Іві Муррей
2023-08-03 19:29:44
Думки вголос, Особисте
Здається, повертаюся сюди, щоб вилити весь негатив?
Це аж ніяк не про письменництво, це ніякий рух за права чи удостоєння названого героя в шати розкоші. Ні, це всього-на-всього відірвана пелюсточка, що знесена вітром від свого племені-пучечка пурпурової рожі потрапила у шалений й погрозливий прибій.
Змучена... стурбована... розгублена... налякана...І це ще далеко не весь перелік
Доросле життя починається, коли... до мене чіплялися... Таке було зі мною вперше. Вирвалась. Тепер точно відпало бажання появлятися на роботу...мені страшно. Цей чоловік зовсім не має сорому, він знову з'явився і вивуджував мене вийти з приміщення...
Доросле життя починається із... нестабільності та заганяння себе.
Що я бачу перед себе? На жаль, поки що нічого. Але в мені жевріє мрія історії XX cm., власної швейної машинки (щоби, нарешті, не зшивати зроблений одяг власноруч із грубими й навскісними швами, які впиваються в шкіру наче рип'яхи. Ах, мені би мати власну справу. Сам собі господар і більше ніхто не видасть із тебе дитину, якою можна маніпулювати як завгодно і всі гріхи світу вішати на наївну малу, що бачте, не обмиває кості разом із ними. Щоб більше ні від кого не бути залежною й обманутою...
Що я знаходжу у своїй роботі такого, що мене тримає? Плюс у тому, що, люди мене люблять, називають сонечком, не раз перепаде шоколадка чи на каву. Знаю напам'ять і без пам'яті, хто які сигарети курить, хто приходить по американо, а хто по еспресо, енергетик і маккофе.
Навпроти нашого магазинчику, відкрилась ціла незрівнянна імперія напоїв. Але люди, напротивагу, йдуть до мене, кажучи, що їм в мене подобається більше. Тоді, я готова прихилити світ до таких людей.
Але це всього лиш моментність приємностей із всесвітнього хаосу.