Відкрила я очі в невеликій кімнаті, на простому дерев'яному ліжку, матрас із соломи, що неприємно кололась крізь тканину.
  Ще тут стояв теж дерев'яний стіл, на якому стала глиняні миска, прикрита білим рушником та глечик.
  Крізь невеличке вікно пробивалось сонячне світло,намагаючись звеселити ці кам'яні стіни.
  Невже посадили в темницю? Мене викрали,  продадуть у рабство чи на органи?
Страшні думки закрутилось в голові.
Двері скрипнули і ввійшла невисока жіночка, років шістдесяти. У руках вона тримала  металеву чашу.
- О ти вже прокинулася, а я думаю піду подивлюсь як там наша Прийшла. Ось тримай, - -протягла посудину, - напій для бадьорості.
Недовірливо принюхалась, пахло травами і клянусь спиртом.
-Я не питиму.
- Даремно, голова пройде після похмілля.
А бабка не проста.
-Від тебе тхнуло як від бравого вояки після п'янки.
Тепер стало соромно,ну не так багато й випила, просто намішала.
-Я Вейра, найстарша жителька цієї обителі,годувальниця лорда Одріона,і майже всім  господарством тут заправляю,а ти?
-Я Аня.
Все що змогла видати, бо моя голова була зайнята роздумами як ця бабулька в косплейщики записалася.
- А до Степового далеко, допоможіть втекти звідсіля бо ці прид...  чоловіки зовсім того. - І покрутила пальцем біля скроні.
Жест явно не зрозуміла, лиш зітхала.
-Ти краще випий, дитино, а я дещо розповім.
І подала оту миску в якій виявились апетитні, правда вже холодні, печені пиріжки з якимись ягодами.
Ну отруїти мене явно не хочуть, а голодний шлунок вже госно просив їсти, тому накинулась як голодна собака.
Ще виявилось, що мій одяг кудись зник, а натомість зявилась довжелезна і велика біла глуха сорочка, з давгими рукавами і все, навіть білизни не було.
- Переодягала я.
Повідомила Вейра, ну й на тому спасибі що не оті чотири брата-акробата.
Жінка стала розповідати, що якимось чином я потрапила у інший світ-Верітус, де не все зовсім так як у моєму. Тут живуть різні істоти, більшість мають магічні здібності. Вона розповідала все так як для малої дитини, тож невитримавши, перервала  цей монолог.
  - Так, досить я зрозуміла, ви звертаєте мене у свою віру, це ваша робота.Але не вийде, мені на роботу завтра так що все, відпускайте.
-Даремно ти не віриш, але думаю це не надовго, Одріон вмить переконає.Він невдовзі прийде, переодягнися.
Кинувши на ліжко якусь коричневу тканину, вона пішла геть, а я залишилась сам на сам з думками.
Який ще інший світ, небо блакитне, трава зелена, а грубі мужлани є всюди.
Тканина виявилась шерстяним  закритим платтям, довгий рукав, довжина до п'ят, ну монашка і та веселіше вдягається, але ж не розгулювати в одній сорочці.
  Тільки застібнула останнього гудзика як в двері хтось постукав.
-Хто там? - спитала наче в своїй квартирі.
- У мене приказ, привести вас до лорда командуючи, вдягайтесь.
Кров прилила до голови, зашуміло у вухах, знову страшно, до чортиків. Що цього разу, катуватимуть чи переконуватимуть.
Я вийшла і побачила в коридорі ще зовсім юного хлопця в повній екіпіровці місцевих воїнів. Дивно, очікувала загін.
Ми йшли глухими, темними коридорами, що освітлювались факелами то піднімаючись то опускаючись, сама б точно заблукала, отже швидко  втекти не вийде.
- Як тебе звати?
Може вийде знайти спільника чи хоч вивідати якусь інформацію.
-Мені заборонено розмовляти з вами до..
-До чого?
Він зупинився і прочинив двері в якесь приміщення.
-Ми прийшли. Заходьте.
Це була простора кімната, вся з каменю з величезним вікном від підлоги до стелі і на всю ширину протилежної стіни. Ліворуч, на сусідній стіні була висічена якась карта, я підійшла щоб роздивитися.
Гори, ліси, долини, села, міста, річки, дороги - робота майстра заслуговувала найвищої похвали. Аж дух захоплювало від такої рукотворної краси.
Навпроти камін, не менш тонкої роботи, кам'яні тварини здаволись живими, мить і взлетять. Поруч два стільці та столик.
І поки, я захоплено розглядала фігурки дивовижних незнайомих істот, почулись важкі кроки та брязкіт металу.
Кров у жилах здається кров, забула як дихати і залишилось лиш судорожно зтискати кулаки до болю.
В кімнату ввійшов височезній, широклечий чоловік, таких здоровенних ніколи не бачила. Плаща не було, проте була кольчуга та широкий шкіряний пояс, весь в металевих заклепках, на який кріпився довжелезний меч, на руках рукавиці, довжиною до ліктя, високі  чоботи із шпорами, що видавали той страшний звук.
Чорне волосся сягало пояса, дивно всі інші були коротко підстрижені, здивував і колір шкіри, якийсь сіруватий, не природній, але коли він повернув голову в мою сторону то німий жах застиг в мені.
Очі, вони були повністю жовтого кольору, без зіниць!
Стоп! Так це ж лінзи!
Ляснула себе по лобі і розсміялась.
-Тобі смішно відьмо?
-Смішно? Слухай як тебе там, Одріон, ти та твої друзяки здається загралися в якусь гру, мені просто потрібно повернутися додому, а ви тут силою утримуєте. Це незаконно взагалі.
- Як ти смієш мені вказувати відьмо!
Він так голосно гаркнув і зробив якийсь жест рукою.
Дивно, але мене наче теплим вітерцем обдуло, аж мурашки по тілу побігли.
Щире здивування поступило на його обличчі. Повторив жест,але нічого не відбулося.
Мух ганяє чи що?
-Я ніяка не відьма, це образливо так обзиватись! Чого вам треба від мене?
Він мовчки пройшов повз і приспів на стілець, мені нічого не залишалось як зробити те ж.
-Аня, так?
Кивнула головою в знак згоди.
-Ти пам'ятаєш як сюди потрапила?
-Памятаю як вчора поїхала з подругою до її нових знайомих за місто,там ми добре погуляли і я зовсім непригадую як заснула і де. Прокинулася серед поля на копиці, пішла шукати зв'язок на телефоні і нарвалась на ваших бійців.
  - Вчора, на краю моїх земель, активувався стихійний портал,а  це буває вкрай рідко. Ще рідше до нас приходять істоти з інших світів, їм важко тут, адже  дорогу назад не так просто знайти.
-Як ? Це ж портал, є вхід, є вихід.
-Він явище стихійне, ти ж незнаєш коли і де зявиться наступний, а головне куди закине?
Він говорив так спокійно та впевнено, що можна було й повірити.
-Ні я не вірю, це все ви - косплейщики?
Одріон лиш заперечливо захитав головою,зхрестиаши руки на грудях.
- Ні, тоді ви викрали мене, але викупу немає кому за мене платити, я сирота! І на донора непідійду, хворіла жовтухою.
-Чим?
-І секс-рабинею не буду, краще смерть!
Чим-дуж кинулась до вікна, але дужі руки схопили мене за спину і взяли в кільце.
-А це вже цікаво,.
З цими словами він повернув до себе обличчям, від страху я трусилась як лист на вітрі.
- Але, мені зараз більш потрібні прачки, кухарки та швачки, ти що вмієш?
Від його рук, що досі тримали мене, йшло якесь заспокійливе тепло, як від бабусиної печі.
І бігти вже не хотілось нікуди, але як же інший світ?
Насилу підняла очі і побачила, що він ледь усміхається і... ці ледь помітні ікла, невже накладні?
-Гм?
Ледь трусонув мене, щоб привести до тями.
-Що вмієш?
-Все вмію.
-Чудово, а то ніяким пряником місцевих не заманиш у замок.
-Місцевих?
-Людей, та інших істот, що охороняю я та мої воїни. Так, а зараз іди до Вейри, вона знайде тобі роботу.
Кільце розімкнулось і я наче вийшла з трансу.
-Роботу?
-Так, ти ж сказала, що зможеш та й харчі відроблятимеш.
Ось воно що!
-Ти чого, я добре заплачу, можливо й хватить на хорошого мага, що допоможе знайти дорогу у твій світ,а можеш і піти куди завгодно хоч зараз. В найближче місто за три дні зможеш потрапити, це якщо пішки через ліс.
  Світ може й інший, але безкоштовного й тут нічого немає. Доведеться погодитись, варіантів не густо.
- Гаразд, який мінімальний строк служби, яка оплата?
-Один рік - шістдесят золотих монет, це дуже щедра пропозиція.
Цілий рік в оточенні цих мужланів, але може тут час іде по-іншому? Та й звідкіля мені знати про місцеву валюту?
-А цього буде достатньо щоб знайти того спеціаліста по порталам?
-Достатньо, я особисто накажу доставити сюди найближчого мага, але тільки після закінчення твоєї служби.
Яка честь! Але становище моє було безвихідним, тому доведеться погодитись і повірити його чесному слову.