Серафім
2023-05-12 17:09:18
Не хочеться.
Думки вголос, Особисте
Ранок.
Яскраве сонячне проміння засліплює погляд. В місті тихо так, ніби то і не місто зовсім, а простора полонина.
Запах свіжоскошеної трави повертає до реальності.
"Це все лише тихий гомін весняних струмків, не зважай на них,"- думається мені, коли в голові думка за думкою перевертає все шкереберть.
Вуха вловлюють тихе "цвіріньк". Тепло від пят до кінчиків пальців розливається стрімкою рікою.
"Тиша, ось що хочеться чути,"- думаю я.
Тиша, пташки, трава... Все немов на своїх місцях, немов стало яскравіше, ясніше, живіше.
Все оживає. А чи оживаю я?
В цій багатосекторній поліфонії, я відчуваю себе дисонансною часткою.
"Усе не те. Усе не так,"- каже мені хтось у скроні.
Але я не слухаю його, не сьогодні, не в цю мить, не зараз.
Не хочеться слухати цей надоїдливий голос, який і так візьме своє.
Не хочеться...