"Це тут?" - спитала Джулія.

Я зазирнула у вказівки на своєму смартфоні.

"Так. Третій поверх, кімната 211, ліворуч".

Ми піднялися на третій поверх. Кімната 211 не відрізнялась від інших в коридорі: такі самі двері з номером, хіба що ще наліплений папірець з недбалим написом "Ерогенні дослідження. Увійдіть ;)". Ми постукали і увійшли.

Насправді ми не знали, чого очікувати. Напевно, чогось середнього між лабораторією божевільного вченого і БДСМ-підвалиною. А там була звичайна лабораторна кімната з комп'ютерами, саморобним електронним обладнанням, трохи витертим лінолеумом і двома кушетками. В лабораторії працювали четверо людей, не набагато старших за нас.

Одна з них, висока шоколадношкіра брюнетка, посміхнулась нам.

"Привіт! Я Аманда. Ви за оголошенням? Піддослідні? Кейт і Джулія, так?"

"Ем... Так. Це ми..

Вона знову посміхнулася. "Ласкаво просимо. Розповісти вам про процедуру?"

"Так, будь ласка..."

Вона провела нас до кушеток. Ми з цікавістю роздивлялися довкола. На екранах комп'ютерів не було нічого цікавого, лише якісь нудні тексти. Ніде нічого бентежного. Анімешні тентаклі нізвідкіля не стирчать. Чоловіки без ерекцій.

"Ми проводимо медичні дослідження для нашого університету," - почала Аманда. Вона сіла поруч з нами на кушетку. Друга жінка, азіатської зовнішності, розвернула до нас стілець. Її звали Мін. Далі за столом стукотів по кнопках гарненький темноволосий чоловік змішаної раси, і ще один, блідий та худорлявий, порався з електронним блоком. Їх звали Тім і Джеймс.

"З часів славетного дослідження Кінсі люди намагалися покращити сексуальний досвід, - продовжила Аманда. - Певних результатів дійсно сягнули. Головним чином, у сфері тілесно-орієнтованої та поведінкової психотерапії".

"Інакше кажучи, досить ненадійно і незадовільно," - додала Мін.

"Саме так. Ми тут досліджуємо інший шлях. За допомогою прямої стимуляції нервів ми створюємо і посилюємо людські ерогенні зони".

Ми з Джулією кивнули. Поки що все було зрозуміло. Зрештою, ми й самі були студентками-медичками.

"Ми сягнули значних успіхів, - сказала Мін. - Ми вже можемо робити ті зони на будь-якій частині тіла, як у чоловіків, так і у жінок".

"Звичайно, спочатку ми провели досліди на собі", - сказала Аманда. Мін посміхнулася і доторкнулася кінчиком олівця до її ліктя. Аманда сіпнулася, почервоніла і затамувала подих. - "МІН!.. Оооо... Ффух. Ну, якось так".

Ми витріщилися на них.

"Тож тепер ми розширюємо наші випробування на широке коло людей. Дякуємо вам за те, що зголосилися. Як ми і обіцяли, кожна з вас отримає винагороду за участь в розмірі 50 доларів. Хіба що передумаєте. Ну як?"

Ми хихикнули і похитали головами.

"Без змін!" - сказала я.

"Я у ділі!" - додала Джулія.

"Чудово. Тоді, будь ласка, підпишіть отут і лягайте на кушетки".

"Нам треба... гм... роздягтися догола?"

"Не обов'язково. Але так буде краще".

Ми з Джулією перезирнулися, розсміялися, підписали папери і почали роздягатися. Ми почувалися схвильованими і дивно піднесеними. Все здавалось трохи сюрреалістичним.

"Гарна білизна," - посміхнулась нам Аманда і почала тягати обладнання з полиць. Ми вляглись на кушетки, спочатку бридко холодні (ну от як вони так роблять усі ці медичні кушетки?), але вони швидко нагрілися. Тім начепив нам якісь чудернацькі саморобні пристрої на голови та поналіпив електроди на різні місця тіла. Поки що нічого надто незвичайного.

Мін посунула і розвернула перед нами два великі екрани зі схематичними обрисами наших тіл.

"Отут ви бачитиме прогрес, - сказала вона. - Щоб було не так нудно".

"Фаза перша. Мапування ваших ерогенних зон," - сказала Аманда, бігаючи пальцями по клавіатурі.

Ми очікували... ну, мабуть, якоїсь електричної стимуляції. Але її не було. Просто на схемах з'явились кілька різнокольорових плям. Я придивилася. Ну так. Промежина, звісно... соски, мочки вух... шия, пальці ніг... Поруч зі мною Джулія дивилася на свою схему.

"Файно! - хихикнула вона. - Ви навіть ухопили оте моє чутливе місце на талії!"

"Аякже, - кивнула Мін. - Отже, оце от усе, що ви зараз маєте. Сині зони формують збудження, червоні спускають оргазм. Знайшли щось несподіване, дівчатка?"

Ми роздивилися схеми.

"Нічого нового". - "Нічого. Усе це ми знаємо. Крута робота!"

"Гаразд. - Аманда посміхнулася. - Фаза друга, створення нових зон збудження. Приймаємо замовлення. Де вам пододавати оті ваші особливі місця, га?"

"Та де завгодно!" - жваво озвалася Джулія.

Ми перекинулися парою слів і почали обирати місця на тілі. Під носом. На зап'ястях, ліктях... і нехай ще на животі. Аманда ввела координати, підключене до нас обладнання тихо клацнуло. "Тест №1, зона №1," - прошепотіла Мін у мікрофон гарнітури і натиснула клавішу на клавіатурі. Ми не відчули нічого. - "Зона №2... №3... №4. Готово. Ну як воно?"

"Ммм... Все ще нічого."

"Звісно. Сама процедура ніяк не відчувається. Спробуйте доторкнутися до точок".

Я потерла під носом і одразу відчула метеликів у животі. Я доторкнулася до пупка, і метелики злетіли суцільним торнадо. Я затремтіла. "Ого..." Поруч зі мною Джулія, хихочучи, мацала свої лікті та зап'ястя.

"Чудово. Фаза 2, видаляємо створені зони".

"Залиште оту, під носом, вона мені сподобалась!" - попросила я.

"Гаразд."

Аманда і Мін стерли наші свіжостворені зони. Потім вони постирали і деякі з наших звичайних зон, і наші шиї та ключиці втратили свою еротичну чутливість. Перш ніж ми встигли занепокоїтися, вони повернули ті зони назад.

Ми лежали на кушетках, дивилися одна на одну, торкалися себе і збуджено хихотіли. Ми б мацали і одна одну, але кушетки були надто рознесені.

"Тест №2, створення зон вивільнення," - сказала Аманда. Вона потерла лікоть і затамувала подих. - "Де вам їх розмістити?"

Ми знову обрали. Аманда знову набрала завдання на комп'ютері. Мін так само бурмотіла в мікрофон номери тестів. Ми знову нічого не відчули. Тоді Джулія доторкнулася до свого стегна і здригнулася, міцно стиснувши ноги, я ще ніколи не бачила її такою. Я торкнулася своїх підошов, і відчуття вдарили мене, як цунамі, накочуючись хвилями, все сильніше й сильніше. Я вигнулась, ледве дихаючи. Тім змінив налаштування, і мене трохи попустило.

Ми лежали пліч-о-пліч, переводячи подих.

"Ого..."

"Як чарівно..."

"Я б за це багато заплатила. Люди б заплатили. Ви вже багаті, люде!"

"Дякую! - Аманда посміхнулася. - Фаза 2, видалення зон..."

І ми повернулися до нормального стану.

"В принципі, це все, - сказала Мін. - Зараз познімаємо з вас електроди, і можете вдягатися".

"Зачекайте! - несподівано вигукнула Джулія. - Можна запропонувати?"

"Давай".

"Скільки зон можна створити одночасно?"

"Практично необмежено. Можемо покрити вам все тіло".

"Ааа! Зробіть це, будь ласка! Я хочу це відчути!"

Я уявила собі ті відчуття і затамувала подих. "Так, будь ласка! Мені теж!"

"Ну... Гаразд".

Аманда почала набирати послідовність. Вони записали наші поточні карти зон, щоб відновити їх пізніше, і намалювали нову карту. Діаграми перед нашими очима вкрились складними візерунками. Жодне місце не залишилось чорним. Я затремтіла у передчутті.

"Напоготові, - сказала Аманда. - Цього разу запис потриває довше, близько двадцяти секунд". І натиснула кнопку.

Дивне слабке відчуття швидко поширилося від пальців рук і ніг до всього тіла. Нові зони поширювалися, перехрещувалися і перепліталися, утворюючи мереживний візерунок, схожий на сніжинки. Відчуття тривало і тривало. Це не був оргазм, це не було схоже на щось знайоме. Це було щось нове. Дивне і хвилююче. Ніби шепіт згори. З усіх боків. Як нематеріальний туман у тілі. Джулія застогнала на сусідньому дивані.

Науковці дивилися на нас зацікавлено.

"Нам варто було самим це спланувати, - сказав Джеймс. - Схоже, ми на новому перспективному шляху".

"Гм... дівчата, спробуйте поворушитися. Обережно, будь ласка, - запропонувала Аманда. - Ми такого ще не пробували, тож не знаємо, як вам буде".

Ми ворушили пальцями рук і ніг, піднімали руки, торкалися себе в різних місцях... це збуджувало скрізь, а з деяких місць стріляли чудові невеличкі оргазми. Джулія застогнала знову. Я скрутилася на кушетці.

"Схоже на... легкий напад, га? - припустила Аманда. - З вами все гаразд?

"Неймовірно... Ніколи такого не відчувала... - прошепотіла я. - Ще, ще!"

"Гм... Ні. Вибачте. Для першого разу може бути занадто. Відкочуємо зміни".

Ми з Джулією мало не розплакалися від розчарування, поки Мін вводила команди.

І от, посеред стирання зон, електронний блок у кутку бахнув димом та іскрами, і екрани перед нами згасли. Тім і Джеймс з прокльонами кинулися до обладнання. У мене впало серце.

"Не хвилюйтеся, дівчатка, - запевнила нас Аманда. - Експериментальне обладнання, воно таке. У нас це не вперше. Хлопці зараз все полагодять, і ми завершимо відкат".

"Просто полежіть і розслабтеся," - додала Мін.

Ми з Джулією перезирнулися. Поки хлопці ремонтували блок, ми обережно потягнулися і провели пальцями по тілу. Зони наполовину стерлися, половина місць повернулася до нормального стану, а от інша половина, розкидана хаотичними плямами, стала ще сильнішою...

Ми розширили очі. Джулія зі стогоном стиснула шию і вигнула спину. Я погладила себе по плечах і затремтіла від сильного збудження. Поступово ми простежували плями.

Аманда з цікавістю спостерігала за нами, недбало потираючи лікоть. "Незаплановане дослідження, як це сказати... теж буває корисним. Перевірте ще свої початкові зони".

Джулія хихикнула, стискаючи стегна і внутрішню частину колін, здригаючись від насолоди вивільнення. Я перевірила свій клітор, відчуття були напрочуд свіжими.

"Так. Все на місці, навіть значно краще".

Ми все ще досліджували себе, коли вони перезавантажили систему і просканували нас знову. Карти зон справді стали наполовину стертими... але... тепер зони повільно рухалися!

Аманда і Мін спохмурніли.

"Ніколи ще такого не бачила... Зони завжди були фіксованими... Що ж, спробуємо завершити відкат..."

Через дванадцять секунд схеми повернулися майже до початкового стану. Тільки... нашими тілами все ще блукали кольорові іскри. Плями були не надто великими, трималися недовго... але завжди десь залишалося з півдесятка зайвих.

І Аманда з Мін не могли їх стерти.

"Що ж це коїться..."

Ми з Джулією лежали і дивилися одна на одну, намацуючи плями і пустотливо посміхаючись. Нові зони десь з'являлися, десь зникали... тепер вже самі по собі. І ми відчували себе чудово, коли влучали в них.

Насуплений Тім торохтів по клавіатурі обома руками, Джеймс пробував якісь трюки з електронікою. Але у них нічого не вийшло. Врешті Аманда повернулася до нас.

"Вибачте, дівчата. Це просто якась класична сцена ініціації супергероїв. - Вона слабо посміхнулася. - Схоже, зараз ми це не подолаємо. Вибачте ще раз. Ми подвоїмо вашу компенсацію, і запрошуємо вас на серію подальших розширених експериментів. Ми зайшли на незвідану територію".

"Звісно!" - хихикнула Джулія, простежуючи, як пляма збудження повзе вгору по її боці.

"Мені байдуже! - додала я, тремтячи від солодкого оргазму. - Мені подобається те, що ви наробили!"

"Ми не проти, - підсумувала Джулія. - Ми прийдемо взяти участь у дослідженнях, але поки що результати просто чудові!"

Ми підписали ще кілька документів, домовилися про дату наступного візиту і забрали гроші. Науковці проводжали нас тривожними поглядами, поки ми одягалися і виходили.

Ми з Джулією посміхалися одна одній всю дорогу додому (я ще не казала, але ми сусідки по кімнаті). Ми б торкалися одна одної і на вулиці, але вирішили не влаштовувати людям безкоштовне шоу. Але ми весь час відстежували плями, які повільно з'являлися, повзли і зникали на наших тілах. Ми вже відчували, де вони знаходяться, навіть не торкаючись. Просто якесь нове відчуття. Отут праворуч. Отам під коліном... Ми хихотіли, як дівчата під грибами. Господи! Ми не могли дочекатися, щоб дістатися додому і розійтися по-справжньому.

Вдома ми з Джулією негайно поскидали з себе весь одяг. Під душем ми плескалися, як малі діти, намагаючись зачепити всі нові й невідомі місця, здригаючись від кожного збудливого сплеску. Ми торкалися і цілували одна одну, масували спини й груди, боки й коліна, намагаючись охопити всі зони. Просто неймовірно, що ми з Джулією дружили вже багато років, а мені ще ніколи досі не хотілося спробувати з нею щось подібне!

Ми заснули, обійнявшись голими, і спали міцно, лише час від часу смикаючись від задоволення, коли якась блукаюча пляма заповзала до точки дотику.