Пролог
Незапланований свідок
Думки
Погоня
Погоня
Прокинувшись я зробив собі бутер з остатків із холодильника та врубив телевізор. Я досі був у «парадному», та переодягнутись було лінь.
Я вже був навіть забув про вчорашній вечір, та по телевізору в новинах сказали про труп одного ділка — Анатолія Розсона. Той мав багато зв'язків із різноманітними бандитами, і можливо один з бандитів його і престрилив.
І тут раптом двері розчахнулись і туди ввійшли двоє чуваків з пістолетами. Один з них закричав «НІ ЗМІСТЯ СВОЛОТО!!!»
Я сидів з напів розжованим бутером у роті. Ковтнувши те що було в роті я почав потроху відлазити до дверей в гараж. І тут один з бандитів це помітив і вирішив пальнути у мене. Я скочив з дивана й кинувся на стріляючого бандита, врізавши йому по морді я забрав пістолет і вистрелив у лоб іншому бандиту, що стояв ошелешений, а потім пристрелив і побитого.
Кинувшись у гараж я швидко відкрив двері машини. Там сидів ще один бандит, що відразу отримав кулю.
Буквально вилетівши з гаражу я погнав по головній автостраді. За мною погнали ще дві тачки. Трохи наближившись з вікна однієї з машин висунулась рука з пістолетом і почала пальбу. Хоч нагадати, що на трасі я був не один, і в один момент постріл втрапив у машину попереду. Я швидко звернув і зміг уникнути зіткненя, та через момент я почув тріск і виск. Схоже стрілок не встиг ухилитись, і опісля почувся вибух. Хех, не думаю що хтось там вижив.
Тількино я відірвався від бандитів ззаду, як не дивно, почулись поліцейські сирени. Раптом почулись постріли, та не в мене. Напевно бандюки не дружать з копами.
Спереду було два шляхи — в зону через охороняємий кордон, та поворот, де була перевернута ватажівка, і машини пропускали по одному тож там була пробка.
Шлях був один — в зону. На всій швидкості я влетів у загороду, і з підльотом поїхав по дорозі до зони. Воякі навіть не зрозумілщо сталось, і вже думали стріляти в мою махіну, та влетіли бандюки, і тут вони вже зреагували миттєво. Схоже між ними зайнялась перестрілка, бо за мною вони не погнались.
З кожним метром дорога ставала все гірше, й гірше, й гірше, й гірше. В одну мить машину сильно шарпнуло і відкинуло кудись вбік. Мою щоку прошив неймовірний біль, і від цього я знепритомнів.
© Артем Процан,
книга «Донбаська зона».
Коментарі