Метелик
Наприкінці зими,
у сховку,
Метелик переполошився.
Крильцятами здригнув легенько.
Прокинувшись, заворушився.
Подумав, що він все проспав...
І час Весни давно настав.
Зі сну знесилений і кволий
з щілини темної,
поволі
до підвіконня ледь дістався.
І навкруги все роздивлявся.
Побачив він яскраві квіти,
бутони і зелені віти.
І, звеселившись,
не помітив,
що був теплом долонь зігрітий.
Метелик перестав тремтіти.
Від ласки не хотів летіти -
в долонях він відпочивав
і запах Літа відчував.
Добром долоні огортали,
дбайливо,
ніжно зігрівали.
Водичкой з медом пригощали.
І обережно,
поміж квітів,
на підвіконнячко поклали.
Метелик відпочив,
зігрівся.
пожвавішав, бо підкріпився.
Злетів.
На квіточці усівся
і у віконце подивився.
За склом холодним і прозорим,
забувши норов свій суворий,
Лютий
хугою легкою
літав...
за мушвой сніговою.
Грати з сніжинками не звик
веселий і прудкий Метелик
Тож, не побачивши Весну,
він позіхнув...
І знов заснув.
06.02.23
2023-02-12 13:50:04
4
1