Серафім
@_Seraphim_
Двічі народжений
Блог Всі
Тг канал
Новини, Цікаве, Думки вголос
2
159
22.09
Думки вголос, Особисте
1
200
Якби
Цікаве, Думки вголос
4
2
153
Книги Всі
Вірші Всі
Покруч
Нас не стало, нас не було. Не було Наче цукор на дні гарячого чаю. Нас помішували, та чи треба воно Коли зовсім тебе я не знаю? Я не знаю слова, я не знаю умінь. Ти для мене наче закрита книжка. Мені страшно, що ти мабуть влучила в ціль... І мого гробу закриється кришка. Посміємося разом над мóїм гниттям! Порадіємо разом чужій скорботі! Наче все це придумано злісно життям, Що зайобане так на роботі. Так зайобане, що пакостить просто всім. Так зайобане, що останню надію забрало. Немає сім'ї, лишень в мене є сім Без я, а кохання, що бýло - зав'яло. Розірви ж на шматки, я просто твоя. Розірвуся на сотні маленьких шмат. Не подумай, ми це - небо й земля. Я покажу тобі, мила, шах і мат. Ти казала, що хочеш життя зберегти? Ти хотіла бути зі мною поруч? НУ ТАК ДЕ ТИ ЧОРТ ЗАБИРАЙ ДЕ ТИ. Покруч. Покруч. Покруч. Покруч.
0
0
52
Не бути
Апостеріорі стільки чекати відповіді - марно. Апостеріорі, я просто знову б'ю супер потужну дамбу. Апостеріорі, я намагаюсь бути потрібним Забуваючи, що це часто не є валідним. Я сміюся, я кажу на добраніч, кажу ранок. Не буває для мене ранок добрий, без тебе. І крізь сотні миль, і сотні ночей, настає світанок І зустрічає холодного, пустого мене. Апріорі це все приречено на провал. Апріорі, я лиш примхлива дитина, Якій подумалось: ось він, мій час настав. Але не в потрібний день, наче сороковина. Мені так шкода, я вже все (нас) похоронив. Закопав, присипав землею й намагаюсь забути. Наше кохання не дочекалось літніх злив. Наше кохання - усе, і без нього мені не бути.
1
0
49
Сон
Вистріл в голову. Помутніння в лівій півкулі мозку. один нуль один нуль нуль один. Мамо, прошу, перестань клеїти дурня... Вистрілом в голову, темрявою в очах. Я виміряю всю свою досконалу печаль І передам її тобі прямо в ночах, Поки ти не спала і натирала емаль. Емаль свого ідеального воскового лиця. Емаль, що покрила кожну із рук твоїх. Емаль, що визнали б діамантовою. Знавця, Нам не знайти через тисячі й сотні літ. Вистрілом в голову, тумрявою повсюди. Ти зі сміхом життя у мене забрала? Кожна чортова пісня, всі мої букви - в нікуди. Як ти так потрапила, як ти туди дістала? Як ти змогла від живлення відключити? Чи ти овочем хотіла щоб залишився я? Треба було тобі щедро рушницю вручити. Та впасти навіки, щоб взяла до себе земля. Так страшно і боляче: прокинувся весь в тривозі. Не міг заснути, туди-сюди, ранок вже кличе. Назви мене, мамо, прошу, бур'яном при дорозі. Так ніби я далі дихатиму. Так, ніби, воно ще дише. "Воно", те що страхом не було переховане. "Воно", що жило в мені до цієї холодної ночі. Вільне серце. Заховане, застраховане, загальмоване. "Воно", що боїться тепер підняти нагору очі. Вистріл в голову. Помутніння в лівій півкулі мозку. Один, нуль. Мама - один. Я - нуль. Мамо, прошу, перестань клеїти дурня...
2
0
48