Минуло вже кілька ділових зустрічей, але Марк не міг думати ні про, що окрім Аделаіди. Він вирішив поїхати додому й відпочити, адже йому було легше звалити свою неуважність і відстороненість від справ сьогодні все на перевтому.
Давши всім поручення на цей вечір і на наступний день, Марк зібрався й поїхав додому. Він подумав, що сьогоднішній вечір і завтрішній день проведе вдома.
Коли він заїхав до подвір'я то побачив, що біля його дверей сиділа Аделаіда опустивши голову до низу. Марк швидко вийшов з авта і підійшов до неї.
- Привіт. - Сказав Марк дивлячись на Аделаіду. Після цих слів вона підійняла голову, і Марк побачив, що вона плаче. Марк присів, щоб опинитися очима на одному рівні з Аделаідою. Вона намагалася щось сказати, але постійно немов заікалася. Її схлипи розятряли душу Марка. Взявши її обличчя в свої долоні він сказав:
- Все, спокійно, давай пройдемо в будинок, там все розкажеш. - Сказав Марк простягуючи руку до неї, її рука взялася міцно за Марка, і він взяв її за талію, бо коли вона встала, то так похитнулися, що здалося вона от - от впаде. Марк з Аделаідою увійшов в будинок, і допоміг її дійти до софи.
- Я принесу склянку води. - Сказав Марк.
- Так...дякую. - Тільки й змогла сказати Адель.
Коли Марк прийшов і дав їй води, то він побачив як у неї тряслися руки. Здавалося, що склянка зараз впаде з її рук, але зробивши кілька ковтків вона трохи заспокоїлася.
Сівши на ноги перед Аделаідою він запитав:
- Що сталося?
- В мене зникла фамільна реліквія вчора.
- Тобто зникла?
- Я ходжу завжди з кулоном, який передавався ще від моєї пра-прабабусі. А сьогодні прийшовши додому я зрозуміла, що його на мені немає.
- Ти його десь шукала?
- Так всюди де я вчора була, і його ніде не було.
- Не переживай. Ти ж його в мене вдома не шукала, то ж логічно, що він може бути десь тут. Правильно? - Сказав з посмішкою Марк.
- Ви дозволете мені пошукати тут? - З надією запитала Адель.
- Я тобі більше скажу, я допоможу в цих пошуках.
Аделаіда вже почала вставати, але в неї запаморочилось в голові й потемніле в очах, в вухах почувся шум наче вона під водою. Похитнувшись вона схопилася за перило софи, і це не залишилося непоміченим Марком.
- З тобою все добре? Може до лікаря відвести? - З сильним хвилюванням запитав Марк. Він так боявся за неї, що був ладен відвести її хоч на край світу, аби їй стало краще.
- Ні, зі мною все добре...просто коли я не їм довгий період часу мені стає недобре.
- Точно нічого серйозного?
- Точно.
- Так... в мене є умова пошуку.
- Яка? - З тривогою запитала Аделаіда.
- Ми зараз поїмо і тільки тоді розпочнемо пошуки. Згода?
- В мене як я розумію вибору немає?
- Ні.
- Тоді добре.
- Тільки я не профі в готуванні їжі. - Сказав Марк дивлячись прямо на Аделаіду.
- Якщо ви не проти то я вам допоможу. - Сказала Аделаіда встаючи з софи.
- Гаразд... - Розтягуючи вимовив Марк. - Так, що будемо готувати?
- Давайте те, що швидко готується?
- Ага. Тільки, що?
- Я можу подивитися в холодильнику які є продукти?
- Так звичайно.
Відкривши холодильник вона побачила багато овочів і фруктів, кілька видів сиру, курячі та перепелині яйця, зелень та молочні продукти.
- Та-а-к, давайте приготуємо омлет з овочами? - З інтересом та завзяттям сказала Аделаіда.
- Було б чудово! - Радісним тоном сказав Марк.
- Ну тоді якщо ви дозволете я розпочну. - З веселим азартом, розглядаючи радісне обличчя Марка, сказала Адель.
- Добре... - Промовив Марк дивлячись як Адель підключила конфорку та поставила нагрівається пательню. Линувши на сковорідку трохи олії, Аделаіда не помітила коли корок від склякої, і прозорої пляшки від олії почав скочуватися вниз, Адель зреагувала і різко обернулася, так, що її довге волосся вдарилося і залишилося в нього на плечі.
- Ой! - Скрикнула Адель. - Вибач. Вибачте. - Швидко виправившись сказала Аделаіда.
- Та нічого страшного. - Сказав Марк дивлячись прямо на Аделаіду.
Марк взяв волосся Аделаіди і обережно виклав їй на спину.
Від цього по тілу Аделаіди розлився жар. Вона й не думала, що від одного легкого дотику їй стане так непособі.
Аделаіда присіла підійняти корок, але не змогла відвести погляд від очей Марка, так само як і він. Вони дивилися одне на одного немов зачаровані, аж до поки не пролунав дзінок на телефоні Марка.
- Вибач мені треба відповісти. - Швидко промовив Марк та підняв слухавку.
Марк вийшов у вітальню і почав голосно давати вказівки.
Адель вирішила, що чекати поки договорить Марк немає сенсу, і почала сама шукати глибоку ємкість чи сотейник по поличкам.
Буквально з другої спроби вона знайшла ємність, яка якраз їй підходила. Вбивши туди п'ять яєць, і насипавши трохи солі та перцю почала збивати омлет.
Через кілька секунд зайшов Марк.
Оглянувши кухню Марк побачив, що Адель вже промила, але ще не нарізала овочі.
- А що мені робити? - Запитав Марк Аделаіду.
- Та нічого... я все зроблю.
- Сказала Аделаіда кинувши швидко погляд на Марка.
- А може ти все таки дозволиш мені хоч щось робити!? - Посміхаючись сказав серйозним голосом Марк.
- Ну... Добре. Наріжте томати тоненькими кільцями. - Сказала Аделаіда немов віддала наказ.
- Слухаюсь та повинуюсь... - Сміючись ледь вимовив Марк. І взяв дощечку для нарізання.
Марк порізав томати і сказав:
- А що далі робити?
- Ну зараз треба покласти на пательню томати. - Сказала Аделаіда і зробила крок в сторону Марка.
- Не треба я сам. - Чітко сказав Марк.
Взявши в долоні нарізані томати він переніс їх на пательню.
Аделаіді було дуже приємно спостерігати за його легкими і в одночас чітким і сильними рухами.
- Якщо ти не проти я сам залью омлет? - Запитав Марк.
- Добре, але почекайте я скажу коли. - Сказала Аделаіда і почала відходити у бік до однієї з шухляд. Діставши з звідти лопатку вона простягнула її Марку.
- Перемішайте і спробуйте.
Марк взяв лопатку і почав перемішувати.
- Так достатньо? - Запитав Марк у Аделаіди.
- Так. А тепер спробуйте як вам смак.
- Смачно. - Швидко відповів Марк.
Адель рішуче підійшла і провела вказівним пальцем по лопатці.
Марк не зміг відвести погляду від того як вона це зробила.
- А на мій погляд. - Сказала Аделаіда. - Треба додати трошки паприки.
Нічого не кажучи Марк почав нахилятися вперед, прямо на Аделаіду.
Вона нічого не розуміла, але і відходити в бік теж не почала. Адель просто стояла, і гадала, що буде далі.
- Ось! - Промовив Марк та передав у руки Адель баночку з червоним порошком.
- А-а так дякую. - Запинаючись сказала Аделаіда.
Коли вона почала насипати на пательню спецію, то відчула на своїй шиї дихання Марка.
По тілу Аделаіди побігли мурашки, від цього теплого дихання.
- Все вже час заливати. - Тільки й сказала Аделаіда.
Марк взяв ємність з омлетом і залив на сковорідку.
Доготувавши та з'ївши свою маленьку вечерю, вони відправилися на пошуки загубленого кулону.