По дорозі додому, мене прямо розривала з середини зацікавленість що ж знаходиться в тій печері.
Тільки-но переступивши поріг домівки мої думки перервав телефонний дзвінок від однієї моєї знайомої, в яку вже давненько я був закоханий але, тримав це все в таємниці.
- АЛЛО?
- ПРИВІТИК, ЯК СПРАВИ?
- ПРИВІТ, ТА НАЧЕ НОРМАЛЬНО, А ТИ ЯК?
- ВСЕ ОКЕЙ, СЛУХАЙ А ТИ ЧАСОМ НЕ МАЄШ БАЖАННЯ СЬОГОДНІ ЗУСТРІТИСЯ ЧЕРЕЗ ХВИЛИНИ ТАК ТРИДЦЯТЬ?
- ДУМАЮ ЩО ТАК, ДЕ ЗУСТРІНЕМОСЯ?
- ДАВАЙ В НАШОМУ МІСЦІ, ТАМ ДЕ ЗАВЖДИ ТУСУЄМОСЯ.
- ДОБРЕ, ДО ЗУСТРІЧІ ТОДІ!
- ЧЕКАЮ.
Не гаючи часу, я почав збиратися, щоб зустрітися, щоб зустрітися з дівчиною. Через хвилин п'ятнадцять, я вже був готовий виходити але, роздався ще один телефонний дзвінок вже від Олега.
- ПРИВІТ, Я ВЖЕ ПОВНІСТЮ ВІЛЬНИЙ, НУ ЩО ПІШЛИ В ТУ ПЕЧЕРУ, ЧИ КУДИ ТИ ТАМ ХОТІВ? Запитав мене він.
- ПРИВІТ, ВИБАЧ АЛЕ, Я ВЖЕ ДОМОВИВСЯ СЬОГОДНІ ЗУСТРІТИСЯ З ДІВЧИНОЮ. Відповів Олегу я.
- О, ТО МОЖЕ Я ТОДІ З ВАМИ ПІДУ? ВСЕ ОДНО НЕМАЄ ЩО РОБИТИ, А ТУТ ЧИМ БІЛЬШЕ НАРОДУ, ТИМ ВЕСЕЛІШЕ. Сказав мені Олег.
- НУ ТИПУ ОКЕЙ, ТОДІ ЗУСТРІНЕМОСЯ НА ПОЛЯНІ НАШІЙ. Сказав я Олегу
- ОКЕЙ, НЕ ПИТАННЯ, ЧЕРЕЗ СКІЛЬКИ ЗУСТРІНЕМОСЯ ТАМ? Запитав мене він.
- ХВИЛИН ЧЕРЕЗ 20.
- ОКЕЙ .
Тільки-но повісивши слухавку телефону, я почув сильний гуркіт на дворі. Виглянувши на двір, там я нікого вже не побачив, окрім при відкритої хвіртки. А вийшовши з двору помітив щось в поштовому ящику, але оскільки час підтискав трохи, прийняв рішення коли повернусь додому, заберу той лист.