Була зима. На уроці біології Катя замріяно і безтурботно дивилася у вікно. За вікном ішов сніг. Білі лапаті сніжинки так гарно спускалися додолу.
         Катя тільки зібралася заплющити очі і лягти на парту, аж раптом над нею прозвучав примарний голос вчительки:
- А про те, що таке підземні води, нам розповість Катя Матвієнко. Будь ласка, Катю!
- Що? – схопилася з місця дівчинка.
- Що таке підземні води, Катю? Розкажи, а ми послухаємо!
- Підземні води – це такі води, що…
- Матвієнко, ти знову не виконала домашнє завдання? – грізно запитала вчителька.
- Вибачте, Віро Михайлівно! Я…
- Та що тут говорити? Двійка! Сідай на місце! – і Катя з розпачем опустилася на стілець.
          Затулившись руками від однокласників, вона почала лити сльози. Це був останній урок, після якого заплакана Катя пішла додому. Таке сталося тільки третій раз. Тільки третій раз дівчинка не вивчила правила по біології, а просто прочитала їх перед сном, лежачи у ліжку. І ось уже має три двійки в щоденнику. І все це за один тиждень.   
         Сьогодні на неї перепало забагато неприємностей. Вона отримала чергову двійку, зламала ніготь, посварилася з найкращою подругою, невдало списала зі шпаргалки на контрольній роботі, стала фігурою насмішок з боку своїх однокласників. Для Каті це було забагато. І зараз вона просто не знала, де подітися.
         Прийшовши додому, дівчинка зачинилася  у своїй кімнаті. Утоплена у сльозах та горі Катя заснула. І наснився їй доброчинний Янгол, її надійний охоронець. Він сказав:
- Привіт, Катерино! Я – твій вірний Янгол і давно за тобою спостерігаю. Бачу, в твоєму житті зараз не зовсім сприятливий період. Це нестрашно. З усіма таке буває. Треба лише порахувати падаючі зорі, і все налагодиться.
- Так просто?
- Катерино! Катерино!
- Що?
- Ти обідати будеш?
- Мамо? – дівчинка розплющила очі. – А де Янгол?
- Ох, Катерино, тобі треба більше відпочивати, а не грати в ігри за комп’ютером!
- Невже це був тільки сон?
          Катя встала з ліжка і підійшла до вікна. Надворі стояла холодна зимова ніч.
- А, може, і справді порахувати зорі? Тільки звідси погано видно небо. Піднімуся краще на горище!
          Задумлива дівчинка вийшла на подвір’я. На вулиці світили ліхтарі. Матвієнко піднялася по сходам на горище. З нього було видне все їхнє селище. Поглянувши на небо, Катя помітила щось незвичайне, не схоже ні на зірку, ні на місяць.
- Тут темно. На горищі має вмикатися світло.
          Дівчинка зайшла в приміщення і почала шукати вмикач. Через кілька секунд після цього зовні почулося нестерпне БАХ! Дівчинка нарешті ввімкнула світло і вийшла на балкон.
- Де я? – пролунав чийсь голос.
- Що це? Балакучий кіт? – Катя завмерла на місці від здивування.
- Дівчинко, будь ласка, візьми мене до себе. А я тобі допоможу. Я раніше у Баби-Яги жив і дечого навчився. Тільки вона не любила мене. Змушувала брати участь у своїх зловісних планах. От я і втік.
- Бідолашний! – дівчинка взяла кота на руки. – Звісно ж, я тебе візьму до себе. Буду любити і доглядати. Як  тебе звати?
- Ніяк.
- Що значить «ніяк»?
- Баба-Яга називала мене просто котом. А іноді – мішком з блохами.
- Неймовірно! Який все-таки щасливий сьогодні день! У мене з’явився домашній улюбленець. – Матвієнко вдячно подивилася на небо. – А чи не назвати мені тебе Щасливчиком? – кіт замуркотів.
          Катя поселила Щасливчика на горищі, щодня приносила йому їжу та напої.
- Котику мій, – якось сказала дівчинка. – я так рада, що ти у мене з’явився. З тобою моє життя стало кращим.
- А я ще й чаклувати вмію! – гордовито сказав Щасливчик.
- Справді? Чого ж ти раніше нічого мені не казав?
- Раніше були вихідні. А сьогодні тобі вже треба йти до школи. Катю, я можу чимось допомогти? Дивися, я  вмію літати! – і Щасливчик продемонстрував дівчинці свої вміння.
- Круто! – дивувалася Матвієнко. – А ще що?
- Я можу міняти свої розміри.
           І прямо тут, у Каті на очах, Щасливчик став таким крихітним, що побачити його можна було б тільки через збільшувальне скло.
- Ну як, круто?
- Не те слово! – дівчинка усміхнулася.