— Чи можу я поцікавитися хто ти така? - підняла одну брову Аріна.
— Хіба Івона тобі не розповіла? - здивовано примружилася Б'янка, — Я ж бо, про тебе все знаю.
— Їй можна довіряти, - втрутилася русокоса. — Я її вже перевірила.
На обличчі Аріни відобразилася сум, розчарування, потім радість, ненависть...
— Єм, що це з нею? - схилила голову Б'янка.
— Вона підбирає відповідну емоцію, - скривилася Івона. — Ненавиджу коли вона це робить.
Нарешті Аріна втомлено зітхнула.
— Облишимо це. То звідки ти дізналася про кулони?
Б'янка мовчки вказала на своє зап'ястя. Там красувався металевий браслет, схожий на павутиння. На перший погляд нічого незвичайного, але придивившись можна було побачити що це павутиння вп'ялося у її руку, навколо нього навіть червоний слід був.
— Хай Арахна милує, - вирячилася Івона. — Що це в дідька таке?
— Це з'явилося сьогодні вранці. - Б'янка потупилася, — Після дуже... гм... дивного сну.
— Тобі теж наснився чорний каптур?! - в один голос спитали Аріна з Івоною.
— Ні...ем... - Б'янка глянула за спини подруг. Вони також обернулася. Там стояв болотноокой хлопець, і слухав, дурнувато посміхаючись.
— Що б йому... - прошипіла Івона. Б'янка примружилась. — Думаю нам краще продовжити розмову у моїй майстерні.
— Цілком згодна, - Івона потягла за собою Аріну, яка стояла витрівшившись в хлопця.

Дівчата побігли до зупинки, від якої вже збирався від'їджати автобус. Каштановолосий хлопець припустив за ними. — Заждіть! Що це за чорний каптур, мені ж цікаво! - жалібно крикнув він.
В останню мить дівчини встигли засрибнути у автобус.
— Чого він до нас прикопався? - сердито пробурмотіла Івона вмощюючись на сидіння. — Спочатку біля мого дому, тепер тут..
— Ми ж його знаємо, - чи то стверджуючи, чи то запитуючи проказала Аріна насупившись.
— Ні! - відрубала русокоса. — Точніше так! Але ні!
Зелеоока кивнула. — Це багато чого пояснює.
— Потім розберемося, - видихнула Б'янка. — Зараз наша зупинка.
Дявчата висипали з автобуса. Аріна з Івоною застигли.
— Єм... - почала блакитноока. — Все в нормі?
— Таак, - протягнула Івона. — Ми ж лише знаходимось посеред якогось пустинного степу без жодного натяку на цивідізацію.
— Трохи далі моя майстерня, - вичавила з себе Б'янка
— Яка до біса майстерня? - дуже спокійно спитала русокоса. — Ти нічого не розповідала мені про це, у тебе в чотирнадцять років вже своя майстерня?
— Підемо, - буркнула блакитноока. — Зараз все побачите.