Кап... Кап... Кап...
Лунко скрапувала багряна кров з ножа на підлогу, зловісно повідомляючи про кінець, а холодне срібне лезо зрадливо-весело блищало та відбивало світло лампи на стелю. Поряд з лезом лежало холодне скам'яніле тіло чорнявої дівчини. З довгої різаної рани лівої руки, протягнутої до руків'я ножа, досі кровоточило. Кров цівочкою стікала на підлогу ванної кімнати, утворюючи там пурпурну калюжу, яка розтікалась по рубцях між світло-коричневими плитами.
- От і все... Закінчились страждання. Відтепер для неї настав вічний спокій, - тихо прошепотіла панянка, що сиділа навколішках, поряд з чорнявкою.
Тіло дівчини було аномально блідо-біле і ледь прозоре. Її довгі темні прямі коси були розпущені і покривали, наче хустинка, тендітні гострі плечі. Деякі пасма волосся не втримувались плечима і звисали тоненькими ниточками по обидві сторони обличчя.
Голова чорнявки була трохи опущена, а карі очі, дивлячись зачаровано наче крізь тіло, повільно моргали.
У душі та думках тепер навіки поселилися спокій та полегшення...
Однак чорнявка ще не побачила зворотню сторону медалі...