Я прокинулася від сонячного світла.Лежала на ліжку.Поруч стояв чоловік.-Не рухайся, -сказав він. -Ти в безпеці.Я дивилася на нього.-Де я?- У лікарні. Я спробувала згадати.Будинок.Жінки.Дівчина.Вода.Кров.-А де вона?Чоловік нахмурився.-Хто?-Дівчина, яка була зі мною.Він мовчав кілька секунд.-Ти була сама.Я похитала головою.- Ні.Чоловік сів поруч.-Вас знайшли на вулиці. Тебе побили. Пограбували. Ти отримала травму голови.- А будинок?-Який будинок?-Той, де ми були.Він узяв мене за руку.-Це були галюцинації.Я хотіла заперечити.Але не могла.Бо чим більше він говорив, тим більше все здавалося логічним.Мене виписали через кілька днів. Я повернулася додому.Двері були відчинені.Я завмерла.Перед очима промайнуло:«Бачиш, як погано не закривати двері».Я зайшла всередину.У кімнаті все було так, як раніше.Майже все.На столі лежала фотографія.Я підняла її.Я і та дівчина.Три жінки позаду.Я перевернула фотографію. На звороті було написано:«Не відкривай двері вдруге».Я впустила фотографію.Мій погляд упав на телефон.На ньому було відео.Я не пам'ятала, щоб записувала його.Натиснула «відтворити».На екрані була я.Виснажена.З розбитою губою.Я дивилася прямо в камеру.- Якщо ти це дивишся, значить, я знову забула.Я завмерла.-Ти думаєш, що вони тримають тебе в будинку.Пауза.- Це неправда.Я відчула, як холоне спина.- Будинок тримає їх.Відео почало тріщати.- А ти...Я нахилилася ближче.-Ти не жертва.Екран згас.Три удари у двері.Я завмерла.Раз. Два.Три.- Відчини, -почувся голос.Це була вона.Та дівчина.Я підійшла до дверей.-Ти ж казала, що не пам'ятаєш?Тиша.- Я ніколи цього не казала.Я подивилася вниз.На дверях була кров.Стара.Засохла. А на стіні навпроти з'явився напис.Я була впевнена, що секунду тому його там не було.«Ти вже відкривала ці двері 27 разів».Я відступила.І тоді почула голос за спиною.-Не бійся.Я повільно обернулася.У кімнаті стояли три жінки.Тепер я бачила їхні обличчя.І зрозуміла.Це були мої обличчя.Три версії мене.Дитина. Я сама.І стара жінка.Стара підійшла ближче.- Ми не тримали тебе тут.Я не могла говорити.- Ми не давали тобі згадати.- Що?Вона усміхнулася.-Навіщо ти повертаєшся.Я подивилася на двері.І раптом усе згадала.Ніч.Крики. Воду.Дівчину.Три жінки.І себе.Я зрозуміла, чому дівчина ніколи не називала свого імені.Чому вона завжди була поруч.Чому я не могла пригадати, коли ми познайомилися.Бо її не існувало.Вона була частиною мене.Так само, як і ці жінки.Я сама створила цей будинок.Сама замкнула його.Сама стерла собі пам'ять. Але залишалося одне питання.Кого я намагалася забути?Я подивилася на стару жінку.Вона відповіла без слів.Я згадала.Дівчина.Це була не моя подруга.Вона була тією, кого я вбила.А три жінки були трьома частинами мене, які не дозволяли мені згадати правду.Я підійшла до дверей.Поклала руку на ручку.Тепер я знала, що було за ними. Там не було виходу.Там була пам'ять.Я натиснула на ручку.І цього разу двері відчинилися самі…….