Це була неймовірної  краси днина. Вітер гойдав, вже зацвівші, гілки дерев, які своїми пелюсточками з квітів, обсипали білім цвітом, наче снігом, землю. Сонце світило так  яскраво, що здавалося такого яскравого дня навіть в літку не буває. Навколо мене були чутні співи пташок, які ніби закликали стати і разом з ними співати їхню весняну пісеньку на пташиній мові. Хоч в дитинстві це була моя улюблена справа - сидіти на ганку і намагатися відтворити мелодію пташок різними способами. Тоді мені було 6 років. Це було 12 років назад. Тоді життя здавалося простим і цікавим, тоді я ніколи не розуміла чому батьки так не люблять паперці з цифрами, які приносить пошта, тоді все було по іншому, до тих пір поки батьки не розповіли мені одну таємницю. Але перед цим я хочу розповісти вам про себе. Мене звати Ніка, я рижувата з копною кудрявого волосся дівчина з веснянками та зеленими, наче камені смарагду, очима. До сих пір я жила безтурботно, як і всі студенти. Хоч я і не жила окремо від батьків, веселощі студентського життя мене не оминали. Мені недавно виповнилося 18 і я закінчила 3 курс історичного факультету. Так, це прозвучало дивно, але в школу я пішла в п’ятирічному віці, і одразу в 2 клас, бо вже вдома з дідусем і бабусею опрацювала матеріал першого класу. Ви напевно подумали, що я – дитина з унікальним розумом та інтелектом!? Ні, просто  садок я не любила, і завжди влаштовувала сцени сліз та істерії. Батьки не велись на це, а от дід з бабою, коли я була в них, залишали мене вдома, телефонували знайомій лікарці і вона виписувала в садок довідку, що я хворіла. В цей час вони зі мною вчились. Тому в 5 років я вже знала писати, рахувати, додавати і віднімати в межах 20, знала таблицю множення на 2 і добре читала по складам, а інколи і цілими словами.
Я хотіла більше, тоді дід відвів мене до директора місцевої школи. Він не хотів мене брати, але дід його якось умовив, але коли він вирішив перевірити мої знання, то сказав, що в 1 класі мені робити нічого і перевів одразу в 2. Але потрібні були певні документи і дозвіл батьків, які були в відряджень уже цілий місяць. Не пам’ятаю, як все налаштувалось, але вже 1 вересня я пішла до школи.
Коли настав час кудись поступати, ми з батьками вибрали історичний факультет. Там звісно я була наймолодша, але це не заважало мені вчитися на відміно. Друзів я не мала, оскільки інтереси з сокурсниками та однокласниками не співпадали, а з однолітками я не спілкувалась. Але якщо були якісь туси чи дискотеки з великим вмістом алкоголю, я завжди була там.
Так і пройшли мої 18 років: навчання-туси-дім.