Цього я не очікувала, тому в мене був невеличкий шок. В той момент, до нас підійшли ті чоловіки.

- Що ви тут робите?- запитав один із них.

Майк відірвався від поцілунку і, схилившись над моїм вухом, прошепотів:

- Підіграй мені!
- Вибачте!- сказавши це, я схопила руку Майка і ми побігли.
- Що за молодь пішла зараз?- сказав один з чоловіків і вони повернулись до пошуків.

Ми добігли до парку, який знаходиться неподалік від клубу. Я зупинилась, тому що мене почала мучити задишка, я почала кашляти. Хлопець сів на лавку, щоб відпочити. Коли я глянула на нього, до мене дойшло що тільки щойно сталося. 

- Що це бу...
- Нічого не кажи!- перебив мене Майк.- Мені точно від неї влетить!- подумав він і відвів погляд від неї.

Я сіла з іншого краю лавки. 

- О, Боже! Що це щойно було?Я ... Ми... Він мене поцілував!- думала я, схопивши руками свої щоки, які "горіли".- Повезло, що тут не світить ліхтар, а то я би померла зі сорому.
- Вибач...- сказав хлопець.
- Що?- глянула я у його сторону. Він дивився у інший бік.
- Вибач, що поцілував тебе!- хрипловатим голосом сказав він.
- Я... Ем... Нічого... І таке буває...- сказала я ледве.- Ааа... Та що зі мною? Чому я не можу нормально скласти слова докупи?- думала я.
- У мене не було більше вибору, я не мав інших варіантів, щоб мене не зловили,- продовжив Майк.

Ми просиділи ще декілька хвилин в тишині.

- Ладно... Що сталось, те не повернеш.
- Ага,- сказав він так і не обертаючись.
- Так-с, тепер треба придумати, щось щоб він поглянув, нарешті, на мене, а то мене така ситуація напрягає!- подумала я.

Потихенько вставши з лавки і обійшовши її, я сперлась йому на спину.

- Чого ти?..- він не очікував такого.
- А що там таке цікаве, що ти туди так уважно дивишся?- прошепотіла я йому на вухо.- Він помітно напрягся. З чого б це раптом?- подумала я.
- Ти що задумала?
- Я? Нічого,- стала я перед ним.- Якщо так дальше буде продовжуватись, то я піду додому!- стверджено сказала я.

Натомість він мовчить.

- Ну окєй... Я ушоль,- як тільки я розвернулась, він злапав мене за руку.- Попався!- подумала я.
- Ти що задумала?- повторив він.
- Нічогісінько!- розвернулась я і стикнулась з його поглядом.- Бачу, він тоже вирішив погратись,- подумала я.
- Точно?- і в його очах появились іскри, а на лиці ухмилка.
- Точніше не буває,- я ледве стримую посмішку.
- Он як?- він встав і почав підходити до мене.
- Ага!- сказавши це, я почала йти задом і дивитись по сторонам, але тільки не на нього.
- Так чому ти втікаєш?- в його голосі я відчула задоволення... задоволення від цієї ситуації... від цієї гри, яку я затіяла.
- Я?- вказала на себе.- Хто сказав?- сказала я все ще ідучи задом.- Пане, ви щось попутали!- і я все таки ризикнула глянути в його очі. Його погляд був чаруючим. На мить, я подумала, що утону в них... в цих шоколадних манящих очах.

Ідучи задом, я не помітила бардюру і зачепилась за нього. Майк злапав мене за руку, проте не втримався на ногах і ми обидвоє впали у велику купу осіннього листя.

Я приземлилась на листя, а Майк на мене.

- Містере!- штовхнула я його в бік.- Не могли б Ви підняти свою тушу з мене, а то, знаєте, ви не пір'їнка?!- Майк піднявся, спершись на руки, які розтавив по обидві сторони моєї голови. Між нашими тілами був лише одяг і ні дюйму повітря.
- Міс!- він глянув мені в очі.- А я то думав, що я легенький і Ви без проблем мене втримаєте!- мовивши це, Майк забрав з моїх очей пасма волосся, які опинились там після нашого падіння.

Схоже, не тільки мене, ця ситуація забавляє, а і його також.

- Знаєте, Мікаелло?- він витягнув листочок з мого волосся.- Ви трішки присипані листочками.
- Ага... І ще "Чимось"! А Ви взагалі не присипані ними!
- Мені просто повезло!- на його лиці заграла самовдоволена посмішка.
- Но ми це зараз виправемо!- я взяла у руку листя і кинула у нього.- Так не чесно, коли я в листі, а Ви, Містере, ні!- почала возмущатись я.
- Ах ти ж...
- Не ти, а Ви!- переправила я.
- Ти не виправна,- здався він.
- Яка є, така є!- усміхнулась.- Тепер усе чесно! До речі, чи не думаєте Ви вставати з мене?- всю розмову ми не відривали одне від одного погляду.
- Та ні, мені і так зручно, але якщо така ваша воля...- Майк піднявся і сів на коліна. За ним і я сіла, так як встати я не могла, бо він сидів на моїх ногах.
- Взагалі то, Містере, я просила встати, а не сісти мені на ноги!
- Справді?????? А я думав, що так тоже підійде!
- На жаль, Ви помилились!- я розвела руками в різні боки.
- І таке буває!- ми почали реготати. 

Майк підвівся.

- Слухай раб!- я подала руку.- Підніми мене!
- В смислі, раб? А ти головою не вдарилась, коли падала?
- Не ти, а ви. І не падала, а різко прилягла!- сказала я все ще тримаючи руку в повітрі.
- А руку ви подали, щоб я приліг біля вас?
- Ви знову помилились. На жаль, сьогодні не ваш день.
- Гаразд, як скажете!- він схопив мою руку і я підвелась.
- Спасибі!- і я вклонилась.
- Забавно, правда!?
- Ви про що?- упевнено сказала я, поглянувши в небо.
- Да так, нічого,- він усміхнувся.

Ми позбирали одне з одного листя, якими ми були обсипаними з ніг до голови. Я глянула на годину в телефоні.

- Ой, вже пізно! Мені вже час додому!- сказала я схвильовано.
- Я проведу,- сказав він і його погляд став м'якшим.
- Гаразд, а як же робота?
- Ти сама бачила...
- Ну да...

Цілу дорогу ми йшли мовчки. Кожен з нас думав про своє. На мить, поруч з ним, я забула про свої проблеми і здибала ще одну причину, щоб жити...

Підійшовши до мого будинку ми зупинились. Майк почав дуже уважно дивитись на мене.

- Що? Щось на мені є?- схвильовано сказала я.
- Стій! Не рухайся!- наказав він.- Закрий очі!
- Навіщо?
- Просто послухай мене,- я закрила очі.

Він витягнув щось з мого волосся.

- Ось!- я відкрила очі і він простягнув мені листочок.
- І це все? Навіщо так лякати?- я його штовхнула ліктем.
- Це забавно!- усміхнувся і поклав руку мені на голову.
- Ідіот...- пробубнила я.- Ладно, мені час іти.
- Угу,- я розвернулась і ступила крок. Проте, опинилась, як я зрозуміла, в його обіймах.
- Дякую і ... Вибач...- він видихнув ці слова у волосся. Поцілував в макушку, попрощався, розвернувся і пішов, так і не почувши моєї відповіді.

Я зайшла в дім. Їсти я не хотіла, так як апетиту я немала. Я піднялась у свою кімнату, переділась у піжаму-кігурумі і лягла на ліжко. Згадавши про поцілунок, я рукою доторкнулась до губ.

- Його губи... Вони такі ніжні... Аааа... Мікаелла, візьми себе в руки! Це було задумано, щоб він не попався. Але це приємно!

З такими думками, я заснула. Проте, не довго я спала. У мене почалась гарячка, плюс до неї нудота і кашель. Заснула, я десь під ранок.