Подарунок від бога
Частина Перша:
«Вбивця Родичів»
Осколок Перший:
«Подарунок від бога»
«Гліфпара "шаш/кат" на жетонах домінантів використовується не даремно. І хоч гліфами уже давно ніхто не користується в таких масштабах, як колись, та дана гліфпара чудово підходить для розділення рівневої системи сили домінантів. Гліф "шаш" означає небезпеку, а "кат" - смерть".»
З газети «Наслідки Холодної Війни»
Дев'ять років тому
Батько Ніни був п'яницею, тому в свої десять читати вона не вміла, а одягнена була в лахміття, що знайшла на смітнику. Він часто бив її, останнім часом почав плутати Ніну з її матір'ю Нікарі. Все почалось коли та захворіла. Вони жили бідно і вилікувати срібну лихоманку на той час було дуже дорого - Нікарі померла п'ять років тому, і з тих пір батько запив. З поважного поліцейського він перетворився у всім огидного п'яницю.
Сьогодні Ест знову був п'яний - як і завжди. Дівчинка заховалась на горищі, вона була наляканою, оскільки батько їй завжди говорив страшні речі.
— Нінарі, де ти, мала вбивця?! — слова більше були схожі на рев якогось звіра. — Ховаєшся? Мене, свого батька, теж хочеш вбити?! Я знаю - заріжеш, як тільки я засну!
Дівчинка заплакала. Ніна сама себе звинувачувала в смерті матері, але що можуть виправити розкаяння маленької дівчинки? Вона нічого не може змінити — ні воскресити маму, ні втішити батька, який її ненавидить. Хоч в рідкісні моменти тверезості він завжди просить пробачення з сльозами на очах, готує їжу, але це не виправдовує його.
— Де ти?! — Очі чоловіка наповнились сльозами. — Чому померла Нікарі, а не ти, тварюко! — Дитя скорчилось клубочком між картонними коробками. — Ти її вбила!
Скрип сходинок почувся зі сторони виходу на горище. Дверей уже давно не було, хоча ні, вони там були, але лежали разом з усім барахлом на підлозі, бо Ест ніяк не міг виділити час на те, щоб їх відремонтувати. Він їх вибив, коли Ніна вперше заховалась на горищі. Ніжно золоте світло освітило брудне і заплакане лице Ніни, тихий і неймовірно приємний чоловічий голос мовив:
— Хочеш, він більше не буде тебе бити? - Дівчинка кивнула. — Тоді дозволиш ввійти?
— Так...
Після цього вона часто думала, що не варто було дозволяти, краще б батько її знову побив. Але зробленого не воротиш.
«Вбивця Родичів»
Осколок Перший:
«Подарунок від бога»
«Гліфпара "шаш/кат" на жетонах домінантів використовується не даремно. І хоч гліфами уже давно ніхто не користується в таких масштабах, як колись, та дана гліфпара чудово підходить для розділення рівневої системи сили домінантів. Гліф "шаш" означає небезпеку, а "кат" - смерть".»
З газети «Наслідки Холодної Війни»
Дев'ять років тому
Батько Ніни був п'яницею, тому в свої десять читати вона не вміла, а одягнена була в лахміття, що знайшла на смітнику. Він часто бив її, останнім часом почав плутати Ніну з її матір'ю Нікарі. Все почалось коли та захворіла. Вони жили бідно і вилікувати срібну лихоманку на той час було дуже дорого - Нікарі померла п'ять років тому, і з тих пір батько запив. З поважного поліцейського він перетворився у всім огидного п'яницю.
Сьогодні Ест знову був п'яний - як і завжди. Дівчинка заховалась на горищі, вона була наляканою, оскільки батько їй завжди говорив страшні речі.
— Нінарі, де ти, мала вбивця?! — слова більше були схожі на рев якогось звіра. — Ховаєшся? Мене, свого батька, теж хочеш вбити?! Я знаю - заріжеш, як тільки я засну!
Дівчинка заплакала. Ніна сама себе звинувачувала в смерті матері, але що можуть виправити розкаяння маленької дівчинки? Вона нічого не може змінити — ні воскресити маму, ні втішити батька, який її ненавидить. Хоч в рідкісні моменти тверезості він завжди просить пробачення з сльозами на очах, готує їжу, але це не виправдовує його.
— Де ти?! — Очі чоловіка наповнились сльозами. — Чому померла Нікарі, а не ти, тварюко! — Дитя скорчилось клубочком між картонними коробками. — Ти її вбила!
Скрип сходинок почувся зі сторони виходу на горище. Дверей уже давно не було, хоча ні, вони там були, але лежали разом з усім барахлом на підлозі, бо Ест ніяк не міг виділити час на те, щоб їх відремонтувати. Він їх вибив, коли Ніна вперше заховалась на горищі. Ніжно золоте світло освітило брудне і заплакане лице Ніни, тихий і неймовірно приємний чоловічий голос мовив:
— Хочеш, він більше не буде тебе бити? - Дівчинка кивнула. — Тоді дозволиш ввійти?
— Так...
Після цього вона часто думала, що не варто було дозволяти, краще б батько її знову побив. Але зробленого не воротиш.
Коментарі