Рейт поправив заплічного мішка і прислухався. Дивний гуркіт всередині Сталелісу був настільки рідкісним явищем, що хлопець мимоволі припав до землі. Далекі удари і тріск зламаного дерева долинали з півночі, доволі близько щоб становити загрозу. Рейт зняв з плеча імпульсник і звів запобіжник. П’ять батарей, кожна на два-три залпи, однак для околиць ця зброя була чи не найпотужнішою. Окрім звичайно технологій солітів, та вони ніколи не проникали настільки глибоко.

Хлопець дістався джерела звуку доволі швидко. Він видерся на товстий стовбур твердодуба і глянув на галявину крізь пелену листя. Унизу з гучним нервовим гудінням розмахував масивними руками дрод. Величезний робот перемотаний ліанами від маківки до ніг, колишній раб Геліоса, а нині жива машина. Супроти нього стояв чоловік у чорній одежі. Він підняв автостріл і прицілився в екран-обличчя противника.

- Тікай, дурню!- подумав Рейт, кривлячись від передчуття чогось жахливого. Інтуїція не підвела збиральника, прискорена електромагнітами куля зрикошетила від броні робота і врізалася у трухлявий стовбур. Дрод видав гучний звук сирени і підняв чималу каменюку. Різкий кидок збив нещасного з ніг. Його відкинуло в гущавину. Жива машина струшуючи землю важкими кроками накинулася на лежачого і завдала кількох ударів широкими кулаками. Хлопець мимоволі заплющив очі.

За кілька хвилин все закінчилося. Дрод підібрав валуна і з сумирним гудінням важко почвалав геть. Від різких рухів ліани де-не-де обірвалися і обвисли, оголивши подряпану обшивку. Рейт спустився і підійшов до вбитого. Від вигляду покаліченого тіла у юнака на мить запаморочилося у голові. Заплічна сумка бідолахи звисала з потрощених гілок найближчого куща. Поруч валявся зламаний автостріл. Краще забрати, гобліни чимало платять навіть за запчастини. Кілька алерів точно гарантовані. Забрав хлопець також потріпаний гаманець з пояса. На подив Рейта, всередині виявилася добряча купа блакитних прямокутників - вексів. За цю суму в Новому Геліоні можна безбідно жити кілька місяців.

- Солітський покидьок,- прошипів крізь зуби хлопець,- Знайшов на кого полювати.

Попри моторошний вигляд дроди ніколи не були агресивними. Після падіння Геліоса механічні слуги сформували щось на кшталт общини. Дивно, якщо вважати їх бездушними машинами. Однак дроди поводилися як певною мірою живі істоти. Вони визбирували каміння, колоди та різний непотріб, зносили це до свого імпровізованого поселення і вибудовували стіни, химерні споруди та височенні башти. Інші жителі Сталелісу оминали роботів і хіба безумець зважився б напасти на них.

- Допоможи мені,- тихий голос з заростів був майже нечутним.

Рейт одразу спрямував туди тонке дуло імпульсника. Тендітна постать у фіолетовому плащі з капюшоном відсахнулася. Тканина закривала лице.

- Іди собі. До твоїх солітів недалеко,- сердито гукнув хлопець.

- Мені...Я не можу...

- Сюди допхався і назад дійдеш. Крокуй доки не стемніло.

- Будь ласка. Мені треба до Фагосу.

Хлопець з презирством глянув на незнайомця. Соліти, ці слабаки так і не оговталися від Упадку. Просвітлені сяк-так тримали серед них порядок в Геліоні. Але за межами своєї колонії вони до огиди безпорадні. Ніби малі діти, яких викинули на вулиці. Ще й вибралися в таку далеч.

- Фагос аж за гоблінськими болотами. Туди пішки тиждень перти.

Капюшон відкинувся назад. На юнака дивилося бліде, як алебастр, обличчя дівчинки років тринадцяти. Густе руде волосся і ніжно блакитні очі геть не приховували належності до народжених на Геліосі. Старому Геліосі, може ще до падіння. Хлопець опустив зброю.

- Благаю...Мені не можна назад...Допоможи..

На довгих віях блиснули сльози. Рейт не витримав.

- Гаразд. Пішли до мене поки. Там розберемося.

Шлях виявився неблизьким. У своїх мандрах Сталелісом юнак частенько проходив біля самого краю зони падіння. Уздовж берега ріки проходила відома усім збирачам стежка. Для мандрівників з Зовнішнього кільця вона була найбезпечнішим шляхом до боліт, однак місцеві не ризикували наближатися до маслянистих потоків з іще не очищеної зони. Потоки продуктів розпаду Вищої матерії спливали, забруднюючи води. Порівняно з отруєними водами озера вони були безпечними. Однак тільки гобліни з їх високою стійкістю до невидимого проміння могли почуватися в безпеці.

Будиночок Рейта знаходився недалеко від смуги трясовин. Неоковирний куб з грубо збитих дощок тримався між товстими гілками дерева. Юнак добре знав ліс і міг дістатися дому з будь-якого місця. За звичкою він ішов крізь зарості, не втрачаючи пильності. Нова знайома намагалася крокувати слідом. Поли плаща чіплялися за чагарники, вона раз у раз перечіплялася і ледь не падала. Погляд солітки боязко ковзав по непроглядних хащах. Дівчина трималася поруч, хоч очевидно не довіряла супутнику.

- Ще далеко,- майже пошепки спитала вона.

- Пару кроків і ми на місці. Залишишся в будинку, а я поговорю з Берденом. Подумаємо разом, що з тобою робити.

Відповіддю стало мовчання. Скоро перед Рейтом виникла знайома мотузяна драбина. Порослий мохом стовбур, оточений рядами шпичкуватих кущів був чи не єдиним на вогкому березі. Запах гнилі і тонка стіна туману свідчили про близькість болота. Неподалік, там де трясовини перетинали каламутні потоки, чатував перевізник. Вечоріло. Крізь туман просвічували дрібні ліхтарики. Обоє піднялися нагору. Юнак вказав гості на підвішений під стелею гамак.

- Відпочивай. У скрині знайдеш кілька сухарів, вибач не розкошую.

- Я боюся лишатися сама.

Рейт закотив очі. Він став забувати з ким має справу, але втримався від образливих жартів. Соліти не були хорошими друзями апріорі, однак вона ще зовсім дитя. Який сенс виміщувати злість на невинній. Юнак запалив олійну лампу і опустив завіси на маленьких вікнах.

- Тут безпечно,- лагідно заспокоїв він дівчину.

Вона примостилася на хиткому стільці. Рейт спустився і помахав гобліну-перевізнику. Човен з хрипким двигуном наблизився до берега, збурюючи мул. Юнак обережно ступив досередини. Човняр знав усіх збирачів околиці, тож називати місце не було потреби. У вічно затуманених болотах ніч мало чим відрізнялася від дня. Острови і крокуючі платформи на товстих ногах були всіяні різнокаліберними будівлями. Хімічні ліхтарі звисали з височенних жердин. Невеличкі платформи з веслами або слабенькими моторами пропливали повз. Їх було зовсім неба Перевізник звернув до овального будинку-капсули. Той тримався над водою на кривих опорах. Час від часу споруда небезпечно похизувалася. Рейт пам’ятав це місце: «Захмелілий Сем» - трактир, у якому збиралися усі, хто мав таємні справи.

Кинувши човняру елера, юнак штовхнув вхідні двері. Всередині було вогко. Гобліни, люди з важкими сумками, брудноводи у зябромасках - усі сиділи за столиками і балакали про своє. Шинкар відволікшись протирав кухлі, офіціантки з лісового народу петляли між столиків та ловили на собі хтиві погляди клієнтів. Рейт пошукав поглядом Бердена. Низький навіть для свого народу болотяний гоблін розсівся за окремим столом на широкій дерев’яній канапі. Він розмахував руками, доводячи щось хитруватому брудноводу. Той неуважно слухав, раз у раз смикаючи головою, аби поправити гнучкі трубки дихальної маски.

Хлопець сів поруч, Берден одразу помітив його і заговорив низьким голосом:

- Здоров, Рейте. Нарешті ти вибрався в люди. Знайомся, Ван Творк з гільдії...якої ти там гільдії?

Названий зосередив чотири ока на юнаку і невиразно мовив:

- Я вільний дослідник.

- Я до речі теж учений, просто іншої галузі. То що, друзі, ще по одній. Мені вже годі, перед очима пливе.

Гоблін відверто лукавив, перепити його могли одиниці. Берден просиджував у трактирі цілі вечори, займаючись торгівлею з численними дослідниками та збирачами. Друзів у нього було небагато, так що можливістю поговорити можна було пишатися. Цей торгаш знав усе про усіх і нажив чимало зв’язків. Та зараз розмова навряд чи вийде. Не через атмосферу пиятики, ні. Через цього Творка. Рейт не довіряв брудноводам. Вони мешкали в далекому Озерному краї, але зараз розповзлися по усіх містах кільця, наче п‘явки. Їх природжена цікавість до природничих наук межувала з повною відсутністю моралі. Земноводних не раз судили за незаконні експерименти над живими істотами. Однак, вибору не було.

- Бердене, я хотів запитати. Ти знаєш, як дістатися Фагосу?

- Столиці Королівства?! Уявлення не маю. Нашим там не раді, останнім часом торговців через раз пропускають. Скажи, Творку!

Гоблін гучно сьорбнув зі свого кухля. Пійло полилося по губах. Брудновод обсмикнув рукави дощовика і тісніше затягнув ремінці маски.

- Наших не пгопускають. Пгактикувати забогонено. Але пготиснутися можна.

- А тобі чого туди?! У нас випивка погана чи дівки негарні? - весело відгукнувся Берден.

- Цікаво. Знайомий говорив, що якийсь соліт шукав провідника,- збрехав Рейт.

Торговець зареготав, захлинаючись напоєм. Зала раптово похитнулася. Пригвинчені до підлоги столи і стільці не рушили з місця. Завсідники похапалися за посуд, намагаючись більше не розлити вміст ніж втриматися на ногах. Найбільш захмелілі попадали і чіпляючись за стики металу сповзали до стіни. Старий п’яниця Сем знову не втримався на плаву і спробував рвонути у вільне плавання. Гобліни навмисне відмовлялися закріпити будівлю аби зберегти стиль закладу. На брудновода ривок не справив жодного враження, той лише нахилився у протилежний бік і затулив кухля перетинчастою долонею.

- Знайде собі хіба калюжу, щоб сісти. Соліти з Королівством на ножах ще від Секундуса. Та й через болота їм краще не ходити, наша то земля, - суворо мовив гоблін.

Творк клацнув клапаном зябромаски. Їх легені так і не звикли до тривалого перебування на суходолі, але вимкнення потоків води крізь зябра дозволяло говорити. Жовте лице з цікавістю витяглося.

- Дивні істоти. Люди чи не зовсім? Було б пізнавально гозітнути одного,- брудновод говорив ніби сам до себе. Його м’який тон приховував жорстокий блиск в очах при розмовах про досліди.

Рейт дістав з сумки автостріла і поклав на стіл. Берден обмацав уламки короткими пальцями, задоволено посміхаючись.

- Геліонська робота. Філігранна. Де роздобув?

- У лісі. Якийсь бовдур вирішив по дродах постріляти.

- Полагодити можливо, тридцяти тобі досить?

- Нехай так. Решту барахла принесу згодом. Шукаю напарника для походу в Руїни.

Юнак згріб зі столу монети і закинув їх до гаманця. Він потиснув руку торговця на прощання і рушив до виходу. Вечір тільки починався, підлога рухалася, балансуючи під вагою численних гостей. Брудновод синхронно встав з-за столу. Він наздогнав Рейта біля дверей і тихо мовив:

- Знайдеш мене біля гинку, в Семикгилому. Силові ядра Геліоса без питань, не менше п’яти сотень за штуку. А там і до Фагосу когидог пгокгеслю.