Ліка та Ніка – чергові кіборги на транспорті TX-503, який везе дослідників та колоністів... досить далеко. Можна подивитися в бортовій мережі. Ліка з Нікою дивилися, але їм цікавіше не місце призначення, а сама подорож, коли весь екіпаж спить в гібернації, а величезним кораблем опікуються тільки вони двоє. В такому великому місці щодня щось трошки псується, просто через кількість всього, тож роботи їм вистачає в самий раз.

Ліка з Нікою – техніки-ремонтники, модифікація для космосу. Тобто вони витримують широкий діапазон температур, тиску, радіації, значні хімічні та механічні ушкодження. Вони відчувають все це, але не сприймають навіть екстремальні відчуття як страждання. Їхню психіку скоректовано так, що вони з задоволенням живуть роками в усамітненні. Вони підключаються до різних пристроїв, відчувають і керують ними, як частинами власного тіла. Вони можуть полагодити будь-що в великому кораблі. У них видовжені пальці на ногах, ними зручно щось брати або керувати інструментами. Колись давно вони були жінками.

Вперше Ліка з Нікою зустрічаються через три місяці після старту. Звісно, вони знають одна про одну, але досі не мали ніякої потреби спілкуватися. Але ось на п'ятому технічному поверсі розвалилися кріплення великого компресора. В принципі, будь-що в кораблі можна полагодити й наодинці, але з великими машинами легше поратися в чотири руки та чотири ноги.

Вони зустрічаються біля великої стінної панелі і мовчки кивають одна одній. Ніка відкручує панель та знімає її власноруч (при тяжінні 0.5g можна буть сильною, але не надто легкою). З ніші на неї падає компресорний циліндр. Ніка рефлекторно сіпається його піймати, але вона ще тримає панель. Ліка підхоплює циліндр в точності таким рухом, як би це зробила сама Ніка. "Дякую" – "Нема за що". З ніші випадає другий циліндр, Ліка хапає його ногою.

Удвох вони швидко замінюють кріплення, збирають компресор та закріплюють панель. "З тобою класно працювати, сестро, – каже Ніка. – Ти просто як ще одна пара моїх рук". – "Те саме можу сказати про тебе". Вони кивають одна одній і розходяться.

За наступні два місяці вони працюють разом ще тричі, все більше долаштовуючись одна до одної. Хоча кіборги не мають телепатії, Ліка з Нікою справді працюють разом, як одне тіло зі спільним розумом. Цікаво, думає Ніка, це тому що вони кіборги, чи не тому? Вона не знає. Вона ще ніколи не працювала з кимось в парі.

Одного дня Ніка висить у підвісці навпроти четвертого розподільчого щита та перевіряє конектори. Щит величезний, конекторів десятки тисяч. Кожний послідовно треба протестувати і в разі чого прочистити чи замінити. Проста медитативна робота, Ніка робила таке мільйон разів. Але сьогодні їй дивно незручно... нудно?.. сумно?.. Вона натискає комунікатор і питає: "Ліка, ти зараз вільна?" – "Практично. А що?" – "Допоможеш мені? Я можу сама, але вдвох буде вдвічі швидше". – "Йду". Навіть через комунікатор Ніка відчуває Лічин подив. Вона їй для чогось знадобилася?.. Просто так?

Скоро Ліка висить поруч з Нікою, працюючи так само спритно і безпомилково. Раз по раз вони випадково стикаються то руками, то ногами, і кожного разу їхніми тілами наче розбігаються електричні іскорки. Але ж цього не може бути, щит вони надійно вимкнули та забезпечили.

Вони завершують роботу, проганяють тести, вмикають щит (багато-багато зелених вогників, все гаразд) і закривають його. Кладуть спорядження в комірку. Ліка повертається, щоб йти. "Стривай, сестро, – несподівано каже Ніка. – Пішли до мене, а?"

Каютки Ніки та Ліки розташовані з різних боків корабля, щоб якийсь нещасливий випадок не вивів з ладу обох кіборгів разом. Ліка озирається. Така сама каютка, як у неї. Ліжко з пристібною сіткою на випадок різких поштовхів, складений столик, персональний комп з великим екраном, пара шафок, жодних персональних речей на виду... Все таке саме.

"Що б ти хотіла сьогодні з'їсти?" – Ніка зазирає до шафки. "В сенсі? Це ж просто їжа. Ми їмо, коли голодні, і все". Ніка випрямляється. "Сестронько, не перетворюйся на робота! Сподіваюся, ти не видалила відчуття смаку?" – "Ну... ні". – "І все одно не зважаєш на те, що саме їси?" – "Ну... так". – "Ти мене бентежиш, сестронько. Ну гаразд. Тоді сьогодні у нас буде банош, майже як справжній..."

Вона спритно порається, щось насипаючи в миску, доливаючи, перемішуючи, підігріваючи... Ліка сідає на ліжко. "А як ти стала кіборгом?" – питає вона. "Ну, – каже Ніка, – я завжди любила длубатися в техніці. І хотіла побачити інші зірки. А потім моя подружка пішла в кіборги, і порозповідала мені, що до чого. І я вирішила: я хочу мати таке тіло!" Вона крутиться на одній нозі з пакетом та мискою в руках. – "І ще жодного разу не пожалкувала! А ти?" – "А я теж завжди любила длубатися в техніці" – "І?.." – "І все" – "Ти справді мене бентежиш, сестронько".

Ніка розкладає їжу на дві тарілки. Вона смачно парує. "Бери пляшку та два келихи, шафка праворуч, – каже вона. – Гуляти так гуляти". Ліка дістає і роздивляється пляшку. "Вино?.." – "Ну так. Синтетика, звісно, але добра. А що?" – "Я ще ніколи не пила алкоголь" – "Взагалі? Ти серйозно?" – "Взагалі". "Ось що, – Ніка уважно дивиться на подругу. – Відтепер я займаюся твоїм навчанням". Вона відкорковує пляшку і розливає вино. Ліка обережно куштує, але їй подобається. Вони сідають їсти.

"Смачно!" – Ліка відкидається на стінку біля ліжка. "Отож! – Ніка доливає бокали. – А ти, мабуть, самі базові концентрати жувала. Якщо ми кіборги, то це не значить, що ми не можемо жити по-людськи..." – "Та я й людиною була такою ж..." "Ти мене бентежиш, – вкотре повторює Ніка. – Та що в тебе було за життя? А секс? Ти собі хоч ставила стандартні аугменти задоволення? Ну хоч колись робиш собі приємно?" – "Ну... так. Подеколи. Щоб швидше заснути і краще спати".

"Ось що, – Ніка встає перед нею. – Я відчуваю, що наше навчання тільки починається. Попереду дуже, дуже насичений курс!" Ліка сміється. "Я згодна!"

Але того вечора вони так нічого й не зробили, а просто заснули на одному ліжку, довірливо обійнявшись.

З того вечора вони сплять тільки разом, то у Ніки, то у Ліки, і працювати намагаються теж разом, хіба що робота вимагає від них розділитися. Ніка вчить Ліку всіму щодо задоволень, що знає чи може вигадати (а вигадати вона може багато чого). Ліка охоче вчиться. "Та нормальне було у мене життя, – каже вона. – Просто нагоди не випадало". Ніка тільки хмикає.

У Ліки виявляється якась фантастична чутливість, вона чаклує над тілом подруги, наче над якимось складним приладом. Вона завжди безпомилково знає, яку точку на тілі треба натиснути або полоскотати саме зараз. А Ніка просто щедро віддає подрузі все, що в неї є і на що зараз дивиться її душа. Що вони відчувають? Ну, про секс ви знаєте (тільки у них все яскравіше). А п'ять інших видів насолоди? Ну, слабенький натяк на один з них можуть уявити ті, кому дуже пощастило з галюциногенами. Але тільки слабенький та приблизний, і це тільки щодо одного виду з п'яти.

А ще виявляється, що значно цікавіше читати книжки, коли потім про них можна з кимось побалакати. І дивитися фільми, коли можна разом реготати, плакати та коментувати. І грати в ігри удвох. Вони ніколи не грають одна проти одної, тільки в кооперативному режимі.

Одного дня на шостому місяці польоту (вони вже розігналися до крейсерської швидкості) корабель здригається і гудить від удару. За три хвилини Ліка вже сидить у маршевій рубці та вмикає екрани. Ще за хвилину в інші двері влітає Ніка і падає в крісло поруч з нею.

"Фронтальний щит мінус тринадцять відсотків. Порушення симетрії, нас закручує".

"Метеор?"

"Нас би вже не було. Гадаю, флуктуація міжзоряного газу".

"Зі щита вибито шматок по лівому борту. Корабель не ушкоджений".

"Прецесія збільшується".

"Будимо аварійну команду?"

"Так".

Ліка натискає кілька кнопок.

"Дванадцять годин на вихід з гібернації".

"Прецесія росте. Коректор курсу не порається".

"Не вистачає тяги?"

"Тяги досить. Його не розрахували на таку ситуацію".

Вікно коректора курсу схлопується і видає помилку переповнення. Ніка перезапускає його. Він одразу падає знов.

"Що за дупоголов його писав..."

"Прецесія росте. Скоро нас розірве".

"Гасимо маршеві?"

"Три години на штатне заглушення реактора. Нас розірве раніше".

"Тоді ручне керування, – Ліка перемикає кілька тумблерів. – Тобі ліві-нижні маневрові, мені праві-верхні".

Вони беруться за рукоятки.

"Ну, тримаймо той хрестик в кружечку".

Минає три години. Вони невідривно дивляться на екрани і ледь-ледь ворушать рукоятками. Це як транс. Хрестик точно по центру кружечка, тягу скомпенсовано.

На п'ятій годині корабель знову здригається. Хрестик вилітає з кружечка і починає виписувати петлі.

"Щит мінус п'ять відсотків, в іншому місці. Нас знову закручує".

"Балансуємо знову".

"Слухай, а може віддебажити той коректор курсу?"

"Надто довго. Я сама не втримаю корабель".

Вони повертають хрестик до кружечка.

Минає дванадцять годин. До рубки заходять пом'яті, ще сонні люди. Торкаються їхніх плечей.

"Вахту прийняв".

"Вахту прийняв".

"Дякуємо вам, дівчата. Ви вільні, відпочивайте. Тепер наша черга".

Вони повільно відпускають рукоятки і, не заплющуючи очей, падають з крісел.

Ніка прокидається в своїй каюті, сама. Сама? А Ліка? Що з нею? Ніка зойкає, підіймається, штовхає двері і шкутильгає-біжить до каюти Ліки.

Ліка прокидається в своїй каюті, сама. А Ніка? Де вона? Її очі заливаються сльозами і вона голосно рида, як ніколи в житті. Змахує сльози, штовхає двері і шкутильгає-біжить до каюти Ніки.

Так їх і знаходять, посеред шляху між їхніми каютами. Ліка з Нікою сплять на полу, міцно обійнявшись, вчепившись одна в одну руками та ногами.

"Я так розумію, що ми чогось не знаємо", – пригладжує вуса капітан. Небезпеку ліквідовано, щит збалансовано, коректор курсу оновили. Аварійна команда готується повертатися до гібернації.

"І що тепер?" – цікавиться другий пілот.

"А нічого. То не наша справа. Може, самі потім розкажуть. А поки що вкладемо їх обох разом".

"Куди?"

"Та яка різниця... Ну давайте до Ліки".

Багато місяців по тому. Вавилонська башта корабля стирчить посеред рівнини, від нього в різні боки тягнуться каравани краулерів. Ніка з Лікою пораються біля третього трюму, допомагаючи збирати та запускати краулери. Якийсь колоніст підходить до них.

"Справно це у вас йде. Мабуть, добре бути кіборгом". – "Не те слово". – "Але я б так не зміг. Не можу уявити своє життя отак, без кохання, без родини..."

Вони призупиняються, дивляться йому в очі. "Знаєш? Ми теж не можемо уявити".