Іві Муррей
2023-09-30 16:58:05
Думки вголос
Дякую https://www.surgebook.com/fffn
Я все таки наважилася зробити крок... пожертвувала гордістю і власним его заради важливого. Я попросила щире вибачення. Бо мені дійсно було прикро, що завдаю стільки клопоту і болі, та він сказав, що це не так. Але коли ще цього не знала, від того тягнулося наступне: ходила наїжачина, проклинала і себе, і всіх довкола, а замість спокійної відповіді – гаркала, як собака. Мені наче брила з душі впала, настільки відчутно полегкість. А все було похоже на доволі старий дім, у якому відбувались наради злочинного режиму, а із падінням хворого режиму, цей дім — теж знімає зі себе ярмо. Все більше просідає під землю, на фасаді утворюються павутинки краху, з балконів облітає штукатурка. Він повертається до того місця, звідки і виріс. Краплинки дощу, що зараз насівають, змивають всі негаразди, цю тяжкість і знервованість. Він запрошував поїхати з ним до його міста, а я ж не проти, але відповіла, що не вийде. Мене не відпустять.
І, як це буває за однією приємністю, тягнеться і друга, так як напроти —погане тягне погане. Мене перестріли люди з мого магазину і, сказали, що без мене сумно і запрошували зі собою на пивасік. Але я відмовила. Все сталося так спонтанно. Я пішла зустрічати сестру з пакунками на автобусну зупинку. Автобус зупиняється, вона виходить, я їй кажу "привіт", а замість її відповіді і голосу, чую чоловічий "привіт". Вони казали, що скучили і без мене сумно в магазині, а мені так приємно.
Відчуваю, що я його вже не ненавиджу)