Кришталева зала поволі тонула у морі світла. Міріади ламп на древніх канделябрах спалахували, наче зорі, де не де розсипаючи іскри. Непроникні штори затулили височенні у людський ріст вікна. Зазвичай під час святкувань їх залишали щоб продемонструвати городянам усю велич аристократів Хеймона. Та сьогодні знатні панове не бажали витріщатися на неприбрані вулички у плямах світла газових ліхтарів.

Слуги в ошатних лівреях метушилися поміж столів з великими блискучими тацями. Легке гудіння кондиціонерів з фільтрами заглушили музиканти з різноманітними інструментами з усіх куточків королівства. Ці системи були єдиним порятунком від нестерпного для дворянських носів смороду фабрик. Як не крути, Хеймон залишався містом-реактором під керівництвом Геліоса. Кільце краплеподібних гігантів оточувало місто тісним зашморгом солітської тиранії. Постійна переробка тисяч тон матеріалів у блакитне паливо - Вищу матерію сповнювала довколишні будинки неприємним гулом і постійним жаром. Охолоджувачі не вимикалися ні на мить, зливаючи в канали киплячу воду.

Роджер Мейнс поволі слідував залою шукаючи своє місце відзначене золотою табличкою. Власник кількох залізних шахт він міг розраховувати на пошану місцевих багатіїв. Доволі молодий, чоловік з задоволенням спілкувався з доньками аристократів. Бажання пов’язати життя зі знатною родиною, бажано солітів, було продиктоване суворою необхідністю. Постійна конкуренція за геліоський ринок добряче потріпала його виробництво і навіть модернізація видобутку не надто рятувала під час численних криз.

- Чого ще не починають, - зацікавився огрядний чоловік з яскравим фіалковим бантом на шиї.

- Всі очікують на прибуття Соляріса Прайма,- відказав літній пан, з очевидною відразою.

Старий опираючись на ціпок примостився навпроти Роджера. Згадавши про лідера Геліоса, він так скривився, що штучні зуби скреготнули.

- Він тут нечастий гість, мовив Мейнс.

- Гидує простолюдом, як і всі соліти. Нещодавно ці небожителі піднялися ще на кількадесят метрів. Не хочуть навіть бачити землю, на яку паскудять, наче птиці.

- Я не помітив. Платформи видаються такими ж над лісом.

- Вони скидають висоту вряди-годи. Треба лагодити грава-генератори, звісно платити за їх доставку забувають.

- Звідки вам відомо?

- Ердан Кроу, гільдія транспортників, - старий простягнув кістляву руку,- А вас я знаю, власник північних шахт.

Роджер підняв келих вина і зробив невеликий ковток. Подібного смаку він не відчував ніколи. Для небесних гостей і справді готували незабутній прийом.

- І який він, Геліос?

- Рай збудований демонами для своїх потреб. Взірець людської розбещеності зі шпилями, які впиваються в небеса. Раби з металу аби не платити простолюду. Або щоб наші недостойні очі не витріщалися, як вони скидають сонце з неба щоб світити самим.

Раптова метушня обірвала гармонію свята, що починалося. Служник у блакитному продерся крізь натовп і підскочив до старого.

- Вас до телефону, містере Кроу. Це терміново.

Чоловік був блідим, його очі панічно бігали залою. Він хапав ротом повітря наче риба, хоча пробіг зовсім небагато. Ердан підвівся і покульгав до виходу. Слуга майже тягнув його за руку. Роджер підвівся і рушив до групи дівчат при вході. Свято все ж почалося до прибуття Прайма і залою почали кружляти пари.

Молодик запросив панянку у бордовій сукні. Хоч вони були просто друзями, цим знайомством Роджер особливо пишався. Дівчина не була схожою на інших доньок аристократії, які цікавилися лише заміжжям та інтригами.

- Я не бачу містера Сайрона,- з інтересом мовив молодик.

- Батько вирушив на фабрику. Я хвилююся за нього, не спить уже дві доби.

- У нього відповідальна робота, виробництво палива для реакторів. Не переживай, він упорається.

Повільний танець влився у механізм посередині зали. Музика плавним потоком кружляла парами. Блиск щасливих очей заспокоював душу. Світло дещо приглушили і тепер Роджер почувався наче під час прогулянки парком наодинці. Два серця билися в унісон. Тіні танцівників чарівливо ковзали підлогою.

Однак щось таки вибивалося з картини. Легке видзвонювання телефона і особистий слуга одного з гостей виводив господаря з зали. Помічники та охоронці забавлялися в іншій залі, окремо від своїх знатних роботодавців. Хвилювання, яке в ту мить охоплювало лиця дворян, ледве приховувала романтична напівтемрява.

- Роджере, що відбувається?

Дівчина інстинктивно схопила руку молодика. Її карі очі зазирнули просто в душу. Страх холодом пробіг по шкірі.

- Нічого серйозного, Вікторіє. Тут безпечно.

- Але телефон не змовкає. І ці чутки.

- Тут власники великих фабрик. Вони й на мить не лишають керівників своїх справ без нагляду.

- Мені страшно. Запитай когось, що тут коїться.

Роджер провів подругу до столу і рушив у бік телефонної кімнати. Поруч з масивним дисковим апаратом стояв черговий у чорному. Він незворушно сьорбав густу смолисту рідину з кухля. Жовта зморшкувата пика виказувала цілковиту байдужість до ситуації. Поглядом він дав згоду на дзвінок і відсторонився.

Чоловік зняв слухавку і смикнув важіль, викликаючи далекого оператора. Він назвав шифрономер четвертої фабрики, яка продукувала Вищу матерію. Шахти часто постачали туди рідкісну кристалетову руду. Зазвичай місцеві робітники знали все про все.

- Йди до біса, Фаргед!- пролунало з другого кінця.

Роджер упізнав голос, Боргод Сайрон.

- Це Мейнс. Знайомий Вікторії , ми бачилися нещодавно.

- Де моя донька? З нею все гаразд?

Панічний голос зазвичай спокійного чоловіка вивів молодика з рівноваги. Долоня спітніла і він ледь не впустив слухавку.

- Ми на балу у лорда Фаргеда.

- Не залишай її! Будьте там, чуєш мене! Захисти, якщо треба. Нікуди не виходьте!

- Що у вас сталося, містере Сайрон?

- Геліос...

Зі слухавки почулися гудки. Зв’язок обірвався. За мить телефон знову задзеленчав. Черговий зі злістю підхопився, кілька секунд слухав і загорлав у сусідні двері. Він назвав ім’я Ангра. Керівник відділу безпеки навряд чи очікував на розмову з ревнивою дружиною. Роджер повернувся до бального залу ні в сих ні в тих. Висока стеля тепер тиснула на голову. Масивні штори ніби душили.

Наче домовина, подумав чоловік зиркнувши на мерехтливі вогні скляних ламп-свічок. Уява малювала моторошні картини катастроф. Останнім часом фабрики працювали на межі можливого. Аварія цілком підпадала під описи масової паніки.

Вікторія помітила його здалеку. Дівчина підбігла і запитала:

- Ну, що там? Усі, кого викликали, пішли і не повернулися.

- Я не знаю.

Обоє підійшли до вікна. Роджер відхилив товсту штору і глянув крізь скло. Вдалині над лісом виднілася світла пляма небесного міста. Тепер воно дивно мерехтіло, замість рівно світити. Ця мить видалася обом коротшою за удар серця. Обриси востаннє здригнулися і яскрава маса метеором шугонула вниз, ховаючись за будинками.

Інтуїтивно чоловік схопив подругу і повалив на підлогу, накривши собою. Світло у залі погасло остаточно. Яскравий спалах ніби ножем пробив тканину. За мить ударна хвиля вибуху жахливим гуркотом прокотилася містом. Віконне скло не витримало, посуд посипався додолу.

Запала кам’яна тиша, хоч киркою коли. У гостей відібрало мову. У голові чоловіка билася об стінки черепа єдина думка. Та висловити її було чимось богохульним, так ніби заперечити сонце. Двері з рипінням відчинилися. Слуга у чорному хитаючись ніби п’яний зайшов. На грудях красувалася брудна пляма від напою. У кожного в голові лунав тільки монотонний дзвін. Прибулець судомно натис на власні груди, ніби видавлюючи слова. Їх почули навіть оглушені.

- Геліос упав