Вітаю, моє ім’я Богдан, ви можете мене знати як Характерника. Не очікували, що я буду розповідати свою історію? Впевнений, що так. А ще я впевнений ще в кількох речах. У вас вже гарантовано є питання і в процесі моєї історії їх стане трохи більше. На якісь відповідь ви зможете знайти, на якісь ні. Також це буде доволі коротка історія, я не шанувальник розтягування та й досвіду саме в цьому в мене не дуже багато. Але разом з цим я певен, що це буде цікавий досвід для нас усіх. Я розпочну.
Для мене все почалося на початку осені 1495 року. Козацтва, у знайомому для вас вигляді, тоді ще не існувало. Ми представляли з себе відносно невеликі загони озброєних людей, що жили в пересувних таборах і ніде не затримувались довше ніж на пару місяців. Але повернемось до історії. Я і ще четверо моїх братів по зброї їхали з одного ринку, ми здійснили доволі гарні закупи для табору і поверталися туди. Дорога зайняла декілька днів. І того ж дня коли ми повернулися, коли стемніло на нас напали. Чисельна перевага була не на нашому боці. Нас було ледь три десятки, а їх значно більше. Нас зарізали як свиней, або спалили живцем, в тому числі й мене. Пробили голову наскрізь стрілою. Що? Не очікували, що я помру на початку історії? Це нормально, для мене так точно. Незважаючи на факт своєї загибелі, я все ж отямився зранку, витяг стрілу через око і рани зцілилися, навіть зір був бездоганним.
Я був один такий. Єдиний кого Смерть не втримала, чи не прийняла. Я бачив тіла всіх свої побратимів і нічого не відчував, просто порожнеча всередині. Наступні пару днів я провів за похованням своїх друзів, тих кого міг називати братами. Працював я без перерви, не відчував втоми, не відчував спраги, голоду чи потреби у сні. Ви вже напевно почали заздрити, чи не так? Думаєте, що мені пощастило, але я забіжу наперед і розчарую вас, все не так як ви думаєте. Так, я не відчуваю болю, втоми, потреби в їжі, воді чи сні, навіть не старію, але разом з цим я не відчуваю жодних емоцій, не можу насолодитись смаком чи запахом. Не відчуваю співчуття, не бачу різниці між добром та злом, між правильним та неправильним. Керований бажаннями і неспроможний отримати насолоду від них. Я не набув безсмертя, я втратив смертність і це найгірше, що можна тільки уявити. Але повернемось до моєї історії.
Після поховання всіх кого я знав, я просто пішов геть. У мене було багато спроб прибитись кудись, до когось, знайти собі нове місце в цьому світі, але скоро розчарувався в цьому. Далі були безмежні спроби вбити себе. Я спробував усі методи які мені були доступні на той час. Різав себе, спалював живцем, топив, кидався до диких звірів, їв і пив отруту, навіть підривав себе. Але ніщо не давало результату, я завжди повертався, а тіло моє було як нове. Єдине, що мінялось це моя кров. З часом вона стала густою і смерділа, потім текла гниль і запах відповідний, хоча огиди я не відчував, але з часом коли я отримував поранення то був лише пил який висипався з мене поки рана загоювалася, а робила вона це дуже швидко.
В якийсь момент мені трапилися чутки про таких як я. Мені вдалося всіх їх знайти, з усіма поговорити. Всі ми мали фактично однакові історії і однакові фінали. На перший погляд від цих зустрічей не було жодної користі, але це не зовсім так. Я зміг подивитись на своє існування під іншим кутом, зміг усвідомити факт нікчемності своїх дій через їх неефективність. Тоді мене осяяло і я пішов досліджувати світ. Вивчав всі культури та мови які траплялись на моєму шляху. Шукав, знаходив і вивчав потаємні, забуті й заборонені знання. Через це мене переслідували, намагались безуспішно вбити.
Результатом моїх подорожей по всьому світу стало усвідомлення того, що ангели, демони та боги існують, але вони інакші, їхній вигляд, їхні історії, їхні сили, сама їх природа, все це інше. Жодна релігія, жоден міф не зміг досконально точно описати їх. Я зміг знайти їх, вийти на контакт, чогось навчитись від них, але нічого більше. Тоді я дізнався як їх можна створити і в моїй голові засіла ідея, яку я одразу почав реалізовувати.
Маючи вже доволі солідну колекцію знань, я подорожував всіма материками в пошуках унікальних людей, унікальних знань та артефактів. Я передав цим обраним мною особливим людям свої знання, відкривав їм світ магії і кардинально нових рівнів сили, а потім зникав з обіцянкою колись повернутись по їх борг. Їхні життя закінчувались думкою, що я забув про них, або й сам помер. Разом з цим всім я не на пряму впливав на хід історії. Деякі пандемії, масові вбивства та війни були причиною моїх дій.
Люди, яким я дарував знання, ставали сильними чаклунами й чаклунками. А потім я робив все можливе, щоб вони вмерли, стали демонами, а разом з цим й більш могутніми та кращими версіями себе які теоретично могли звільнити мене. Але нажаль була інша проблема яку я не врахував – ритуалів, щоб вийти з ними на контакт, не було створено, а тому сенсу від цього для мене просто не було. Можна було б спробувати зв’язатись з ними через вже існуючих демонів, але це ненадійно. З мене могли зідрати невиправдано високу ціну. Тому створивши тридцятьох нових демонів, яких світ ніколи не бачив, я закинув цю справу і повернувся додому.
У другій половині двадцятого століття я приїхав до Полтавської області, знайшов гарне місце на межі з лісом та побудував там свою крамницю, яка разом з цим була й моїм новим та постійним домом. З допомогою магії та заклять я утримував всі свої артефакти та знання які накопичував протягом сотень років безцільного блукання світом. Потім про мене поповзли чутки і почалась торгівля. Я не приймав гроші. Для мене оплатою слугували знання та артефакти яких я не мав. Вважав, що може пощастити і одного разу мені трапиться щось, що звільнить мене від прокляття. Така думка панувала в моїй голові десятиліттями.
Аж раптом, у 2017 році до мене завітав один неочікуваний гість. Одна з найпотужніших сутностей у світі, а за сумісністю один з тих хто править демонами і світом де вони живуть. Нефілім Люциус, син серафима Михаїла. В обмін на Спис Долі, яким колись вбили Ісуса, ангельську скрижаль з безцінними знаннями про ангелів та перстень царя Соломона, єдиного смертного, що зміг підкорити своїй волі демонів, мені дали Книгу Проклятих. Вмістилище найпотужніших і найрідкісніших відьомських чар та знань, ледь не найкраща річ на яку я міг сподіватись. Але й вони не змогла принести мені користі, а тому стала просто черговим об’єктом торгівлі.
На цьому все. Чи кінець це моєї історії? Однозначно ні, але більшого я вам не розкажу. Я лише складова в значно більшій історії де за мною закріплене певне місце. Мене можна вільно охрестити приємним доповненням, чи зручним інструментом. До наступної зустрічі, коли б вона не відбувалась.