незнала чи то вона зменшується, чи то замок росие просто перед нею. "-Марічко зачекай повернись-" Почула вона знайомий голос, вона озирнулася і побачила свою, бабусю та усі доми та майданчик усе, зникло. Вона знов глянула на замок. Ворота відчинилися і перед нею, вийшов високий чоловік у червоному, чудернадському вбранні. Він вклонився і подав Марічці руку. Вона відчуоа себе якоюсь, важливою персоною, і зробила крок, вона озернулася, за нею бігла бабуся яка кричала, "Зачекай!" вона бігла неначе до, неї знову поверталася молодість.
"-Алеж якщо я послухаюся то мабуть уже, нікрли не потраплю до казки- подумала Мапічка" І подала руку чоловіку, в червоному. Він підхопив її за руку, і вже мить вона сидіоа на жовто гарячому драконі. Здійнявся шум, навколо білі ворота зникли та хтось говорив
— Червоний король везе до себе дитину, з реальності! Що б це могло означати!