Це було на ранок після мого Дня народження. Ми сиділи за столом в їдальні: я та батьки, які мали сьогодні ввечері поїхати в чергове відрядження.
- Дочко, нам потрібно серйозно поговорити! – сказав батько. Це звісно мене здивувало, оскільки ми так ніколи не говорили.
Я не хочу сказати, що я з батьками в принципі не говорю, просто вони закриті, вони не знають виражати емоції і завжди в роз’їздах, про які нічого мені не розповідають.
- Ми б хотіли розповісти тобі, ким ми насправді працюємо. – розпочала мама і я нагострила вуха, бо ця тема табу, - але спочатку хочу казати, постарайся нас з батьком зрозуміти, цю інформацію ми приховували для твого ж добра.
- Ну, давайте, розповідайте! – я нічого не розуміла і хотіла скоріше дізнатися, що вони від мене приховують, бо версій в голові сотні.
- Ми не зовсім люди, - почав батько, - наша сім’я – це одна із особливих, так званих, сімей Всесвіту.
- Ма, дурку визивай, а то тато якусь дурницю говорить. – пожартувала я, думаючи, що вони з мене сміються.
- Ніка, це не жарти! – осадила мене мама, своїми неймовірно зеленими очима.
- Ровена, - так звали мою маму, - це нормальна реакція, я б також реагував так як вона, як би ріс на цій планеті. Все ж таки ми самі винні в цьому. Треба було відправити її до моєї сім’ї, там би вона навчилась всьому, що потрібно. А так…
- Крюстравальд, а про моїх батьків ти подумав, вони ж після війни на Кловосі залишились без сил. А це для нас рівно смерті, а внучка стала для них сенсом життя. Звісно вони її нічого не навчили, бо для них це боляче!!! – мені здається, чи вони сваряться. І що це за Крюстравальд, фє! Мого батька звати Християн, так це дуже старе ім’ я, але чого вона його так дивно назвала зараз.
- Вони самі винні! – осадив її батько, - Навіщо вони поперлись на Кловос попри заборону? Як би вони послухали Раду Всесвіту, то залишились би з силами і їх би не вилучали з списку всетів.
- Ти чуєш, що ти говориш? – закричала мама, такими я їх ніколи не бачила, - Їхні друзі потрапили були в пастку, а Рада не хотіла організовувати рятувальну операцію.
М-да, я не хотіла це далі слухати. Але вони на душевно хворих не схожі, тому  я тихенько вислизнула з кімнати і будинку, взяла машину тата і поїхала до тих, кого вилучили зі списку всетів – діда та баби. Моя машина зупинилась біль приватного будинку, я в’їхала в двір, зайшла в будинок, привіталась з ними і спитала:
- Що таке Рада Всесвіту і хто такі всети?
- Ем. – вони випучили очі, - Батьки тобі мали самі сьогодні розповісти.
- Вони сваряться.
- Чого? – спитав дід.
- Не важливо! Ну, я слухаю.
- Всети – це люди, точніше істоти з певними здібностями. Вони є практично в кожному світі. – сказав дід, а бабуся сиділа збоку і пила каву, - Їх призначення, залежить від світу в якому вони народилися. Я і твоя бабуся – були всетами Землі, охороняли Землю і землян від інших світів і інформації про них.
- Твій батько був всетом Дорму, поки не одружився на нашій дочці і став всетом Землі. – продовжила бабуся, - Там він був офіційним послом  від всіх представників королівств  в інші світи,хоча на Дорму були і інші всети, які займалися охороною.
- Але ми можемо не лише зв’язуватися з іншими світами. – привернув увагу на себе дід, - Ми можемо блукати в часі і на клонах нашої планети. Всети сильні тільки на своїй планеті, ми не можемо повернутися в минуле на іншій, або перенестися з неї ще на іншу. Бо рідний світ та планета це точка опори, зіскочиш з неї,  ніколи не повернешся.
- А тепер і ти всет Землі.  – сказала бабуся. – Вибач, що не сказали раніше.
Я дивилась на них і не знала, що сказати. Від мене приховували правду весь цей час. Я не розуміла своїх емоцій, заблукала в них. Мені потрібне було свіже повітря, тому вибігла з будинку і наостанок почула своє ім’я.