Пролог
«Не все, що ти чуєш, є брехнею чи правдою, люди зазвичай говорять, що це протилежні речі, хоча я впевнений, що це швидше не протилежності, а близькі родичі, які не завжди можуть поладнати.»
Легка Рука «Чоловік якого я любила»
21-ше екмана 705-й рів від Кари.
Що можна сказати про славетне місто-державу Поен-Тарін? Якщо не вказувати, що ним правлять князь Шадік дан Рафач і рада представників гільдій торговців шовку, спецій, вина, дерева, каменю і руд, кольський цех і цех шорників. Також в раду входять верховні жреці храмів Єдиного Бога і шістнадцять жреців-служителів, жреці Старшої Тіні, Води, Світла, Тіні, і Магістри Четвертого, Сьомого і Першого орденів, двоє адміралів флоту і лорд-генерал.
Варто зазначити, що місто має доволі довгу і цікаву історію, є одним з найпотужніших торгових центрів, що зв’язують східний континент ‒ Корал Тіль - і західний ‒ Літен. Місто є гегемоном на субконтиненті Десятимістя. Власне, з десяти вільних міст залишилося всього шість, оскільки в кількох містах владу захопив культ Шанана, а центральну північну частину субконтиненту захопила Імперія Льоду. Та повернемося до Поен-Тарін.
Якщо забути про офіційну владу, то значний вплив на життя звичайних міщан має «політична» ситуація між бандами і угрупуваями в злочинному світі. Нейтральною частиною міста є Веселий квартал, де і розташований бордель «Шовкові Губки». Саме там, на верхніх поверхах, «засідає» Кишенькова Ліга ‒ домінуюче угрупування крадіїв, членом якого є Шелкі на прізвисько Кішка. А напроти розміщена таверна «Дружелюбний Шибеник», власниками якої є Іно де-Вівал і Безногий Йохан каст-Обрейкаб - цей в усіх сенсах хороший і добродушний чоловік, скупщик краденого і лихвар....
Пружнім кроком Кішка ввійшла до таверни, в ніс їй вдарив букет запахів спітнілих тіл, кислого вина, елю, м’яса, якогось супу і, звісно, ароматичних свічок. Сьогодні це був запах лаванди. Бармен Іно - він же власник - саме наповнював елем глиняний кубок місткістю не менше тавонської кварти¹.
Підійшовши до стійки, Кішка розгледіла обличчя чоловіка, який замовив такий місткий кубок для питва. Побачене її не здивувало, адже усі знають, що бідевенського матроса неможливо перепити - ель і кисле вино їм заміняють кров.
Обернувшись, чоловік помітив крадійку, кивнув і почесав за правим вухом. Зрозумівши знаки правильно, дівчина випила кружку дешевого елю і рушила сходами зліва від дверей кухні на другий поверх.
Шелкі часто тут бувала, власне, як і більшість вмілих крадіїв, які могли оплатити послуги Іно і Йохана. Ці двоє продавали достовірну інформацію про найкращі способи проникнення в маєтки, будинки, чи на склади; розклади, згідно яких змінюються вартові та їх маршрути патрулювання. Якщо бути точним, інформацію продавав Безногий Йохан, але власник таверни гарантував безпеку старому і дах над головою, а натомість далтонітець ділився відсотком від прибутку, ну й інформацією, звісно.
Шелкі намагалась прознати, як ці двоє отримують інформацію, але навіть зусилля лідерів Кишенькової Ліги не дали результатів.
Тиждень тому крадійка вибрала ціллю маєток Кастора де Велуки ‒ одного з впливових членів гільдії торговців шовком.
17-те екмана 705-й рік від Кари.
Маленькі чорні гудзики очей дивилися з темного кута кімнати. Решта п’ят десятків таких самих пар очей спостерігали з середини маєтку за його домочадцями, охоронцями. Маленькі сірі тільця шукали способи проникнути в маєток, їх тушки повзали по вентиляції, димоходу, каналізації та саду. Йохан усе це прекрасно бачив - одночасно він був єдиним і п’ятьма десятками маленьких сірих гризунів.
Зараз чоловік, чи краще сказати щурі, зосередили свою увагу в одному місці – кабінеті торговця шовком. Кастор ходив по кабінету нарізаючи кола навколо робочого столу. Він знав, що до комину не варто підходити, оскільки може статись нещасний випадок. На столі лежала карта Макових Плато з двома дюжинами міток. Карта, схожа на зморщене лице, постійно притягувала погляд чоловіка – він хвилювався, руки стискали дуельні рукавиці, хрустіли пальці і часто серветка вбирала в себе піт з лиця уже не молодого чолові. Врешті Кастор зупинився, почувши знайомий звук:
— Не трусись.
Кастор де Велуки мало не підстоибнув від несподіванки. Легкий, майже не помітний спалах світла на мить злякав дворянина, але ось в кімнаті розлився запах свіжості, як перед дощем, і в кріслі з'явився смаглявий чоловік у зелених шароварах, підперезаний шарфом, у зелених сорочці, жилеті й тюрбані - цей одяг ніяк не в'язався з класичним образом мага, що усім так знайомий з дитинства, бо ж мало який маг так виглядає. Карі очі наче гачки зачепились за торговця, і маг Неба мовив на дес із сильним, глибоким, співучим акцентом:
— В тебе завелось багато щурів - бачив, на горищі уже кішку загризли.
Кастор кинув швидкий погляд на відкрите вікно, через яке міг би потрапити в кабінет ступаючий Володінням Неба.
«Сучий син, то ти не тільки можеш ходити Володінням Неба! Яке ще? Земля, Тінь, чи, може, Ілюзія? Тімахів маг!»
— Події набирають неприємних для нас оборотів, – високий голос чоловіка тремтів, він навіть не намагався заховати страх за традиційною холоднокровністю знаті. — Мої люди говорять, що Холодна Ложа заворушились.
— І ти думаєш, вони зможуть пройти через моїй бар’єри? — маг почав розмотувати тюрбан і зупинився на мить, повернувши голову в сторону кута, в який падала тінь від комина. — Скільки ми уже разом працюємо, стільки ж років я ненавиджу це ваше чортове місто, наповнене щурами. У нас на вейлах² їх хоч маклики³ ловлять, а у воді плавають к’толу⁴.
– Це останнім часом їх так багато - гільдії Щуроловів врізали виплати, от вони і вирішили зробити такий собі протест. Найму когось з них, нехай почистять маєток. Тільки їх в домі гільдії немає. Закрились.
— Ти збожеволів?! А, якщо хтось відчує, що тут заховано?!
— Але, Стрибунець, твої чари…
— Небо дитя Розуму! Скільки всього магів Неба в Поен-Тарін?! Їх на пальцях перерахувати можна, а я тут регулярно відкриваю ворота у Володіння! Це будь-який маг відчує, а Розуму чи Сну і точно скаже, коли і який тут відкрили шлях, може навіть мій слід знайти. Терпи, мій володар прислав мене вручити тобі ще дещо на зберігання і, звісно, нагороду за твою вірність.
Стрибунець витягнув зі складок шарфа, який використовував як пояс, шкіряну подушку, наповнену, судячи зі звуку, дрібними камінчиками.
— Це покладеш в те місце, що ми обговорили минулого разу, а це, — маг зняв з шиї тонкий мідний ланцюжок і протягнув чоловіку, — носи. Ця дрібничка лежала у Володінні Глибин на площі Семи Кутів. Покращить інтуїцію. Але обережно нею користуйся, не всі рішення будуть вірними. Краще використовуй як попередження.
21-ше екмана 705 рік від Кари
Руйнуючий Зв’язки оперся на стіну, його напарник відійшов у провулок по потребі. В нього не було особливих рис обличчя, хоча він виділявся серед жителів Поен-Тарін тим, що мав значно світлішу шкіру. Чоловік все життя провів у цьому місті, хоча він ще пам’ятав, що у його батьків була ферма десь на континентальній Сабінії. Пам’ятав, що вони втекли від біржі в Тавон, а потім уже в Поен-Тарін... Руйнуючий Зв’язки сумував за імперією, але знав, що саме для того, щоб повернутись, він тут. Чоловік двічі повернув голову вправо – в шиї почувся хрус -, і ось він закінчив свою роботу, тепер залишається дочекатись наступних інструкцій.
Акер Дон Кхен-Ран поклав пробірку на стіл.
— Що ж, значить, все ж такий доведеться прибрати Маен-Кіх.
Руйнуючий Зв’язки чув, як Фонр Дон Маен-Кіх дозволив герцогу Поен-Тарінсткому найм армії найманців.
— Здається, вони себе звуть Синіми Мечами, — лисий чоловічок важко видихнув. — Знову релігійні фанатики, мені вистарчило Одан-Каліг і їх Святих Захисників...
Імператриця Стелла поклала тонку долоню на карту, провела пальчиком з довгим нігтем дугу від Тавону через Сірий океан, Сабінське море і через північну частину Брамертонового Розрізу. Спочатку в ханства Він’Вер-ден і тоді уже в Поен-Тарін. Погляд її піднявся і неочікувано гостро зуптнився на чоловікові, який стояв напроти неї – бригадира Добродія. Зазвичай усі, хто бачили її вперше, не сприймали серйозно через красу і тендітну фігуру. Хто ж повірить, що ця красива, наче альбіонська лялька, жінка є кращим воєнним генієм імперії з тисячолітньою історією? Але чоловік, який стояв перед нею, знав, що це так, тому не здивувався запропонованому нею плану. І він, звісно, був певен, що йому сказано лиш те, що необхідно знати. Ні грамом більше ні грамом менше.
— Імператриця задумала якусь гру, — сказав Добродій своєму загіному магу, протираючи шрам на шиї. — Невже він так сильно помітний?
— План чи шрам? — Лосось широко усміхнувся. — Гра з досягнувшими і богами, а шрам, якби не був фіолетовим і не знаходився на вашій шиї, то був би цілком звичайним.
— Скільки себе пам’ятаю, він у мене був. Батько казав, що коли знайшов мене, то я уже його мав, а я і сам не відаю, де дістав, мені ж три було.
— Коли я розкидаю Колоду на Тавон чи нашу місію, то вона просто божеволіє – далі третьої карти нічого не йде. Знаю-знаю, пояснюю: спочатку випадає Міць, що уже дивно. Далі ще веселіше - Тінілов, і Сестра Холодних Ночей. Потім постійно різні карти: Двійнята, Круаль, Честь... Ще можна помітити закономірність, що за Честю випадає завжди Тімаха і Смарагдові Руки, сила якась там напружена.
— А Долоньки, що говорить?
Маг широко усміхнувся, відкинувся на ліжко і єхидно відповів:
— Сер, Долоньки і Стерва взяли у вас відпускний? — сивий чоловік кивнув — Ну от і шукайте їх. Вони зникли, останній раз я їх бачив учора в казармі - вони обнюхались якоїсь гидоти і сиділи в парку Тавона Засновника, схрестивши ноги, взявшись за руки, і відсутніми поглядами дивились одне на одного. А, і ще Стерва вимагає нового ліжка, її зламалось.
— Не забувай про субординацію.
— Ну, ви знаєте командора Долоньки і цю скажену жінку, командора Стерву вони ж у нас як Една і Розз⁵ - вишукані люди, які не знають, що таке міра.
Долоньки відчув своє тіло, майже годину він сидів і не рухався – звикав до тіла після подорожі по... власне, він навряд би зміг назвати це місце. Влодіючі старшою силою - і не тільки старшою - зрозуміли б, але таких на пальцях перерахувати можна. Це не була подорож по одному з володінь... Власне, що таке Володіння? Є наш світ, він як серцевина капусти, його покривають шари. Тільки тут вони всі накладаються один на оден. Старший Вогонь тільки над екваторіальною частиною землі, а також в місцях, де є активні вулкани, Вода - біля і на самій воді. Глибини - всюди, де є розумні форми життя, але Володіння Глибин не доступне людям, вефорцям, чачі, фенлам і віам з корі. Лю’ерей - єдина розумна раса, яка вільно ним користується, але в даного Володіння є «дитя» - Володіння Розуму, яке уже доступне усім. Перейти з нього в інше володіння неможливо, на відміну від Глибин, з якого можна потрапити у більшість відомих Володінь, не рахуючи відомі Внутрішні Володіння. Володіння стабільні в більшості своїй, якщо не брати до уваги Володіння Тіні, яке розбила Круаль Вбивця Родичів сімсот років тому, через що, власне, і народ віам майже зник. Між Володінями є Старший Простір, Мінливість, Тьма, Простір – не Хаос, а те, що найближче до Володіння Смерті, але не є його частиною. Саме та енергія - джерело сили аспектних магів, таких як Стерва і Долоньки.
Звісно, є ще древніша сила, доступна людям, але вона неймовірно рідкісна - сам Долоньки знав одного такого мага. Тільки така магія має багато обмежень, хоча і в свої двадцять той маг – Вишуканий - творить такі дива, що будь-який вищий маг чи десембрей посипле голову дорожнім пилом і зашиює собі рот.
— Ти що бачив?
— Шторм...
— І я...
¹Тавонська кварта ‒ 1 кубічний дециметр;
²Вейлах – поселення, що знаходяться в ущелинах Макових Плато, складається з підвісних мостів, дерев’яних висячих будинків, печер і кам’яних мостів;
³Маклик – невелика (розміром з кажана) крилата рептилія брудно-червоного кольору, що живе в ущелинах;
⁴К’тол – змієподібна ящірка, що живе в коралах, довжиною до 40-ка сантиметрів, харчується комахами, дитинчатами макликів і гризунами;
⁵Една і Розз – пара охоронців каравану, що займались любов’ю виключно в місцях зі зручними ліжками, з роману Еркза Ногла «Фортронаселй»;
⁶Десембрей – перший серед жреців багатьох культів.
Легка Рука «Чоловік якого я любила»
21-ше екмана 705-й рів від Кари.
Що можна сказати про славетне місто-державу Поен-Тарін? Якщо не вказувати, що ним правлять князь Шадік дан Рафач і рада представників гільдій торговців шовку, спецій, вина, дерева, каменю і руд, кольський цех і цех шорників. Також в раду входять верховні жреці храмів Єдиного Бога і шістнадцять жреців-служителів, жреці Старшої Тіні, Води, Світла, Тіні, і Магістри Четвертого, Сьомого і Першого орденів, двоє адміралів флоту і лорд-генерал.
Варто зазначити, що місто має доволі довгу і цікаву історію, є одним з найпотужніших торгових центрів, що зв’язують східний континент ‒ Корал Тіль - і західний ‒ Літен. Місто є гегемоном на субконтиненті Десятимістя. Власне, з десяти вільних міст залишилося всього шість, оскільки в кількох містах владу захопив культ Шанана, а центральну північну частину субконтиненту захопила Імперія Льоду. Та повернемося до Поен-Тарін.
Якщо забути про офіційну владу, то значний вплив на життя звичайних міщан має «політична» ситуація між бандами і угрупуваями в злочинному світі. Нейтральною частиною міста є Веселий квартал, де і розташований бордель «Шовкові Губки». Саме там, на верхніх поверхах, «засідає» Кишенькова Ліга ‒ домінуюче угрупування крадіїв, членом якого є Шелкі на прізвисько Кішка. А напроти розміщена таверна «Дружелюбний Шибеник», власниками якої є Іно де-Вівал і Безногий Йохан каст-Обрейкаб - цей в усіх сенсах хороший і добродушний чоловік, скупщик краденого і лихвар....
Пружнім кроком Кішка ввійшла до таверни, в ніс їй вдарив букет запахів спітнілих тіл, кислого вина, елю, м’яса, якогось супу і, звісно, ароматичних свічок. Сьогодні це був запах лаванди. Бармен Іно - він же власник - саме наповнював елем глиняний кубок місткістю не менше тавонської кварти¹.
Підійшовши до стійки, Кішка розгледіла обличчя чоловіка, який замовив такий місткий кубок для питва. Побачене її не здивувало, адже усі знають, що бідевенського матроса неможливо перепити - ель і кисле вино їм заміняють кров.
Обернувшись, чоловік помітив крадійку, кивнув і почесав за правим вухом. Зрозумівши знаки правильно, дівчина випила кружку дешевого елю і рушила сходами зліва від дверей кухні на другий поверх.
Шелкі часто тут бувала, власне, як і більшість вмілих крадіїв, які могли оплатити послуги Іно і Йохана. Ці двоє продавали достовірну інформацію про найкращі способи проникнення в маєтки, будинки, чи на склади; розклади, згідно яких змінюються вартові та їх маршрути патрулювання. Якщо бути точним, інформацію продавав Безногий Йохан, але власник таверни гарантував безпеку старому і дах над головою, а натомість далтонітець ділився відсотком від прибутку, ну й інформацією, звісно.
Шелкі намагалась прознати, як ці двоє отримують інформацію, але навіть зусилля лідерів Кишенькової Ліги не дали результатів.
Тиждень тому крадійка вибрала ціллю маєток Кастора де Велуки ‒ одного з впливових членів гільдії торговців шовком.
17-те екмана 705-й рік від Кари.
Маленькі чорні гудзики очей дивилися з темного кута кімнати. Решта п’ят десятків таких самих пар очей спостерігали з середини маєтку за його домочадцями, охоронцями. Маленькі сірі тільця шукали способи проникнути в маєток, їх тушки повзали по вентиляції, димоходу, каналізації та саду. Йохан усе це прекрасно бачив - одночасно він був єдиним і п’ятьма десятками маленьких сірих гризунів.
Зараз чоловік, чи краще сказати щурі, зосередили свою увагу в одному місці – кабінеті торговця шовком. Кастор ходив по кабінету нарізаючи кола навколо робочого столу. Він знав, що до комину не варто підходити, оскільки може статись нещасний випадок. На столі лежала карта Макових Плато з двома дюжинами міток. Карта, схожа на зморщене лице, постійно притягувала погляд чоловіка – він хвилювався, руки стискали дуельні рукавиці, хрустіли пальці і часто серветка вбирала в себе піт з лиця уже не молодого чолові. Врешті Кастор зупинився, почувши знайомий звук:
— Не трусись.
Кастор де Велуки мало не підстоибнув від несподіванки. Легкий, майже не помітний спалах світла на мить злякав дворянина, але ось в кімнаті розлився запах свіжості, як перед дощем, і в кріслі з'явився смаглявий чоловік у зелених шароварах, підперезаний шарфом, у зелених сорочці, жилеті й тюрбані - цей одяг ніяк не в'язався з класичним образом мага, що усім так знайомий з дитинства, бо ж мало який маг так виглядає. Карі очі наче гачки зачепились за торговця, і маг Неба мовив на дес із сильним, глибоким, співучим акцентом:
— В тебе завелось багато щурів - бачив, на горищі уже кішку загризли.
Кастор кинув швидкий погляд на відкрите вікно, через яке міг би потрапити в кабінет ступаючий Володінням Неба.
«Сучий син, то ти не тільки можеш ходити Володінням Неба! Яке ще? Земля, Тінь, чи, може, Ілюзія? Тімахів маг!»
— Події набирають неприємних для нас оборотів, – високий голос чоловіка тремтів, він навіть не намагався заховати страх за традиційною холоднокровністю знаті. — Мої люди говорять, що Холодна Ложа заворушились.
— І ти думаєш, вони зможуть пройти через моїй бар’єри? — маг почав розмотувати тюрбан і зупинився на мить, повернувши голову в сторону кута, в який падала тінь від комина. — Скільки ми уже разом працюємо, стільки ж років я ненавиджу це ваше чортове місто, наповнене щурами. У нас на вейлах² їх хоч маклики³ ловлять, а у воді плавають к’толу⁴.
– Це останнім часом їх так багато - гільдії Щуроловів врізали виплати, от вони і вирішили зробити такий собі протест. Найму когось з них, нехай почистять маєток. Тільки їх в домі гільдії немає. Закрились.
— Ти збожеволів?! А, якщо хтось відчує, що тут заховано?!
— Але, Стрибунець, твої чари…
— Небо дитя Розуму! Скільки всього магів Неба в Поен-Тарін?! Їх на пальцях перерахувати можна, а я тут регулярно відкриваю ворота у Володіння! Це будь-який маг відчує, а Розуму чи Сну і точно скаже, коли і який тут відкрили шлях, може навіть мій слід знайти. Терпи, мій володар прислав мене вручити тобі ще дещо на зберігання і, звісно, нагороду за твою вірність.
Стрибунець витягнув зі складок шарфа, який використовував як пояс, шкіряну подушку, наповнену, судячи зі звуку, дрібними камінчиками.
— Це покладеш в те місце, що ми обговорили минулого разу, а це, — маг зняв з шиї тонкий мідний ланцюжок і протягнув чоловіку, — носи. Ця дрібничка лежала у Володінні Глибин на площі Семи Кутів. Покращить інтуїцію. Але обережно нею користуйся, не всі рішення будуть вірними. Краще використовуй як попередження.
21-ше екмана 705 рік від Кари
Руйнуючий Зв’язки оперся на стіну, його напарник відійшов у провулок по потребі. В нього не було особливих рис обличчя, хоча він виділявся серед жителів Поен-Тарін тим, що мав значно світлішу шкіру. Чоловік все життя провів у цьому місті, хоча він ще пам’ятав, що у його батьків була ферма десь на континентальній Сабінії. Пам’ятав, що вони втекли від біржі в Тавон, а потім уже в Поен-Тарін... Руйнуючий Зв’язки сумував за імперією, але знав, що саме для того, щоб повернутись, він тут. Чоловік двічі повернув голову вправо – в шиї почувся хрус -, і ось він закінчив свою роботу, тепер залишається дочекатись наступних інструкцій.
Акер Дон Кхен-Ран поклав пробірку на стіл.
— Що ж, значить, все ж такий доведеться прибрати Маен-Кіх.
Руйнуючий Зв’язки чув, як Фонр Дон Маен-Кіх дозволив герцогу Поен-Тарінсткому найм армії найманців.
— Здається, вони себе звуть Синіми Мечами, — лисий чоловічок важко видихнув. — Знову релігійні фанатики, мені вистарчило Одан-Каліг і їх Святих Захисників...
Імператриця Стелла поклала тонку долоню на карту, провела пальчиком з довгим нігтем дугу від Тавону через Сірий океан, Сабінське море і через північну частину Брамертонового Розрізу. Спочатку в ханства Він’Вер-ден і тоді уже в Поен-Тарін. Погляд її піднявся і неочікувано гостро зуптнився на чоловікові, який стояв напроти неї – бригадира Добродія. Зазвичай усі, хто бачили її вперше, не сприймали серйозно через красу і тендітну фігуру. Хто ж повірить, що ця красива, наче альбіонська лялька, жінка є кращим воєнним генієм імперії з тисячолітньою історією? Але чоловік, який стояв перед нею, знав, що це так, тому не здивувався запропонованому нею плану. І він, звісно, був певен, що йому сказано лиш те, що необхідно знати. Ні грамом більше ні грамом менше.
— Імператриця задумала якусь гру, — сказав Добродій своєму загіному магу, протираючи шрам на шиї. — Невже він так сильно помітний?
— План чи шрам? — Лосось широко усміхнувся. — Гра з досягнувшими і богами, а шрам, якби не був фіолетовим і не знаходився на вашій шиї, то був би цілком звичайним.
— Скільки себе пам’ятаю, він у мене був. Батько казав, що коли знайшов мене, то я уже його мав, а я і сам не відаю, де дістав, мені ж три було.
— Коли я розкидаю Колоду на Тавон чи нашу місію, то вона просто божеволіє – далі третьої карти нічого не йде. Знаю-знаю, пояснюю: спочатку випадає Міць, що уже дивно. Далі ще веселіше - Тінілов, і Сестра Холодних Ночей. Потім постійно різні карти: Двійнята, Круаль, Честь... Ще можна помітити закономірність, що за Честю випадає завжди Тімаха і Смарагдові Руки, сила якась там напружена.
— А Долоньки, що говорить?
Маг широко усміхнувся, відкинувся на ліжко і єхидно відповів:
— Сер, Долоньки і Стерва взяли у вас відпускний? — сивий чоловік кивнув — Ну от і шукайте їх. Вони зникли, останній раз я їх бачив учора в казармі - вони обнюхались якоїсь гидоти і сиділи в парку Тавона Засновника, схрестивши ноги, взявшись за руки, і відсутніми поглядами дивились одне на одного. А, і ще Стерва вимагає нового ліжка, її зламалось.
— Не забувай про субординацію.
— Ну, ви знаєте командора Долоньки і цю скажену жінку, командора Стерву вони ж у нас як Една і Розз⁵ - вишукані люди, які не знають, що таке міра.
Долоньки відчув своє тіло, майже годину він сидів і не рухався – звикав до тіла після подорожі по... власне, він навряд би зміг назвати це місце. Влодіючі старшою силою - і не тільки старшою - зрозуміли б, але таких на пальцях перерахувати можна. Це не була подорож по одному з володінь... Власне, що таке Володіння? Є наш світ, він як серцевина капусти, його покривають шари. Тільки тут вони всі накладаються один на оден. Старший Вогонь тільки над екваторіальною частиною землі, а також в місцях, де є активні вулкани, Вода - біля і на самій воді. Глибини - всюди, де є розумні форми життя, але Володіння Глибин не доступне людям, вефорцям, чачі, фенлам і віам з корі. Лю’ерей - єдина розумна раса, яка вільно ним користується, але в даного Володіння є «дитя» - Володіння Розуму, яке уже доступне усім. Перейти з нього в інше володіння неможливо, на відміну від Глибин, з якого можна потрапити у більшість відомих Володінь, не рахуючи відомі Внутрішні Володіння. Володіння стабільні в більшості своїй, якщо не брати до уваги Володіння Тіні, яке розбила Круаль Вбивця Родичів сімсот років тому, через що, власне, і народ віам майже зник. Між Володінями є Старший Простір, Мінливість, Тьма, Простір – не Хаос, а те, що найближче до Володіння Смерті, але не є його частиною. Саме та енергія - джерело сили аспектних магів, таких як Стерва і Долоньки.
Звісно, є ще древніша сила, доступна людям, але вона неймовірно рідкісна - сам Долоньки знав одного такого мага. Тільки така магія має багато обмежень, хоча і в свої двадцять той маг – Вишуканий - творить такі дива, що будь-який вищий маг чи десембрей посипле голову дорожнім пилом і зашиює собі рот.
— Ти що бачив?
— Шторм...
— І я...
¹Тавонська кварта ‒ 1 кубічний дециметр;
²Вейлах – поселення, що знаходяться в ущелинах Макових Плато, складається з підвісних мостів, дерев’яних висячих будинків, печер і кам’яних мостів;
³Маклик – невелика (розміром з кажана) крилата рептилія брудно-червоного кольору, що живе в ущелинах;
⁴К’тол – змієподібна ящірка, що живе в коралах, довжиною до 40-ка сантиметрів, харчується комахами, дитинчатами макликів і гризунами;
⁵Една і Розз – пара охоронців каравану, що займались любов’ю виключно в місцях зі зручними ліжками, з роману Еркза Ногла «Фортронаселй»;
⁶Десембрей – перший серед жреців багатьох культів.
Коментарі