Ще більш гнітючої атмосфери завдавало сіре небо, яке сповіщало про прийдешню бурю.

З голови до ніг тремтячи, жінка підійшла до вікна і чи то з надією, чи то з благанням, а може одночасно молячись та сподіваючись, підвела свої червоні заплакані очі на попелястий небосхил.

- Ти мене не там шукаєш... Я тут... - позаду пані почувся тихий сумний однак водночас лагідний голос.

Хоч жінка не почула ці слова, та в серце відчуло рідну душу поряд. З її ока скотилась і впала на біле підвіконня кришталева солона гаряча сльоза, розсікши тишу своїм дзвінким «кап».

- Чого ти плачеш? Не треба... Мені вже набагато краще. Лише в новому світі мені вдалось знайти спокій, а моїй душі - відпочинок. Та і тепер я буду поряд завжди, хоч ти мене не бачитимеш... - підійшовши до вікна, збрехала чорнявка чи то втішаючи жінку, чи то заспокоюючи себе... Дівчина добре знала, що буде на сороковий день, але все ж ще досі не змогла змиритись з цією правдою...

Кинувши погляд сумних карих очей, на яких ледь стримувались сльози, на вулицю, панянка помітила як верхівки голих дерев гне до землі страшний вітер.

- Мабуть на вулиці зараз лише реве буревій, - тихо озвалась дівчина і декілька митей поміркувавши трохи весело додала, - через ці нові вікна тепер і не почуєш ніяких звуків ззовні. Однак пам'ятаю, як ще до них, коли мені було років шість, я боялась звуків грози. Тоді все блимало, моторошно гуркотіло, що і стіни здригались, і я ховалась під ковдрою. А ти тоді йшла до мене в кімнату, знаходила мене закутаною з головою і обіймала, кажучи, що все буде добре. Тоді ти мене розуміла... Добре розуміла... - спробувала дорікнути жінці чорнявка.

У відповідь дівчина почула лише голосне схлипування та тихе швидке «кап... Кап... Кап»

- Чого плачеш? Правду кажу? не змогла мене зрозуміти тиждень тому, коли мені погано було? Чому ж ти тоді не спробувала нічого зробити? Чому ж не захотіла зрозуміти? Чому мої проблеми не взяла до уваги? Хотіла сказати, що то не проблеми? Чому ти казала тоді мені «усім зараз складно», «»ти не одна така», «то що тут вдієш?»? А що як я не всі? Чи все ж я для тебе як усі... Ти ж точно знала, що всі ці слова ріжуть мене як лезо, ба навіть якщо не знала, то принаймні мала здогадуватись... Ти ж казала, що завжди відчуваєш мене... Чи ти брехала? А може так заспокоювала? То чому ж ти казала ті фрази? Сподівалась, що мені легше стане, що допоможуть? Ти гадаєш, людині відразу кращає , коли її прирівнюють до інших, її проблему порівнюють з чужими? Гадаєш, кожному подобається, замість того щоб його дійсно спробували зрозуміти та показали це, чути такі «життєві, завчені, загальновживані фрази», від яких нудить вже, бо і сам собі повторюєш їх щомиті... Ну, якщо не знала, то скажу тобі! Нікому в складних ситуаціях спершу не потрібні ці фальшиві бридкі слова, фрази. від них ще гірше! Або просто вислови свою точку зору, але прошу, тільки не цими фальшованими «фразами-заготовками», або мовчи і розділяй емоції з людиною, яка в скрутному становищі. Як на мене, другий варіант набагато кращий... Не завжди слова доречні... Іноді тиша лікує краще за них і у ній більше можна один одного зрозуміти... Ти це б мала вже збагнути за такий довгий час життя... То чому ж ти не відчула тоді, що мені просто потрібна моральна підтримка, мовчазна, співчутлива? - дівчина звернула до жінки свої великі гарні карі очі з довгими чорними віями, що позлипались від солоних сліз, які вже не стримувались і, наче водоспадом, лилися, охолоджуючи палахкотливі червоні щоки.

Жінка знову заплакала і, сівши на диван, вкотре притулила м'яку подушку до обличчя.

- Мамо! Чого ти плачеш? Вже пізно... Треба було раніше... Тоді, разом зі мною... Ну все, досить. Ходи до мене, я тебе обійму, - ласкаво посміхнулась крізь сльози чорнявка. - Знову не чуєш... - прошепотівши на вухо жінці, дівчина притулилась до неї.

Лише зараз чорнявка помітила, як раніше густе темне волосся, порідшало, втратило свій колишній блиск та місцями посивіло; як колись підтягнута шкіра обличчя, тепер вже було порізане чималими зморшками; як від стресу, недосипання та недоїдання тіло помітно схудло, а під очима утворились великі синьо-сірі мішки.