(Стародавнє японське прислів'я)

 "Кензюцу — японське бойове мистецтво володіння мечем. Під ним розуміють усю сукупність історичних і сучасних технік використання меча, які існували чи існують досі у Японії. На відміну від сучасного спортивного фехтування кендо, яке ставить на меті виховання цілісної особистості, кенджюцу робить акцент, насамперед, на практичності конкретних методів і прийомів використання меча, та, фактично, не переймається моральними якостями фехтувальника. Головною метою фехтування є вбити противника ефективним ударом".

Спогади далекого минулого...

Японія. Невідомий рік. Літо. Ліси Хоккайдо.

" ...Весна. Квітне дерево сакура. Всюди ідилія. Гарно в лісі він надає спокій, відчуття свободи. На не великому дерев'яному помості змагалися в 剣術[1] (Кензюцу) два хлопці. Вони билися 竹刀[2] (Сінай). Обидва націлені на перемогу. Але там де є переможець, буде й програвший. Бій продовжується то один то інший наносить удари сінаєю. Переваги ні в кого нема. Отже спаринг буде продовжуватися ще довго. Але ось один з них підчас відступу заплутався в своєму 剣道着[3] (Кэндоги) і не зміг заблокувати удар. Ще хвилина і він вже лежить на дерев'яному помості, а його супротивник приставив до живота Сінай.

– Доволі. Молодці – сказа Морі но Гадіан. 

  Супротивники розійшлися. Один з них сів до інших учнів, а другий  знявши 面[4] (Мен) підійшов до вчителя.

– Я ж казав. Я переміг. Усіх. Кращого за мене немає – радісно кричав він.

  За таке нахабство Морі но Гадіан з силою вдарив свою сінаєю йому по спині. На щастя її захищала 胴[5] (До). Удар був настільки сильним що міг зламати цьому хлопцю спину. Піднявшись з землі він з подивом подивився на майстра.

– Нахаба. Ти не найкращий. Не слід про це забувати. Мудрість самураїв в тому що вони дотримуються моралі. Самурайська мораль вимагає надання почестей вельможнішим і старшим за віком, ввічливості та поваги до ворога, мовчазності, скромності, незворушності під час горя і радості. Тине дотримався жодної з них. Сьогодні тобі пощастило виграти, але ти не повинен через це гордитися і ставити себе вище за інших. А тепер сідай.

  Хлопець пригнічено сів. Такого ще не було ніколи. Щоб його кращого мечника серед дітей били, та й соромили перед іншими! Що він собі на придумував цей старий. А сенсей тим часом ходив поміж учнів і казав:

– Сьогодні ви всі програли Сутего. Я не злюся на вас. Усі ви добре билися, але боги вирішили дати перемогу йому. Ця поразка має бути вам уроком як і йому перемога. Самурай має бути скромним і не зворушеним. Його не можуть розізлити погані слова в адрес себе. Безчестя, зло, брехня ось що повинно запустити його до дій. А тепер повторіть наш кодекс.

– Щоранку думай про те, як треба вмирати. Щовечора освіжай свій розум думками про смерть. І нехай так буде завжди. Виховуй свій розум. Коли твоя думка постійно обертатиметься біля смерті, твій життєвий шлях буде прямий і простий. Твоя воля виконає свій борг, твій щит перетвориться на сталевий щит – прокричали ми всі.

– Гаразд чудово. Смерть має бути не власною над воїном. Що таке життя для нього? Це служіння добру, людям, миру. Чим раніше ви це усвідомите, тим більше перемог отримаєте. Може це буде випадковість, може вдача, може ваша майстерність, але головне що ваша воля буде незламна, а дух смиренний.

  Переможець слухав це в обидві вуха. Що ось і все? А де почесті, де нагороди, як не як сьогодні відбулося змагання і він переміг. А тут таке! Може старий забув про нього?

– Майстре, мені як переможцю буде якась нагорода? – запитав він.

Морі но Гадіан повернувся до нього.

– Ти вже отримав свою нагороду по спині. І це тебе нічому не навчило. Що ж тоді будеш сьогодні допомогати жінкам, на кухні, готувати вечерю.

Він ніяк не очікував такої відповіді. Щелепа їого майже не впала. Похилий голову щоб приховати свої перші сльози. Хай сміятися я все одно найкращий боєць серед них. А колись навіть буду кращим за цього діда. От тоді і посміємося. Добре сміється той, хто сміється останній. А він буде останнім... "

Японія. 1215 рок. Едо (нині Токіо). Весна.

  Ранок зустрів мене не чарівним співом соловейка, а гучними ударами Чогось по Чомусь. Отже проснувся я ефектно. Високо підстрибнув і витягши обидві катани з піхов встав у бойову стійку. Але, на жаль ворогів ніяких не було, а ось гучні удари нікуди не зникли. Отже це мені не наснилося. Тоді це виходить що хтось мене так нахабно розбудив. Йому що життя не дороге. Швидко збіг на перший поверх і зайшов до кузні. А тепер зрозуміло що то за гул. Анбіру тримав в одній руці молот, а в іншій кліщі. І ось цей молот рівномірно бив по залізу затиснутому в кліщах. Очманіти. Побачивши мене хазяїн зупинив працювати.

– Добрий ранок Сутего. Виспався?

– Як би ж то. Ти мабуть з глузду з'їхав чи як? В таку рань.

– Пробач забув попередити. Це одна з незручностей проживання поряд з кузнею.

– Наступного разу так не роби. Попереджай. Бо не зможеш більший ковати. Для цього потрібні руки, а їх в тебе не буде.

– Гаразд не горячися. Йдемо краще снідати.

Помивши руки, та обличчя я сів за стіл. Перед прийомом їжі як завжди помолився Хатіману богу війни.

– Кому ти зараз молився? – запитав коваль.

– Хатіману. Він покровитель воїнів і самураїв.

– Крім цього, у Хатімана є риси морського божества, божества рисового поля і божества-покровителя ковальської справи. Отже нас навіть один бог опікує. Чи це не знак щоб я став воїном?

– Ні не знак. Може в тебе є така доля, а в майбутньому. Зараз ти будеш моїм зброєносцем. Збирай свої речі і рушимо. Бо я тут не просто так, а з метою.

– А я чув що у самурая не має мети, є тільки шлях.

 Я зупинився від того слів. Скільки років минуло як я відрікся від самурайства, але продовжую бути вірним кодексу Бусідо. Це рекорд. Повернувся до нього обличчям і подивився трохи сумними очима.

– Якщо ти помітив я не зовсім звичайний самурай. Я відрікся від цього титула, але залишився вірним кодексу.

– Ок пробач не хотів образити.

– Залиш, це мій вибір. Так я маю шлях, але він пов'язаний з метою. І це не зовсім правильно. Шлях без Мети це блукання. В думках, лісі, почуттях, а той хто блукає ніколи не знайде свого призначення.

– Гаразд куди ти тепер?

– Ми. Є в мене одна справа, треба її виконати.

– Навіщо тобі я? Навіть не вмію зброю в руках тримати.

– У дорозі потрібний попутник, у житті друг. Ось ти їм і будеш. До тогоож треба тебе тренувати. Не залишати ж все недоробленим. 

  Він почав складати їжу у дорожню сумку. Потім взяв меча виконаного його батьком і подивився на мене.

– Обладунок треба буде брати?

Я подивився на нього. Було ясно що раніше він ніколи його не одягав.

– Так, але не повний лише:  立挙[6] (Тате-ОГЕ), 臑当[7] (Сунеате), 甲懸[8] (Когаке), 袖[9] (Соде), 籠手[10] (Коте), 手甲[11] (Текки). Спочатку тобі буде важко, але з часом звикнеш. Більше нічого не одягай це зайва вага. – Гаразд, а що за справа?

– Треба дещо поцупити в 千代田城[12] (Тіода-дзьо).

Очи в нього полізли на гору від жаху. Мабуть рано сказав про це. Треба було пізніше повідомити про ціль.

– Ти мабуть збожеволів! Уявляєш що зараз сказав?

– Так уявляю цілком і повністю. І навіть зроблю це з твоєю допомогою чи ні.

– Ні ти божевільний. Там воїнів більше ніж шрамів у тебе на тілі. Вони швидко тебе вб'ють і не подавляться. Ти наче комаха для них.

– Якщо боїшся залишайся тут. Я тоді піду один. Але знай що боягузи ніколи не стають воїнами. Сміливі завжди мають щастя.

Вийшов на двір і пробіг його очима. Треба драбина. Щось її ніде немає. Ринули двері і на порозі з'явився Анбіру. На плечі він ніс драбину. 

– Ти це шукаєш? Думаю тобі це знадобиться.

Я посміхнувся. Все-таки моя взяла. Він не боягуз, добрий буде товариш.

– Маєш план як туди потрапити? 

– Мав. Поки тебе не зустрів. Але будемо імпровізувати. 

– Гаразд підіб'ємо підсумки. Ти не маєш плана  але хочеш пограбувати Тіода-дьзо. Ти воїн чи вор.

– Все разом. За час своїх мандри я навчився усього по трохи.  І красти теж. Перев'яжи  обличчя ганчіркою. Нас ніхто не має впізнати.

Ми спокійно пішли до стіни цієї будівлі. Поставили драбину і перелізли через стіну. Анбіру стрибнув в низ, а я залишився висіти. Підхопив драбину і перекинув її. Так звичайно вона ще знадобляться. Стіна ж не одна. А тепер рів. Мене як самурая вчили плавати в повному обладунку, а ось за коваля я не впевнений.

– Ти вмієш плавати? – запитав я.

– Так перший серед юнаків. 

– Чудово зараз перевіримо. 

Стрибаю в рів і перепливаю через нього. Товариш справився на диво не погано, для першого разу. 

– Молодець. Ось це і є твоя подготовка. Ще трохи і будеш не гірший за мене.

– Дякую.

– А тепер знову через стіну.

Так ми добралися до замку. А там вже прийшли наші невдачі. Але про це в наступній главі.

Словник:

剣術[1] – Кендзюцу.

竹刀[2] – Бамбуковий меч.

剣道着[3] – Одяг для кендо.

面[4] – Поверхні. Шолом.

胴[5] – Тулуб. Захист на тулуб.

立挙[6] – Наколінники.

臑当[7] – Наголінники.

甲懸[8] – Латне взуття.

袖[9] – Наплічники.

籠手[10] – Поручні.

手甲[11] – Рукавиці.

千代田城[12] – Замок Тіода.