...записку, написану маминим почерком:
  
  Дорога Міка!
Ми з татком поїхали до родичів. Приїдемо завтра у вечері. Обід та вечеря у холодильнику, лише потрібно розігріти.
Ми щось привеземо тобі.
Не сумуй!
                                 З любов'ю
                               Мама і Тато


- Ем... Ясно... Мене киданули... Ну хоча б у лікарню не потрібно їхати!- усміхнулася я.

Я взяла у холодильнику чорничний йогурт і пішла у свою кімнату. Я переодяглась в домашній одяг (штани та майку) і сіла за домашку, яку задали у школі.

Зробивши усю домашку, надворі уже стемніло. Так як удома мені скучно, телевізор неохота дивитись, я вирішила піти прогулятись. Я одягла червону футболку, чорні джинси з розрізати на колінах, зверху я накинула чорну шкіряну куртку, взула я білі кроси від фірми "Adidas". У сумку я закинула телефон, гроші, ліки (на всякий випадок життя), навушники. Волосся я залишила розпущеним, макіяж я не робила.

Закривши двері на ключ, я попрямувала у центр міста.
Зараз місто "кипіло" людьми. Я зайшла у кафе, сіла за вільний столик біля вікна. До мене зразу підійшла офіціантка і прийняла моє замовлення. Я замовила фісташкове морозиво, яке так з дитинства обожнюю. Через деякий час, мені принесли замовлення і я почала свою трапезу.

Заплативши за морозиво, я вийшла з кафе і попрямувала вздовж вулиці. Неподалік від каве, розташований нічний клуб "Midnight" ("Опівніч"). Спершись на стіну, знайомий силует закурив. Я хотіла підійти, але, в той момент, до нього підійшли якісь хлопці, вибили з рук сигарету і повели в провулок. Якоїсь мами, я пішла за ними.

Підійшовши ближче, я почула їхню розмову. Я виглянула з-за стіни і побачила, як ті чуваки б'ють... б'ють Майка!?

- Вріжте йому!- вигукнув один.
- Тварь, та я з тебе всю дур вишибу!- крикнув другий.
- Негайно поверни гроші!- крикнув третій, схопивши хлопця за сорочку.
- Який жах! Треба щось придумати, поки ще не стало пізно.- подумала я, прикривши рот рукою.
- Тьфу...-Майк плюнув кров'ю в одного з них і з посмішкою додав.- Я вам нічого не винен.
- Ах ти ж с*ка! Он як ти тримаєш свої обіцянки!?- викрикнув той, хто тримав Майка за сорочку.- Зараз, ти в нас попляшеш!- проте в той момент їхала патрульна машина і,як тільки, ті хлопці почули сирену, вони швидко втікли.

Зібравши всю волю в кулак, я підійшла до нього.

- З тобою все гаразд?- запитала я, хоча по його вигляду я би так не сказала.
- Жити буду...- відповів він.
- Значить, ти тут працюєш?
- ...Ага...
- Ти знаєш, що, в таких місцях, неповнолітнім працювати неможна?
- Тобі то яке до того діло?
- Тобі потрібно моя допомога?
- Та що ти до мене причепилась, я навіть твого імені незнаю?!- сказав він, і попробував встати, проте, цей варіант виявився невдалим.
- Аххх... Значить потрібна... Давай руку, я допоможу тобі піднятись,- простягнула йому руку.- Доречі, я Мікаелла!- усміхнулася.
- Майк...- він подав руку і, з горем пополам, якось встав.
- Знаю... Приємно познайомитись. До речі, тобі потрібно обробити рани!
- Я не збираюсь тебе слухати!.. Хібаншо, ти мені заплатиш і я робитиму все що ти захочеш,- і на його лиці появилась самовдоволена посмішка.
- Охх... Тепер я зрозуміла, чим ти займаєшся. Значить, якщо я тобі заплачу, то ти мене послухаєш?- Майк кивнув в знак згоди.

Я простягнула йому декілька купюр.

- Цих грошей вистачить лише на те, щоб я тебе слухалася 15 хвилин,- усміхнувся.
- Цього вдосталь...- я дістала все необхідне з сумки і простягнула йому.- Ось, візьми це, щоб опрацювати свої рани!..
- Я... Я не вмію.
- Це... Це, тіпа, жарт такий?
- Абсолютно ні.
- О, богі!- він почав ржати.
- Що тут смішного?- я скорчила невдоволену рожу.
- Та ні... Нічого.
- Гаразд, я допоможу тобі, але ти не ворушись. Домовились?
- Ага.
Я відкрила баночку з перевірки, намочила вату.
- Сядь сюди,- я вказала на бочку.
Він покірно сів і я встала перед ним.

Майк підняв свою гривку, яка спадала на лоба. В цей момент, я розгледіли його риси обличчя. Очі, кольору молочного шоколаду, родимка біля лівого ока, гострий ніс, його пухкі губи. У вухах він мав по дві сережки. Майк дуже красивий хлопець. Кожна дівчина у школі мріє бути з ним...бути його дівчиною. Одною з яких, була і я теж. Проте, я вважала це безглуздо, тому я не зважала на думки, які стосувалися його.
Відкинувши всі думки, чим по дальше, я почала опрацювувати його рани.

- Ай!
- Я ж тебе просила не рухатися!- почала я возмущатись.
- Але ж... Болить і пече просто дико!
- Навіть, якщо так, то не рухався!
- Л...Ладно.
Я обробила його рани, деякі заліпила пластирями.
- Ти прям ходяча аптечка!- усміхнувся.
- А ти прям ходяча катастрофа!- я теж усміхнулась.- Ось, тримай,- простягнула йому гроші.- Мій час вийшов.
-...Ти, справді, щира душа.
- Мабуть... Просто не хочу бути такою як ти... Я хочу допомагати людям, без вагомої причини, не заради грошей. Я просто не можу стояти і дивитись, як людина потребує допомоги!- я склала усі медикаменти назад у сумку...

Майк здивувався.

- Простягнула руку!- я простягнула свою руку і він віддав, ті гроші, які я йому заплатила.
- Ееее...- я глянула на нього здивовано.
- Мені не потрібні ці гроші. Цього...- він вказав на оброблені рани.- Цього мені достатньо!- він встав і пішов.
- От, зараза, даже не подякував!- подумала я.
- Міка...- пройшовши декілька метрів, сказав він не обертаючись.
- Що?
- Спасибі і... До завтра!- хлопець рукою на прощання і пішов.
- Прошу! До завтра!- Майк пішов у клуб, а я пішла додому.

Прийшовши додому, я зачинила двері і попрямувала на кухню. На кухні я взяла яблуко і пішла в кімнату.
Я переглянула домашку, з'їла яблуко. Потім я вирішила піти прийняти душ. Прийшовши з ванни я одягла піжаму кігурумі у вигляді панди. Я обожнюю такі піжамки. В них я почуваюсь маленькою дитиною.

На остаток, я переглянула різні соц.мережі і заснула.