6 вересня 2021
11:16
Нарешті.
В пеклі лунає дзвінок на перерву і найменші чортенята вилітають вихором з класів. Тепер в стінах школи страшний галас, який давить мені на голову. Чому це я працюю вчителем, якщо ненавиджу дітей? Абсурд.
Я, як і вони, вибігаю з інформатичного, лечу вниз сходами, намагаючись не роздавити їх і покидаю будівлю на найближчі 20 хвилин.
За поворотом, полегшено видихаю і насолоджуюсь теплом і тишею.
А зараз, берусь за справу.
Моя рука опиняється у внутрішній кишені мого піджака і знаходить там дві картонні коробочки. Різні за розмірами. Спочатку відкриваю більшу з них. Улюблене “West” надруковано на фіолетовому тлі. Розриваю плівку, звільняючи від неї коробку і ховаю її у передню кишеню штанів. І ось, під срібним папером, в середині знаходиться 20 моїх разів щастя. Краса. Обираю одну з них і кладу до рота. Пачку ж, забираю назад у піджак. У меншій коробочці, лежать звичайнісінькі сірники. Дістаю один і проводжу червоною голівкою по боковій грані. Вмить паличка спалахує. Видивляюся на справжнє диво природи - вогонь. Ховаю цю коробку вслід за першою, а сірник прикладаю до сигарети і вдихаю в себе спалений табак. Яке ж блаженство. Один за одним, хмари диму випливають з моїх губ і летять у повітря, до неба і там розчиняються. От що воно - рай. Але щастя не вічне, паличка стає все коротшою і коротшою й невдовзі — тютюну в ній зовсім не залишається.
11:32
Дзвінок знову лунає, але на відміну від попереднього, він не сповіщає радість. Урок. Яке горе. І дзиґар скінчився. Ай, знову так швидко…
Через силу розвертаюсь, і поволі йду назад в школу, по дорозі викидаю недопалок в смітник біля лавки. Приміщення вестибюля, коридори, сходова клітка пустують. Бачу директрису. Усміхаюся на всі тридцять два. Вітаюся ніжним голосом. Стоп. Від мене ж не тхне?
Хотів схопити дверну ручку, але двері відкрились самі. З класу, з сумкою та чиїмсь журналом вистрибнула молода, ошатна вчителька музичного мистецтва. Тепер вона усміхалася мені на весь рот і ще й підморгнула……..О Господи, тільки не це……