Був недільний ранок. Надворі лив дощ. Домашні завдання і решту справ Майк зробив ще вчора, і йому стало нудно. До того ж його батьки поїхали на вихідні до друзів, тож Майк залишився вдома сам. І тоді, потинявшись навмання по квартирі, він вирішив залізти на горище. Він давно вже хотів це зробити, просто нагода ніяк не траплялася.

Дістатися на горище було нескладно: лише піднятися на один поверх вище тими самими загальними сходами. Сходинки тут вкривав густий шар пилу, сюди рідко хто заходив. Але... Майк помітив у пилюці ланцюжок слідів, ніби якась дитина піднялась босоніж сходами і не повернулася. "Цікаво..." – сказав собі Майк. Тепер він не міг припинити думати про старі будинки з привидами. (Бо ж будинок у них справді був старий).

"На горищі напевно чимало павутиння й пилу..." – думав він далі. "Але я все одно перевірю..." – сказав він вголос, і піднявся сходами догори, про всяк випадок повільно й обережно, якщо за дверима щось або хтось чекало на нього.

Там нікого не було. Лише просторе приміщення розміром з цілий поверх, з купами старого мотлоху, вкритого пилом і павутинням. "Ну й безлад... – подумав Майк. – Може, трохи прибратися тут колись і зробити собі таємну схованку". Але наразі він просто прийшов розвідати місце.

Він повільно йшов горищем, з кожним кроком здіймаючи хмарки куряви. Тут були звалені старі, брудні й подеколи іржаві каркаси ліжок, шафки і навіть кілька скринь. Майк зазирав куди міг, але всі ящики були або порожні, або замкнені. Крізь брудні віконця в даху так-сяк пробивалося світло. По черепиці шурхотів дощ.

Аж от Майк знов помітив босі сліди, такі ж самі, як і на сходах. Він пішов ними, аж доки не вперся у колонну посеред горища. "Хм..." Він здійняв погляд на товсті балки, які тримали дах.

І там була вона. Вона не ховалася, але настільки зливалася з тінями, що Майк дивився просто на неї хіба з хвилину, доки вона поворухнулася, і аж тоді він нарешті її помітив. Струнка гола дівчинка з темно-сірою засмаглою шкірою і густим чорним волоссям, що спадало нижче пояса. Вона сиділа на балці, підтягнувши одне коліно до грудей і звісивши ногу.

Вона перехопила погляд Майка, показала йому язика і посміхнулася. Майк витріщився на неї, приголомшений. Він жив у цьому будинку з самого народження, але ніколи не бачив її раніше. І, насправді, він ніколи не бачив голих дівчат. І... він подумав... він ніколи не бачив нікого з таким кольором шкіри.

"Е-е... – запнувся він. – Е-е... п-привіт?"

Дівчинка посміхнулася ще ширше і відповіла: "А привіт!"

"Х-хто ти?"

"Я Ґлетт, – сказала вона. – А ти Майк з квартири знизу".

"Т-так... Звідки ти знаєш?"

"Я знаю всіх у цьому будинку".

"Я ніколи не бачив тебе тут раніше."

"Так, ніколи, – дівчинка нахилила голову і хитро примружилася. – Зазвичай я волію, щоб мене не помічали... аж поки я сама цього не захочу!"

Вона засміялася, ніби ніжні дзвіночки продзвеніли, і зістрибнула донизу. До підлоги було метри три, але приземлилася вона легко й тихо, як кішка. Майк відсахнувся від несподіванки.

"Та не бійся, – знову засміялася Ґлетт. – Я тебе не скривджу. Чесно".

"Ух..."

З одного боку, вона була тендітна і ледь сягала його грудей. З іншого боку, це точно була не звичайна дівчинка.

"Ґлетт... яке дивне ім'я. Я не знав, що людей так називають".

"Бо я, звісно, взагалі й не людина, – спозирнула на нього Ґлетт. – Я дух цього будинку".

Майк роззявив рота. Він подивився на Ґлетт, потім озирнув запилене горище, потім подумав про будинок.

"Це ж мій дім... – пирхнув він. – І я... Я живу просто під тобою?"

"Ну так, – кивнула Ґлетт. – Я давній дух цього будинку, я живу тут на горищі відтоді, як будинок було збудовано. Але не хвилюйся, я не потурбую ані тебе, ані твою сім'ю, ані когось іншого".

"Як я можу бути впевнений у цьому?"

"А ніяк! – захихотіла Ґлетт. – Ти маєш лише моє слово! Але, – вона посерйознішала, – слово моє тверде і правдиве".

У Майка запаморочилося в голові. Він ніколи не вірив у привидів, демонів, ангелів, духів... ні в що подібне. А тепер його світогляд розлетівся на друзки.

"Ти мені віриш?"

"Ну... Напевно..." – врешті видавив з себе Майк.

"Тоді нема про що турбуватися! – бадьоро сказала Ґлетт. – І... як тобі моє горище?"

"Воно все в пилюці... – відповів Майк, озираючись довкола. – І брудне... і не надто гарне... але принаймні затишне".

"От і добре, що тобі тут подобається, – Ґлетт посміхнулася. – Хочеш жити тут зі мною?"

"Жити? Е-е... Це, мабуть, занадто... – Майк не очікував такої пропозиції. – Мені довелося б тут багато прибрати... і перенести сюди свої речі... та й батьки напевно хвилюватимуться... Але... я можу заходити до тебе в гості!"

"А, звісно. Вам, людям, так багато треба для життя. Я-то влаштована набагато простіше, – Ґлетт підстрибнула. – Мої потреби такі невеличкі!"

"І які ж саме?"

"Мені... мені необхідне людське тепло. Обійми. Дружба. Довіра і близькість... – Ґлетт засмутилась. – У мене в іншому під'їзді жила така гарна пара. Ми так близько дружили... Але їм довелося з'їхати. А я не можу відходити далеко від цього будинку".

"Отже..."

"Отже мені потрібен новий друг. Дуже потрібен, – кивнула Ґлетт. – Будеш моїм другом?"

"Я... можу спробувати," – почервонів Майк.

"Тоді я покажу тобі все навколо! – просяяла Ґлетт. – Ось тут... і тут... і ще тут... і там..."

Вона показала Майку горище. Вона бігала довкола, стрибала по балках і лазила по стінах, як геккон, розповідала про старі речі і піддражнювала Майка, показуючи йому всі куточки горища. Скоро цікавість Майка взяла гору, і він почав розпитувати Ґлетт про неї саму.

"Розкажи мені про себе".

"Ну, головне ти вже знаєш. Я – дух цього будинку, я народилася, коли він був збудований, і я житиму, доки він не зруйнується. Тож мені вже років двісті, отак".

"І що ти робиш весь цей час?"

"Дбаю про будинок і його мешканців. Саме тому будинки з духами такі міцні і стоять століттями. А ще я підглядаю за людьми. Дуже багато підглядаю, насправді!" – Ґлетт захихотіла.

Майк не міг не згадати, як він мастурбує вдома, і почервонів.

"І ти бачила..."

Ґлетт засміялася.

"Звісно ж бачила! Я бачу всіх у цьому будинку і все, що ви, люди, тут робите. Ви такі милі в цьому!"

Майк почервонів ще більше. Ґлетт підійшла до нього і торкнулась його плеча.

"Та не соромся ти так. Пам'ятай, я ж не людина. І, бачиш, я от взагалі завжди гола. Це все цілком природно".

Майк ніяково посміхнувся і взяв її руку в свої долоні. Вона була тонкою, приємною на дотик і холодною, як стіна будинку. Він підніс її до обличчя і обережно понюхав. Дивний, але приємний запах, що нагадував цегляну кладку, вологий цемент, старе дерево, пил, смолу і дим. Він підняв очі на Ґлетт, яка посміхалась йому. Несподівано для себе, він притиснув її долоню до своєї щоки, відчуваючи, як вона швидко нагрівається від його тепла.

Ґлетт зітхнула і подала йому другу руку, і він притиснув її до іншої щоки. Ґлетт щасливо заплющила очі. "Так тепло... Так добре... Потримай мене ще, будь ласка..."

Майк і сам не помітив, як вже міцно обіймався з Ґлетт, тримаючи її за спину і під стегна. А вона охопила його руками і ногами, притискаючись до нього всім тілом. Вони простояли так кілька хвилин, насолоджуючись відчуттями. Ґлетт була такою легкою і сильною, спочатку холодною, але вона швидко зігрівалася, і пахла отим своїм затишним запахом старого будинка. Майку не хотілось її відпускати, і вона теж взагалі не поспішала відлипати від нього.

Їхню розмову перервав телефон Майка. Мама хотіла дізнатися, чи все з ним гаразд. Майк неохоче відпустив Ґлетт і відповів.

"Та все гаразд. Домашку зробив, хату прибрав. А ти як?"

"Теж добре, – відповіла мама. – Ми запізнюємося. Тож знайди собі щось з'їсти і лягай спати, не чекай на нас. Побачимося вранці, любий".

"До побачення".

Майк сховав телефон. У нього з'явилась ідея.

"Хочеш зайти до мене додому? – запитав він. – Виявляється, сьогодні ввечері хата вільна".

"Уііі! – Ґлетт притиснулась до нього ще міцніше і зістрибнула на підлогу. – Йдемо, йдемо!"

Вони спустилися сходами на поверх нижче і увійшли до квартири. Майк подивився на Ґлетт. Так дивно було бачити її посеред звичного домашнього оточення. Тільки тепер йому спало на думку, що Ґлетт може бути брудною і запорошеною (її колір натякав на це), але він роздивився свій одяг, і той був чистим.

"Ага, – хихикнула Ґлетт. – Я взагалі не бруднюся. Я ж дух, врешті-решт".

"Дуже зручно. Не треба митися".

"Ще б пак! Але митися я насправді люблю, особливо в гарячій воді. Можна скористатися твоїм душем?"

"Звичайно!"

"Уіі! Ходімо!" – І Ґлетт потягнула його за собою у ванну кімнату.

Вона хлюпалась під душем, а Майк не міг відірвати від неї очей ні на мить. Вона була така тендітна, що він міг би втримати її на одній руці. Але справа була не тільки в зовнішності. Ґлетт була ще й милою, веселою, сповненою життя та енергії. І вона була такою чистою і свіжою, ніби щойно прокинулася після сну.

Майк почувався незвично піднесено. Він ще ніколи не зустрічав такої дівчини, як вона. Ґлетт так відрізнялася від усіх дівчат, яких він бачив раніше, вона була така легка і вільна, і всі її почуття були як на долоні.

Ґлетт перехопила його погляд і хитро посміхнулася.

"Давай разом! – запропонувала вона. – Залізай до мене!"

Майк почервонів. Він дуже збудився від того, що обіймав Ґлетт і дивився на її тіло, і йому стало ніяково, що вона побачить його ерекцію.

"Та не соромся ти! – засміялася Ґлетт. – Не забувай, я ж бачила вже тебе без одягу!"

Тож він наважився роздягнутися і приєднатися до неї, і вони почали обійматися під струменями гарячої води. Майк все ще почувався ніяково і непевно, але Ґлетт була такою щасливою і доброзичливою, що він швидко розім'як. Вона обіймала його і цілувала, притискалася до нього всім тілом, а він обіймав і цілував її у відповідь. Ґлетт тихенько стогнала, насолоджуючись їхньою близькістю, і це заводило Майка ще більше.

Потім Ґлетт залізла вище, обхопивши Майка руками і ногами, і вони довго і пристрасно цілувалися. І тут вона прошепотіла йому на вухо: "Ти, напевно, вже здогадався, що зараз станеться..." – і Майк задихнувся, коли вона опустилась на його член, вбираючи його все глибше і глибше в себе, доки не наділася на нього на всю довжину.

Майк голосно застогнав, не в силах більше стримуватися, схопив Ґлетт за стегна і почав рухати нею вгору і вниз, все швидше і швидше. Вона була така легка, і ще й допомагала йому руками і ногами, тож йому було дуже легко. Вони обоє задихалися і стогнали від насолоди бути так близько одне до одного.

Незабаром він вибухнув у ній, і вона впала на нього, задихаючись, виснажена, але дуже щаслива. Майк ще не повністю оговтався, коли вони вийшли з душу і обтерлися. Ґлетт посміхалась від вуха до вуха і просто світилася від щастя.

"О, дякую..." – прошепотіла вона.

"Дякую тобі. Тобі дякую", – відповів Майк. Він посадив її на диван, і вони продовжили цілуватися та обійматися.

"Вибач, – сказала йому Ґлетт, коли вони трохи попустилися хвилин за десять. – Я не сказала тобі з самого початку, боялася налякати. Мені для життя потрібні не тільки дружба і обійми. Мені також потрібен секс з людьми. Кожні кілька днів. Краще щодня..."

Майк щасливо зітхнув.

"Та я вже здогадався. І я залюбки кохатимусь з тобою будь-коли... – Він хихикнув. – Знаєш, це мій перший секс у житті. Я ніколи не гадав, що розпочну це з духом!"

"Чому? – здивувалася Ґлетт. – Ти такий класний! Чому у тебе не було дівчини до мене?"

"Хотів би я знати... – Майк зітхнув. – Може тому, що жодна дівчина ще не настрибнула на мене так, як ти. А сам я навіть не знаю, як до них підходити..."

"Я тобі допоможу", – серйозно сказала Ґлетт.

"Справді? І... ти не ревнуєш?"

"Анітрохи! – засміялася Ґлетт. – І тобі б теж краще не ревнувати, бо я взагалі не обіцяю, що ти будеш моїм єдиним партнером! Але поки що..."

І вони обіймалися, і цілувалися, і ще кохалися до самого вечора. Потім Ґлетт поцілувала його востаннє, вони домовилися зустрітися завтра, і вона залізла по стіні через стелю до себе на горище.