Прогулянка
«Правда? То пропоную зробити максимально нестандартний крок та пройтись вдвох нічним зимовим містечком серед сяйва ліхтарів з можливістю обговорити будь-що чим би була забита голова» - з посмішкою на обличчі, поправляючи окуляри та встаючи зі столу сказала мені Віолетта.
«Та нехай мабуть буде так. Ти й не дивна та й не лякаєш мене ані трішечки» - відказав з сміхом я.
Надалі з столу підвівся вже я та як справжній джентельмен подав юній дамі, яка хоч й була старша за мене на три роки, пальто, та рушив з нею тримаючись за руки на двір через задній хід.
Це було дивно, навіть вкрай, ми спілкувалися, купили гарячу каву й пили собі йдучи впевненим кроком по снігу, але все якесь було таке приємне, гарне й ніби зовсім неможливе та нереальне.
Раптово я вирвався з її руки адже послизнувся й впав на сніг.
Останнє, що я тоді побачив це білий сніг, а згодом темрява!
«Та нехай мабуть буде так. Ти й не дивна та й не лякаєш мене ані трішечки» - відказав з сміхом я.
Надалі з столу підвівся вже я та як справжній джентельмен подав юній дамі, яка хоч й була старша за мене на три роки, пальто, та рушив з нею тримаючись за руки на двір через задній хід.
Це було дивно, навіть вкрай, ми спілкувалися, купили гарячу каву й пили собі йдучи впевненим кроком по снігу, але все якесь було таке приємне, гарне й ніби зовсім неможливе та нереальне.
Раптово я вирвався з її руки адже послизнувся й впав на сніг.
Останнє, що я тоді побачив це білий сніг, а згодом темрява!
Коментарі