Вона обожнювала шоколад і кіно. Навіщо той попкорн, коли до перегляд фільму можна взяти гарячу чашку чаю та плитку солодкого шоколаду? Адже цього було абсолютно достатньо, щоб насолодитися новим сюжетом. Зі сторони це виглядало досить дивно, адже вона не любила ті звичні мелодрами та серіали про любов. Ще в дитинстві, коли її мама ввечері сідала дивитися їх, дівчина зрозуміла, що для неї це нудно. Тому зараз вона зацікавлено переглядала черговий фільм жахів, наминаючи шоколад, який уже завтра почне проклинати, бо ваги знову показуватимуть занадто велику, на її думку, цифру.

Вона завжди намагалась бути ідеальною. Бути для всіх прикладом, щоб люди захоплювалися нею, а не навпаки. Але інколи це було важко. Часто, після важкого робочого дня, де вона найкращий працівник, душа компанії і абсолютно ідеальна людина, дівчина приходила додому ніби велика граната, що от-от зірветься і її жертвою стануть найближчі люди.

Вона завжди виконувала все найкращим чином. Готувала смачну та корисну їжу абсолютно ідеально, вся робота була виконана без жодної помилки, а рідні завжди захоплювалися нею і батьки ставили її за приклад братам та сестрам.

От тільки сама вона не вважала себе такою. Як дівчина уже зрозуміла, вона не здатна на любов. Навіть до рідних вона не відчувала того тепла, що повинна відчувати дочка до батьків чи старша сестра до молодших. Певно саме тому дівчина намагалася якось заповнити ту відсутність любові в житті своєю ж ідеальністю.

Але, на диво, в неї був хлопець. Він любив її, вона це бачила, і дівчина навіть сама думала, що кохає його, але одного разу зрозуміла, що це не так. Вона сподівалася, що колись таки почне відчувати хоч якесь тепло до нього, тому не відпускала його, до останнього хапаючись за нього, ніби за єдину надію.

Інколи вона думала, що це через хворобу. Гадала, що просто не хоче прив'язуватись до людей, щоб вони не страждали, коли вона піде, не прив'язувалась, щоб не сумувати за ними. Вона була впевнена, що це хвороба її такою зробила, тому кожного вечора проклинала її, бажаючи покинути це місце якнайшвидше, щоб позбутися болю.

Першу пелюстку вона помітила за обідом. Вони з батьками, як завжди, сиділи за столом і обговорювали плани на тиждень, а дівчина розповідала, куди хоче влаштуватися на роботу. Спочатку це був звичайний кашель, але потім з'явилася кров, а разом з нею і пелюстка. Чорна закривавлена, вона ніби дивилася на неї і говорила, що стане її кінцем. Це була троянда. Дівчина завжди любила ці квіти, але останні два роки, коли хвороба дала про себе знати, вона щиро зненавиділа їх.

Лікарі були безсилі. Ніхто не розумів що з нею, адже навіть квіти в організмі вони не знайшли, а хвороба проходила тихо і майже без болю, лише кашель з кров'ю та пелюстки. Інколи бувала слабкість, але говорили, що організм просто виснажувався, і дівчині потрібно відпочити.

Лікарі говорили, що залишилось не довго - 2-3 роки, адже вони не знали, що це за хвороба, і як її вилікувати.

І от, пройшло рівно два роки і біль дав про себе знати. Слабкість була набагато більшою, і просто відпочинок не допомагав, а дівчина ж все частіше і частіше ходила до ванної, ладна виплюнути шлунок, щоб більше не терпіти той біль і не дивитися на ті чорні закривавлені пелюстки у ванній кімнаті. Потім з'явилася температура, а за нею дівчина почала задихатися. Улюблені колись запахи в домі стали для неї каторгою, яку вона витримати не могла, тому від великої кількості речей довелося позбутися, а от усе інше просто викинути на смітник не вдалося.

Лікарі говорили, що хвороба не заразна, от тільки рідні були не згодні. Батьки не пускали до неї братів та сестер, хоча самі приходили провідати її, а родичі вперто хотіли завезти її до якоїсь ворожки, говорячи, що це явно прокляття і від нього потрібно позбутися.

А от хлопець досі приходив. Як не дивно, але дівчина гадала, що він перестане навіть думати про неї, але він впродовж двох довгих років намагався зробити її день хоча б на трішки щасливішим. Кілька разів він намагався вибратися з дівчиною надвір, але там їй майже миттєво ставало погано від розмаїття тих літніх запахів, тому з прогулянками довелося попрощатися. Навіть після цього він продовжив до неї приходити, навіть вночі, знаючи, що вона не спить. Тому вона анітрохи не здивувалася дзвінку, що пролунав у квартирі о першій годині ночі, коли нормальні люди вже давно бачили десятий сон.

– Чому так довго? Тут холодно, - знайомий голос пролунав в квартирі, як тільки дівчина відчинила двері гостю.

– Наступного разу спробуй одягатися тепліше, коли на вулиці дощ, може не так холодно буде, - дівчина і сама не помітила як почала посміхатися хлопцеві, який простягав їй плитку улюбленого шоколаду, змахуючи з волосся краплі дощу, певно, намагаючись таким чином висушити його.

Дівчина відразу ж відреагувала на таке свавілля, вдаривши хлопця по руках.

– Підлога мокра буде! Припини!

Хлопець лише посміхнувся, поцілував дівчину в щоку і побіг до кімнати, по-господарськи лягаючи на ліжко.

– Що дивишся?

– Ти мокрий, ану злізь звідти і не підходь, доки не висохнеш!

Дівчина, хитро посміхаючись, зіштовхнула хлопця на підлогу, розкидаючи руки та ноги по всьому ліжку, щоб тому не вистачило місця.

– Ти як мала дитина, їй-богу.

– Хто б казав.

Йому подобалось чути, як вона сміється. Останні два роки, відколи з'явилася хвороба, це ставалося досить рідко, тому він завжди намагався розсмішити її, щоб побачити хоча б малесеньку усмішку на її обличчі.
Вона відкрила шоколад, який приніс хлопець, і відправила до рота шматок, задоволено прикривши очі. Хлопець сів на підлогу поруч з дівчиною, і вони вдвох почали дивитися фільм жахів, які він терпіти не міг, а вона обожнювала.
Кожного разу, коли показували чергову сцену з кров'ю ладен був згризти нігті, але щосили не показував цього. Дівчина ж просто пила чай, пропонуючи хлопцеві шматок шоколаду, від якого він завжди відмовлявся.
Фільм закінчувався, а вона знову ставила на загрузку новий і йшла робити новий чай: собі і хлопцеві.

– Може подивимося щось інше, а не фільм жахів?

– Ні.

Дівчина знала, що він терпіти не міг цей жанр, але вперто продовжувала дивитися їх з ним, чекаючи, коли ж він скаже, що просто боїться. Хоча вона прекрасно розуміла, що хлопець ніколи не зізнається в цьому.

Сама ж дівчина боялася лише того, що в один із таких вечорів у неї знову почнеться кашель, чи їй стане погано. Вона боялася, що хлопець побачить це і більше не прийде, вирішивши, що це жахливо і огидно. І колись це мало статися. Так довго без жодних проблем вона ще не протримувалась, тому коли дівчина знову відчула нудоту, то зрозуміла, що не хоче, щоб він покинув її.

Цього разу було важче. Крові було набагато більше, а шлунок, здавалось, вона от-от виплюне разом із пелюстками. Чомусь дівчина задумалась, чи не буде цей день останнім в її житті?

– Фільм уже завантажився, ти ще довго?

Дівчина мовчала, тому хлопець почав панікувати. Він не хотів, щоб з нею щось трапилось.

– Усе гаразд?

– Так, усе добре, почекай хвилинку.

Вона повернулась незвично бліда і сумна, з двома чашками чаю і тремтячими руками, тому хлопець не став далі розпитувати її, не важко було зрозуміти, що трапилося.

– Викликати лікаря?

– Не треба, все добре.

Дівчина знову посміхнулася, простягаючи йому чашку гарячого чаю, щоб можна було забратися до ліжка.

– Ти йдеш?

Хлопець здивовано поглянув на дівчину, яка весело запрошувала його до себе під ковдру.

– Надворі дощ, ти певно змерз.

Хлопець задоволено посміхнувся, вільною рукою обіймаючи дівчину, яка схилила свою голову йому на плече.

Інколи їй здавалося, що її життя не таке й погане, навпаки, прекрасне, але миттєво згадувалась та хвилина нестерпного болю і дівчина розуміла, що це аж ніяк не так. Але вона не жаліла себе. І ненавиділа, коли її жаліють інші. Тому зараз вона просто насолоджувалася моментом, розуміючи, що більше такого не буде.

– Ти зі мною залишишся?

–Звісно, - хлопець впевнено кивнув, переводячи свій погляд з екрану ноутбука, де показували чергову криваву сцену, на дівчину, яка повільно пила чай тремтячими руками. - знаєш, колись, коли усе це закінчиться, я подарую тобі цілу гору шоколаду.

– Ти ніби дитина, - дівчина, весело усміхаючись, підняла погляд на хлопця, - коли все це закінчиться подаруй мені троянду.

– Гаразд, - хлопець радісно засміявся, - троянда буде дешевша ніж гора шоколаду.

Дівчина тихо засміялася, допиваючи чай. Цей день був найкращим у її житті.

– Наступного разу подарую тобі троянду. Вона схожа на тебе.

Дівоча рука несподівано відпустила пусту чашку, а тіло розслабилось. Ледь помітне дихання, до якого так уважно прислухався хлопець, тепер чути не було.

– Така ж красива і так само мало цвіте.

Хлопець відчув, як по щоці скотилися сльози, але все, що йому залишалося, - це міцніше стискати її ще теплу руку. Він досі прислухався до звуків у кімнаті, до останнього сподіваючись, що вона просто міцно спить.