Блог
Всі
22.09
Думки вголос, Особисте
Ця пустота не заповниться ніколи...
Знаю, бо я намагався заповнити її іншими членами своєї "сім'ї". Але ніхто не любив мене так сильно, як ти...
Ти приходиш іноді у сни. Усміхаєшся мені.
Дякую. Дякую, за тепло, що даруєш через світи і роки.
Іноді люди йдуть... Подалі ніж нікуди. Туди, де їх не дістати. Цікаво, полюбив би ти мене таким чи ні... Складно. Складно сказати, але я люблю тебе і пам'ятаю. Always and forever.
2
159
Якби
Цікаве, Думки вголос
Враз – стало темно. Землі під ногами ніби ніколи і не існувало. В очах мерехтіло, як при сповільненій зйомці. Мороз по шкірі грав свої балади. Другий, перший – склався. Підвал ще живий. Правду казав старий сусід - вистоїть. Дивно думати про це, коли твоя нитка життя вже в руках Мойри. Я вдихнув, наче і вільно. Було зовсім не страшно. Страшно, коли не знаєш, що далі. А я знав. Знав, що далі просто порожнеча в якій нічого і нікого не буде. Я засміявся, коли зміг відчути свої губи. У вухах шуміло, свистіло, тріскало, наче от-от барабанна перетинка лусне та з вух потече гарячий потік. Я був здивований, здивований, бо вижив. Навіщо? Чому чорт забирай залишається в живих той, хто так безталанно живе? Так само безталанно хоче це все покинути, піти з життя, наче воно не варте ні крихти? Кішка... Тільки кішку. От би знайти її. Сподіваюсь, вона вижила. Ні про що погане не думати, ситуація максимально кріпова... Але ж смішно все ж. Смішно настільки, що хочеться вирізати на своєму обличчі криваву усмішку. Усмішка твоя - єдина... Мука твоя - єдина, очі твої - одні... Більше тебе не буде.
Чому ж я є?! Чому ж я продовжую жити своє безвартісне життя? Чому я не можу віддати життя за іншу, достойну людину?
Завтра на цій землі інші ходитимуть люди, інші кохатимуть люди - добрі, ласкаві і злі...
Усмішка моя не варта і крихти страждань.
Ні подиху вітру, ні листя цього коливань.
Не варта ні ваших усмішок, ні ваших сліз.
Нехай мене вивезуть добрі подалі в ліс
Аби знищити скоріше гниле нутро
Сповнене болю та страху, дурне полотно.
На якому я намалював все своє життя.
Без каяття, прохати про каяття.
Вона
Цікаве, Думки вголос
1:20
кожне відлуння її сміху давало мені надію на новий день.
я сміявся разом з нею, оскільки я дійсно хотів аби цей день був.
аби я існував в цьому дні. аби вона існувала поруч зі мною, в мені. в нашій спільній фрустрації.
в спільному баченні і не баченні звичних речей.
хотілось сміятись ще дуще і дуще, допоки сміх, чи то вже регіт, не заповнив би всю черепну коробку. всю країну. весь світ. цілу галактику.
хотілось бути в моменті і гратись з барвами її голосу, руками залазити в кожну його ноту, в кожну паузу, в кожний тон...
вона була не проти.
вона вміла сміятись. а я не дуже вмів жартувати, тому кожний її сміх вважав перемогою.
маленьким призом за ще один прожитий день.
чорт забирай, яким маленьким... просто невимовно великим і яскравим.
таким яскравим, що було боляче дивитись.
таким, яким має бути сміх.
її сміх був найкращим в моєму житті сміхом.
був сміхом, який давав надію на завтра.
7
115
Книги
Всі
Вірші
Всі
Самоспоживання
Вони кохали, справді, так
Я бачив вже таке кохання
Що навіть молі крила змах
Міг розпочати їх прощання
Вони сміялись, мабуть, так
Мабуть сміялись до нестями
І поки я рахую такт
Вони мінялися томами
І звідси все в них почалось
Що я не певна, я не здатна
Що я не вмію - не збулось
"А я лиш, крихітко, безтактна
Не знаю, як кохать, еге ж
Не знаю, як себе зцілити
І хай небес не знаю меж
Ти спробуй, мила, полюбити
Все те нутро моє криваве
Всю ту злютівшу глибочінь
Ми побудуємо щось стале
Ти тільки завтра відпочинь
Сьогодні ми з тобою в купі
А завтра - може вже і ні
Ти не вловила, чи що, суті?
Ми всі погрузли у брехні"
Ти знову плачеш, моя мила
Ти знову рвеш себе як шмата
Таку людину полюбила
Але не виявилась здатна
Стерпіти ти її "любов"
Стерпіти те її "кохаю"
У мене в жилах стине кров
Коли на вас я знов зітхаю
Мені так страшно, так, мабуть
Я дивлюся на це "кохання"
І знову світиться мій путь
Прямо у самоспоживання
1
0
36
Ти пішов (Яну) 3
Ти пішов подалі ніж в нікуди
Як мені до тебе дотягтись?
Тут ні Біблія, ні ваші чорт Талмуди
Нафіга вони мені здались?
Тільки б далі, а не забуття
Мені страшно. Запах, доторк рук
Найбільш ніжні за моє життя
Найбільш теплий твого серця стук
Я б хотів до нього доторкнутись
І зігрітись раз і назавжди
Всім єством до нього пригорнутись
Наче ми єдине ціле. Розкажи
Ну як ти? Як же та любов
Та що є яскраво-пламениста
Увійшла спокійно в мою кров
Так, що інша просто стала прісна
Несмачна, гидотна рідина
Наче ртуті літр вона ввібрала
Я скучаю, милий, та пора
Ти заходь, хоча, завжди я мала
Але зараз, я тебе чекаю
І лягаю спати з побажанням
Я тебе зустріти мушу, маю
З ніжним колисковим позіханням
1
0
57
Ти пішов (Яну) 2
Ти пішов подалі ніж в нікуди
Твій розсіявся туманний силует
На своїх плечах ти виніс груди
По землі розсипаних касет
Я сміявся в слід тобі несміло
Не очікував на швидкий твій прийом
Вже не так мені боліло тіло
Вже не так, але стоїть ребром
Те питання душить мої зв'язки
Як мені без тебе не тужить?
Як мені чекати в житті казки
Коли я не вмію зовсім жить...
Лиш існую, Яне, я існую
Але сенсу в цьому геть нема
Плачу знову гіркими, сумую
Мрію доторкнутись до чола
Ти ж мене так не навчив у шахи
А я так хотів і досі хочу
Прошу, милий, забери ці шафи
Всі про тебе спогади я множу
За тобою сльози проливаю
Шостий рік іде, а я в воді
Як мені тебе пустить - не знаю
Як, коли все стогне по тобі?
1
1
55
