Червоний колір затягував все небо, а на землі, розтрісканій від жару полум'я відчайдушньої бурі магії, каміння плавилось. Та зараз лиш де-не-де піднімався дим і чувся гуркіт - утворювалися ущелини, що, як старі струпи, чорніли на вигорівшій плоті землі.
Ледь помітно дихаючи, лежала остання з тиранів. Її туша від носа до кінчика могутньої хвоста була довжиною близько двох сотень метрів. Запечена кров покривала лускату шкіру майже повністю. Біля тіла Круаль Вбивці Родичів колом стояло семеро, поруч, спершись спиною на тушу дракониці, лежав ще один. Навколо нього ще троє, і двоє тіл лежали.
Можливо поранений приєднається до полеглих сьогодні легіонів смертних, духів і богів.
— Ми її не зможемо знищити, — першим подав голос Честь. Жінка в хутряному халаті поглянула на бога і відповіла:
— Тіло зможемо, але не душу, — слідом за Сестрою Холодних Ночей відповіла та, що стояла біля пораненого божества.
— Як і всіх віам, — скорбота, що пролунала в цьому різкому голосі, стала черговим насінням ворожнечі.
— Танцівниця! Може хочеш приєднатися до сестер? Чи, можливо, та скорбота, яку ми всі чуємо в твоєму голосі, означає, що ти сумуєш за цією безжальною сукою?!
— Світло! — рикнула високо жінка з шкірою, чорнішою за смолу, що наче втягувала в себе таке ефімерне світло. — Не твоє собаче діло. Вона хоч не прибила свого сина на межі Володіння! Кожен, хто відкриває Володіння, рве його плоть і душу... — зрозумівши, до чого йде, подав голос чоловік з лицем, обпаленим вогнем.
— Тьма права, —  Смарагдові Руки провів однією рукою по останньому "поцілунку" дракониці. — Ти надто жорстокий.
  В повітрі зависла напружена тишина. Честь відійшов до однієї з груп солдат, що залишилися після побоїща з союзниками Круаль - старійшинами племен корі. Поклав руку на плече солдата, що, обнявши простий бронзовий меч сидів на землі, тупо дивлячись перед собою. Боги спостерігали, як смертний піднявся і, перехопивши клинок так, як матері носять на руках немовлят, пішов вслід за богом.
— Дурна, ой, дурна ідея, — прошипів Тиран.
  Жінка, що стояла напроти пораненого бога, завила дурним голосом. Всі боги різко обернулись до володарки Вод, мурашки пробігли по шкірі кожного солдата, що залишився живим.
— Він мертвий! — жінка з люттю глянула на богів і швидким кроком підійшла до однієї з тих, хто стояв біля Світла, і що було сили дала ляпаса Біднячці. Та злетіла на кілька метрів і з гуркотом упала на обсидіан.
— Сучка! — Світло зірвався до Мокри, але дорогу йому перекрив високий чоловік, осанка і механіка рухів одразу видавала в ньому лю'ерей.
— Мовчи, Світло. Дякую, Фнс, Сестра Холодних Ночей, Тьма, заберіть Мокру - їй потрібно випустити ту скорботу, що оселилася в її душі, а я тут уже справлюсь.
   Разом з трьома богинями, відкривши свої Володіння, зникли майже усі боги. 
   — Дар...
   Тільки Бог обернувся до говорившого до нього Світла, як важке бронзове лезо ввійшло в плоть бога-хранителя домашнього тепла.
— Що ж, смертний, вбивший бога, сам стає майже йому рівним. Цей меч загартувався в крові бога, тепер закуємо в нього душу цієї... немає такого слова, Тієї, що знищила весь свій народ.
     Каліка, бачивший все з Володіння Світла, усміхнувся.
— Раз ви нічого не помітили, то і мені не варто вас попереджувати, а ти, мій любий батечку, надто самовпевнений, зате мені буде простіше.