Іві Муррей
2023-09-29 20:08:45
Думки вголос, Потрібна допомога, Особисте
(18+) Пустка накриває теплою й щільною ковдрою. Хтось заподіяв удару, від якого уявляю себе — квіткою цвинтарною. Дроти, зв'язки...ви всі задрали із етикетом проклятим.
Мої військові...
Мої люди...
Чи сумують...?
Чи згадують?
Чи привітаються так щиро і сердечно
Чи ще коли почую їхні жартівливі сватання, і "що, одразу видно ту, в якої немає хлопця – сили нема"
Чи ще коли військові будуть виходити з фургона, а той чоловік, що за головного, скаже "дивіться яка гарна дівчина" і тут же ж буде представляти хлопців, кожного по одному і щоб я вибирала собі одного. Щоб питались в мої директорки, чи можна взяти мене з собою? Щоб приїжджали тричі, бо так запала, щоб казали "тепер будем ходити тільки до вас"
Я скучила.
А друг, той що злий і недобрий,..його...його...його віправляють на гарячу точку😭😭😭😫😫,
Насправді, то я злобна, ніяк не навчусь говорити із хлопцями... В мене не було батька, я не зважала, та проблема виявляється в нестачі уваги, яку приборкую фліртом нечайним.
Я посварилася з ним, дуже сильно, думаю не пробачить. Тепер ніяк не можу заснути, бо муляють думки, що більше не побачу. Просити вибачення не моє, писати чи телефонувати перша — тверде ні! Я перестала спати вночі, третя ніч поспіль... Нічого не їм, заганяю себе...вибачте за песимістичне нагруження.