Одного дня Діана, дівчина з нашої тестової групи, зробила урочисту заяву. "Я не сказала вам з самого початку, вибачте. Я мала впевнитися. Розумієте, я отримала попередження про рак молочної залози ще до того, як приєдналася до групи, я готувалася до лікування... - Вона глибоко вдихнула. - Пам'ятаєте, плями завжди гуртувалися у мене на грудях, і ми не розуміли, чому? Я зробила нові аналізи. Жодних слідів раку. Я абсолютно здорова".

В кімнаті запала тиша.

"Що ж, - сказав інший хлопець, Сем. - Раніше у мене була сильна печія, і я ніяк не міг тому зарадити. За останній тиждень її не було жодного разу".

Кілька людей кивнули.

Я згадала свої постійні головні болі. Коли востаннє вони у мене були?

"Ого..." - прошепотів хтось.

Науковці провели нас усіх через ретельне медичне обстеження. Результати були однаковими для всіх нас: ми стали абсолютно здорові. Краще, ніж будь-коли.

"Це занадто добре, щоб бути правдою, - Джулія притиснула пальці до скронь. Спочатку чудові оргазми, тепер ідеальне здоров'я. Де ж тут підступ? Де тут підступ?"

Ми подивилися одне на одного. Справді, де підступ? І чи є тут взагалі підступ?

***

Я прокинулася серед ночі, сидячи на нашому ліжку. Я не пам'ятала, як сіла. Джулія стояла перед вікном і мовчки дивилася назовні. Я затамувала подих.

"Нонг адо'й марікіті за, ріпабі мсо нга кама зунда," - сказала вона і відступила від вікна. Я здригнулася з жаху. Тембр її голосу, незвична пластика тіла, ці невпізнанні слова... Це було зовсім не схоже на Джулію. Вона була ніби одержима чимось.

"На'д ванг м'за бі'гуон ад'я мга ездікату мна ганла рокн'ай за табо упогх пронгой'анб" - продовжила вона, дивлячись на мене. Я підстрибнула і спробувала відповзти. Її очі світилися в темряві - не сильно, але помітно.

"Дж... Джулія?! - Я хапала ротом повітря. - Джуліє! Що з тобою? Ти чуєш мене?!.."

"Манг агтінг нга'й гамгарад..." - відповіла вона, похитнулася і схопилася за стіл. Світло в її очах згасло. "Ох?... Що?... Чому я стою?.."

"Ти мене налякала до усрачки, - похмуро сказала я. - Ти ходила уві сні... У дуже схиблений спосіб".

"Ходила? - здивувалася вона. - Але ж я ніколи не ходжу уві сні!"

"Ніколи до цього часу, напевно, - сказала я. - Господи, як це було моторошно! Це було зовсім не схоже на тебе! Ти так по-іншому рухалася і говорила незнайомою мовою..."

Вона безпорадно знизала плечима. "Я нічого не пам'ятаю. Мені просто снилися приємні оргазми, от і все".

Ми подивилися одна на одну. Обидві ми пам'ятали, що уві сні нас трафив фантастичний оргазм. Мабуть, то був не просто збіг обставин. І... я ж прокинулась сидячи... чи я... теж?

"Розкажемо про це завтра в лабораторії, - зітхнула я. - Давай спати..."

Ми обнялися в ліжку. Я випадково зачепила солодке місце на спині Джулії, вона застогнала, вигинаючись у моїх обіймах, відчайдушно намацуючи плями на моєму тілі... Ми врешті все ж заснули, але не скоро.

І я ніяк не могла забути, як Джулія ходила уві сні.

***

"Ми з Джулією ходимо уві сні, - похмуро сказала я, коли ми прийшли до лабораторії. - Обидві. І ми обидві прокинулися від оргазму уві сні. І... ми тоді як абсолютно інші люди. Ми рухаємося по-іншому, ми говоримо іншими голосами. Ми говоримо мовою, яку не розуміємо".

Вони витріщилися на нас.

"Щодня не легше!" - вигукнула Аманда.

"Я гадаю, нам треба встановити камери спостереження у вашій кімнаті.... У всіх наших кімнатах, - сказав Тім. Джеймс кивнув. - А потім передивимось записи".

Ми погодилися.

"Ех, а я ж гадав, що все моє життя так і буде присвячене лише вдосконаленню ерогенного рекордера, - хихикнув Тім, пригвинчуючи камеру до стіни під стелею. - Все так ускладнилося..."

Наступного дня ми разом переглянули відзнятий матеріал. Ми всі ходили уві сні, всі двадцять чотири з нас (включно з науковцями з лабораторії). Це було дивовижно і страшно. Але це не було безглуздо. Всі піддослідні ходили обережно і чітко знали, куди йдуть. Ті, хто жили разом, розмовляли між собою тією чужою мовою. Одні просто виглядали у вікна, інші намацували двері, а потім тихо і обережно виходили. Сновиди виглядали абсолютно однаково: кожна поза, кожен рух, кожна пара палаючих очей - все це були безпомилково ми, і одночасно всі вони були разюче не схожі на нас.

Жахливе усвідомлення вразило мене. Я подивилась на Джулію. "Всі двадцять чотири з нас... ми всі ходимо щоночі! Відколи?"

"І що ми робимо знадвору?"

"Здогадайтесь! - похмуро сказав Тім, вимикаючи запис. - Закладаюся на будь-що, що ми виходимо, радісно обіймаємо п'яних нічних гуляк на вулицях... може, навіть інколи спокушаємо когось на швидкий перепихон. Ми поширюємо наші плями!"

"Ох... - Аманда схопилася за голову обома руками. - Все настільки вийшло з-під контролю..."

"З цим вже нічого не зробити, - твердо сказала Мін. - Воно вже сталося. Все, що ми можемо зробити, це попередити людство. Ми повинні опублікувати наші нотатки і статті. Негайно".

Ми всі погодилися з Мін.

Науковці увесь цей час працювали над статтями, тож усе, що їм залишалося зробити, це долучити останні нотатки. Це не потривало довго.

"А я ж мріяла, що ми отримаємо Нобелівську премію за нашу роботу..." - зітхнула Аманда, натискаючи кнопку, щоб розіслати статті до наукових журналів.

"Ми все ще можемо її отримати. Можливо, посмертно, - буркнула Мін, закінчуючи редагувати популярну версію статей, без докладних даних і схем пристроїв. - А може, притримаємо хоча б це? Нехай воно розійдеться з офіційних журналів. Уявляєте, яке пекло спалахне, коли всі люди це прочитають?"

"Рецензування триватиме надто довго, і весь цей час плями поширюватимуться, - похитала головою Аманда. - Ні. Пекло вже спалахнуло. Відправляй зараз".

І вони розіслали тексти до науково-популярних сайтів.

Весь інтернет вибухнув протягом години. Всі коментували і ділилися. Всі телеканали обговорювали це. По всій планеті розліталися сенсаційні новини та фантастичні ідеї. Коментарі та нотатки були різноманітними... від ксенофобського жаху і люті до ксенофілської радості і святкування, ну й також все інше між тими крайнощами.

"Боюся, відтепер нам усім доведеться жити тут, у лабораторії під охороною, - сказала Аманда. - Якійсь світлій голові напевно спаде на думку, що можна врятувати людство, просто повбивавши нас".

***

Весь дослідницький центр тепер був присвячений нам. До нашої групи обережно додали ще двадцять піддослідних (добровольців вистачало, багато кого спокушали обіцянки еротичної насолоди - але вистачало й переляканих людей, які відмовлялися навіть виходити з дому). Десяток лабораторних груп вивчали різні аспекти рухомих плям і спотлінгів (хтось так назвав наші сонні стани, і дурнувата назва прижилася).

Я почуваюся напружено і некомфортно в цій вимушеній ізоляції. Ми всі так почуваємося. На щастя, ми все ще маємо наші ручні плями, наше основне джерело комфорту, збудження і задоволення в цих умовах.

"Гриби!" - раптом сказала Мін одного дня. Перед тим вона ходила незвично тиха і занурена в роздуми.

"Що?"

"Ви знаєте, що таке гриби? Це лише поверхневі плодові тіла. Головне їхнє тіло - це міцелій, глибоко під землею, величезний, непомітний, практично безсмертний".

"І що з того?"

"Наші улюблені плями - це просто гриби, - Мін погладила свою пляму і розслаблено зітхнула. - Ми маємо знайти міцелій".

Тож вони шукали. Вони сканували нас і досліджували, проводили всілякі тести, подеколи досить неприємні. І вони нарешті знайшли. У всіх у нас у мозку росла нова тканина, приблизно в дюжині місць. У нас з Джулією, як у перших піддослідних, вона виросла найбільше, але інші теж наздоганяли.

Джулія спохмурніла, коли почула про зростання тканини.

"Пухлини?" - занепокоєно запитала вона.

"Ні, - запевнив її Джеймс. - Свіжа, здорова нервова тканина. Наш мозок інтенсивно вчиться багатьом новим трюкам".

"І всі ми знаємо, що це за трюки..."

***

Одна група, просунуті техніки, працювала над портативними детекторами плям. Коли вони закінчать, ми зможемо легко визначати, кого небезпечно торкатися.

Інша група, лінгвісти, намагалася розшифрувати мову спотлінгів, яку вони назвали спотланг. Вона звучала трохи подібно до тагалогу, але то був взагалі не тагалог. Вони швидко визначили структуру і зібрали словниковий запас, але їм бракувало ключа до розуміння. Спотлінги взагалі не допомагали. Вони байдуже слухали записи і наші спроби будувати речення на спотлангу, але ніколи не відповідали. Їм просто було байдуже.

Прорив стався з іншою групою, яка експериментувала з гіпнозом і наркотичними препаратами. У точно підібраному стані трансу піддослідні змогли підслухати розмови своїх спотлінгів. Вони не все зрозуміли і не все запам'ятали, але часткового розуміння вистачило, щоб просунутись у перекладі.

Спотланг був дивною мовою, досить простою, найбільш придатною для опису переживань. Це й було саме те, про що говорили спотлінги: просто постійні балачки про те, що вони бачили і відчували. Вони не планували дій і не обговорювали абстрактні теми. Дивно, але спотлінг не мав ані займенників, ані інших засобів вираження поняття "я".

Розшифрувавши мову, ми змогли взаємодіяти зі спотлінгами. Вони відповідали, але не були особливо зацікавлені в нас. Загалом, вони справляли враження нудних. Вони не цікавилися картинами, фільмами, комп'ютерами, нічим, вони ніколи нічого не будували і не створювали - тільки балакали, гуляли, обіймалися з людьми і займалися з ними сексом.

***

Я повернулася до спальні пізно. Насправді, ми вже не були потрібні для досліджень, ми просто перечікували тут, коли вщухнуть гарячі дискусії, щоб можна було спокійно повернутися додому. Ми проводили час, як могли. Я, наприклад, вивчала спотланг.

Джулія, Марта і Сем, всі троє в стані спотлінгів, сиділи на ліжку і тихо розмовляли. За останні кілька місяців всі ми бачили одне одного в обох фазах і звикли до цього.

"Мга м'за адна'й манг аліг ак'а?" - запитала Джулія. Спотлінги теж нудьгували, не маючи змоги виходити на вулицю і знайомитися з новими людьми.

"Адна'д ак'а ма'алам нга'й гамгарад," - запевнила я її, протиснувшись між ними, і ми притулилися одне до одного. Незабаром я заснула, поступившись місцем своєму спотлінгові.