Відкрила різко очі і спробувала піднятись. Над головою виднілось сонце. Мисливця поруч не було. Встала з хутра, обійшла вогнище і підійшла ближче до озера, що при світлі дня виглядало настільки чистим та прозорим, що я бачила його дно з берега. Стала на коліна і торкнулась рукою гладкої поверхні. Зненацька замість свого відображення з'явилось обличчя Блискавиці, а потім вона витягла руку вперед і вхопила мене за волосся, затягуючи під воду. Я спробувала покликати на допомогу, однак не змогла видати і звуку.

Озеро виявилось набагато глибшим, ніж виглядало з берега. Я опинилась під водою за лічені секунди, але як би не намагалась виплести, небо лише віддалялось. Мене схопило щось за ногу і потягнуло до дна. Я глянула туди і побачила жінку, яка напала на нас у селі. З жахом почала гребти інтенсивніше, але це тільки погіршувало ситуацію. Відчула, що катастрофічно не вистачає повітря і вже готова була 

"Ти - моя. Скоро ми будемо разом! А зараз прокинся!" - почула я знайомий голос в голові.

Коли він промовив останнє слово, я неочікувано відкрила очі, різко піднялась і оглянула все навколо. Знову сама, те саме озеро та ліс.

-Мисливцю! - викрикнула я, сподіваючись, що він десь поблизу. - Мисливцю!

Позаду почувся шурхіт листя. Я миттєво розверулась, очікуючи побачити там його, однак на мене дивився зовсім не він.

- Сон. Це все сон. Мама, що ти тут робиш? - запитала я з недовірою. Можливо, це знову ігри нечисті.

- Лізуня, донечка моя. Яке щастя бачити тебе живою. - кинулась вона на мене, витираючи сльози. Я відступила на кілька кроків назад, уникаючи контакту.

- Як ти мене знайшла?

- Лізунь, це не важливо. Слухай мене уважно, кошенятко, у нас мало часу. Не довіряй королеві, вона хоче використати твою магію, хоче забрати її. Не дай цьому статись! - вхопила вона мене за руку і міцно зжала. - Я люблю тебе, мій промінчик сонця. - промовила вона останнє слово і зникла.

- Мама, зажди! Мам, куди ти? - зірвалась я на крик і вкотре прокинулась. Цього разу наяву. Мисливець смажив щось над вогнем, спостерігаючи за моїм переляканим обличчям.

Що це була за ніч? Чому всі ці сни здаються мені не просто фантазією? Мама... Як вона зуміла зв'язатись зі мною? Що задумала королева? І невже зі мною знову говорив Осіліс?

- Як твоє плече? - запитав він.

- Болить, але вже однозначно краще. Що це за істота? - вказала я на тіло над вогнем.

- Під ранок поставив капкан на птицю. - пояснив він.

- Чому ти не хочеш розповідати мені, куди ми направляємось? - запитала я.

- Де твій амулет? - почулось роздратування в його голосі. Я опустила погляд на руку, в якій тримала артефакт. 

- Я зняла його, тому що він блокує мою магію! Якби я цього не зробила, то вже була би мертва! - злісно прошипіла я.

- Роби свій вибір, чужачка. Одягай амулет і отримуй довіру, або я одягну його силою і ти далі будеш моєю полонянкою.

- Як ти можеш пропонувати мені співпрацю, якщо я не знаю, для чого взагалі тобі потрібна? - обурилась я.

- Твій вибір очевидний. Перший - Десятка та інші Мисливці. Їм вже відомо, що ти у Протестантів й вони активно шукають логово. Тимпаче ви вбили одного з їхніх гончих в місті. Це сполошило вулик і більшее вони не будуть такими необачними. Дрегий - Протестанти. Шайка шакалів королеви, котра хоче тебе використати. Їм потрібна не ти, а твоя магія. Ти для них всього лиш зброя масового знищення. І третій - це я та мої умови.

- Ти мені брешеш, хочеш заплутати і збити з курсу. Але навіть якщо і так, то ніхто з корони не утримував мене, не змушував проявити магію. Вони обіцяли захист і гарантію повернення додому. - вимовила я на одному диханні.

- Так ось що ти бажаєш більше всього? Слабка істота, що готова стрибати на задніх лапках за тепле ліжко та їжу? Ти хоч знаєш, що вони з тобою зроблять, коли дізнаються, якою магією ти володієш? - встав він і підійшов ближче до мене. Взяв моє обличчя в долоню, а вільною зняв каптура, показуючи обличчя. Я вперше помітила, що його очі - різного кольору. Дивовижно! Одне каре, а інше блакитне. Оглянула обличчя, що поросло багатоденною щітиною, тонкі губи, обвітренні осіннім холодом, густі брови та вії і чорне волосся, зав'язане у низький хвіст. Його ворожа краса змушувала мимоволі покритись сиротами. Однак я не відвела погляду, а навпаки підняла підборіддя вище.

- Не тобі судити про мою слабкість. - сміливо відповіла я і відняла його руку від свого обличчя. - Ти вмієш лише причиняти біль, красти та вбивати. Після всього ти вважаєш, що я зможу тобі вірити? Я готова їм ноги цілувати, аби лишень бути у безпеці. Мій світ інакший, там немає постійної небезпеки, ми всі живемо в теплі і спокої. А тут ніби пекло, де я повинна вижити! Що для вас норма - для мене нічний кошмар, пане Мисливець. Тому засунь свій осуд собі в зад, бо тобі нічого про мене невідомо! - злісно звела я брови і відвернулась.

- Ти поводишся гірше дитини! Скільки можна жаліти себе, і звинувачувати всіх навколо. Ти належиш цьому світу, а отже це твоя доля. - відповів він мені у спину.

- Яка ще доля? Мене просто викрали! - підняла я руки догори.

- Якби ти була хоч трохи розумнішою та сильнішою, то тебе ніхто б не викрав.

- Ну вибачте, що я не виросла в суспільстві дикарів і варварів! Мені, між іншим, не потрібні ці навички, щоб вижити у своєму світі!

- Що ти обираєш? Одягаєш амулет і мій захист, чи обираєш шлях насильницького утримання? Враховуй, що якщо прийдуть Протестанти, вони тебе просто використають, і ніякі хлопчиська тобі не допоможуть. Вони всього лиш пішаки у війні Корони і Десятки. А ти - вигідний матеріал, тому що б вони тобі не обіцяли, то все пусті слова, бо ти не переживеш того, що з тобою хочуть зробити. Все ж ти просто людина, а для такої могутньої магії твої роки пораховані.

- Тепер ти вирішив лякати мене? Ха! Цікаво, як буде краще померти? Може мені спростити всім задачу і просто втопитись? Як думаєш? - засміялась я істерично і направилась до озера. - Як ви мене всі вже дістали зі своєю магією, амулетами і нечистю. Я відверто втомилась бути лялькою у всіх цих іграх!

Озеро таке чисте, що видно, як водоролі, що покривають дно, злегка похитуючись від м'якого потоку води. Я опустилась на коліна і засунула руку у воду. Може й справді завершити це коло пекла? Наскільки часто я була на межі, вже однією ногою по ту сторону. Чому я кожного разу виживаю? З водяного дзеркала я помітила, що обличчя покривали рвані рани від кігтів, що тягнулись чотирма стрічками від вуха до середини правої щоки. Весь світ ніби зупинився на секунду.

Тиша, лісова галявина, сіре небо і я. Дивлюсь на своє чуже обличчя і намагаюсь загасити злість, яка зараз сочиться по моїх венах. Згадалось, як в дитинстві я заглядала в калюжі, коли йшла в школу і кривлялась сама до себе. Захотілось скорчити гримасу прямо зараз. Зробити вигляд, що все добре і я все ще у тих безтурботних дитячих роках: прийду додому, на столі гаряче пюре з котлетою чекає, а на обсипається листя, підхоплене вітрами. Я поїм і піду гратись у двір з друзями.

Крикнути сама на себе від такої несправедливості. Дістала з кишені амулет і глянула на нього ненависним поглядом. Мисливець стояв позаду непорушно. Він давав мені час подумати.

Що я втрачаю? Хіба мені можна комусь довіряти? В його словах не відчувається лукавості, проте чи можу я вірити йому? Я піднялась з колін і вкотре глянула на озерце. В ньому відбивалось похмуре небо. 

Мовчки вішаю на шию амулет і прокручую застібку тремтячими пальцями. Не хочу більше говорити. Хочу стати каменем. Мене не покидала надія, що Каю було достатньо часу, щоб мене знайти. 

Встаю і йду до коня. Ігнорую намагання чоловіка мене підняти і механічно заскакую на Вороного. Плече ниє, одначе ця біль нагадує мені, що я все ще жива.