Свен працює лісником в величезному лісопарку. Давно працює, не перше десятиріччя. Він кіборг лісової модифікації, добре розуміє ліс та його мешканців, бачить в темряві та чує найтихіші звуки, комфортно почувається роками на самоті (хоча так тривало у нього це досі не траплялося), може спати будь-де на землі чи на дереві та харчуватися будь-чим, що знайдеться в лісі (хоча надає перевагу звичній людській їжі). Він розчищає стежки та озерця, лікує дерева, підгодовує тварин, всяке таке. Робота не складна і фізично не важка для нього, але територія чимала, і він постійно чимось зайнятий.

Він сам керує графіком свого сну і переважно виходить працювати з вечора до ранку, коли в лісі майже немає людей. Однієї ночі, перевіряючи кубла лисиць, він чує дитячий плач і йде на звук. Під стовбуром старого дубу сидить дівчинка років десяти і голосно схлипує. Свен повільно підходить з боку її обличчя, шурхочучи опалим листям і запаливши ліхтарик на поясі, щоб вона помітила його здалека. Вона бачить кіборга і трохи розслабляється.

"Привіт. Я Свен, тутешній лісник. А тебе як звати?" – "Ляна..." – "Дуже приємно. І що ж така мила дівчинка робить уночі в цьому темному лісі, де зустрічаються вовки?" Ляна розширює очі. "Тут справді є вовки?" – "Ні, пробач. Дурний старий жарт. Щонайбільше лисиці, людей вони не чіпають. Але справді, як ти тут опинилась?" – "Посварилася з батьками і втекла з дому, – Ляна шморгає носом. – Дура. Треба було тримати гаджети зарядженими. А так я лишилася без мапи і заблукала". – "Буває. А що батьки?" – "Вони добрі, але ніц не розуміють!" Ляна знов шморгає носом. "То буває. Давай я виведу тебе з лісу. Чи краще винести?" – "Я сама піду!"

Ляна підхоплюється на ноги, робить крок і перечіпляється через корінь. Свен ловить її і піднімає на руки. "З незвички лісом в темряві ходити дуже складно. Може, я тебе колись навчу, а поки що давай так". – "Ну гаразд..." Свен несе її лісом. Спочатку вони трохи розмовляють, потім Ляна задрімує. Свен намагається пригадати, коли ще він носив на руках когось, хто б так довірливо до нього притискався. Виходить, що крім хатніх котиків, які заблукали в лісі – більш нікого й ніколи.

Свен доносить Ляну до її будинку, лагідно будить, перепитує, чи згодна вона вже повернутися додому (вона згодна) і здає дівчинку батькам. Ті виразно знервовані, але раді, що все так владналося. Свена вони звідкілясь трохи знають. Він прощається і повертається до лісу.

За пару днів Ляна знаходить Свена знов, цього разу ввечері. Цього разу вона підготувалася, і мапа навіть показує їй локацію лісника. "Привіт!" – "Привіт!" – "А що ти робиш в лісі?" – "Багато чого. Ось зараз піду зчищати з дерев омелу. Їй теж є місце в лісі, але коли її стає забагато, вона шкодить деревам". – "Можна з тобою?" – "Чом би й ні? Йдемо". Вони йдуть лісом і розмовляють, Свен розповідає їй про всілякі дрібнички, які трапляються біля стежки. Потім вона сидить на галявинці і дивиться, як він спритно лазить та стрибає у кронах. ("Я теж так вмію!" – "Не маю сумніву. Але давай не тут та не зараз, гаразд?"). Потім вони палять велике вогнище на голому клапоті над озером. Свен вчить її плести з омели і дає з собою купу віточок.

Йдуть місяці, вони складаються в роки. Ляна приходить до Свена по кілька разів на тиждень. Він вчить її всьому, що знає сам, і поступово вона теж починає знати про ліс все, і допомагати йому в тих справах, на які їй стачає сил. Коли тепло, вона завжди приходить боса, а коли поруч нема людей – скидає й сукню і ходить голою ("Я зовсім як ти!"). Свен трохи дивується, але не вбачає в тому нічого поганого. Сонце та повітря всім тільки на користь. Пару разів він зв'язується з її батьками, щоб вони не турбувалися. Батьки не мають нічого проти. Ляна під наглядом, в здоровому місці, дізнається чогось корисного – що ще треба?

Коли Ляні виповнюється тринадцять, вона приходить до Свена з хитрим та рішучим виглядом. "Сьогодні я до тебе до ранку!" – "Он як? Батьки в курсі?" – "Батьки гадають, що я на вечірці з друзями. Але з тобою мені краще". Доки світло, вони трохи гребуть опале листя, потім запалюють багаття і смажать ковбаски. Ляна притуляється до Свена і кладе голову йому на плече. Ростом вона вже майже з нього. "Знаєш, – вона вагається і підбирає слова. – Я хочу, щоб ти став моїм першим чоловіком. Сьогодні". Тепер вже вагається Свен. "Ти певна? Ти ж пам'ятаєш, скільки мені років? Може, краще розпочати з кимось твого віку. І, можливо, з людиною, а не кіборгом". – "Все я пам'ятаю! Ти головне скажи: ти сам хочеш?" Свен обіймає її. "Дуже, Ляно. Дуже. Ти найближча моя людина. Єдина хоч якось близька, насправді". Ляна втуляється обличчям йому в груди і посміхається. "Секс з кіборгом вже точно буде безпечним. А мої друзі-хлопці ще дурні, і вони мені не подобаються..."

Вони цілуються та торкаються одне одного, спочатку обережно, потім все палкіше. Сукню Ляна скинула вже давно, тож їм нічого не заважає. Скоро її очі затуманюються і вона зі стогоном тягне Свена на траву. "Давай вже!" Зазвичай член Свена повністю втягнений та непомітний. Він не пам'ятає, коли востаннє ним користувався, але тіло пам'ятає все. "Ого! – Ляна пробігає по ньому пальцями, бере в долоню, обережно цілує. – Він довший за мою долоню!" – "Не лячно?" – "Ти що! Він так мене збуджує!" Вона відкидається на спину. "Давай. Я хочу відчути тебе всередині". Свен робить останню паузу. "Першого разу може бути трохи боляче. Мабуть, перший секс варто робити нетривалим..." – "Годі мене вчити! – сміється Ляна. – Я ж знаю! Я там все сама розробила, вже пару місяців тому. Не бійся". Дивно, думає Свен. Це я маю казати їй "Не бійся".

Ляна зовсім не звична до сексу, тож перший раз їй більше дивно, ніж приємно. І оргазм анітрохи не нагадує оті фонтани та фейєрверки, про які вона читала. Але у них попереду вся ніч та вдосталь сил. Ближче до півночі вони вже удвох розпужують зойками нічних зайців.

Небо починає світлішати, коли вони зрештою відриваються одне від одного. Ляна виснажена, Свен стомлений. "Тобі було добре?" – хором питають вони одне одного, сміються й обіймаються. "Так. Добре. Дуже добре..."

Наступні два роки Ляна так само ходить до Свена працювати в лісі. Вона бере в школі проекти, пов'язані з лісом. Але тепер кожного разу вони ще й займаються сексом, так довго, як їм дозволяє час. Обидва відчувають, що їхня близькість давно переросла в міцне кохання, але не наважуються заговорити про це. Підліток зі старим кіборгом? Справді? Ви серйозно?..

Саме це питають у Свена батьки Ляни. Вони стурбовані тим, як сильно вона прив'язана до нього, нехтуючи своїми однолітками. Їй наче взагалі не цікаві стосунки з людьми! (Свен пригадує розповіді Ляни. За цей час вона пробувала ще з кількома хлопцями та дівчатами, подеколи виходило справді непогано, але все те й близько не лежало...) Вони не мають упереджень щодо кіборгів, у них серед родичів є кіборги, але ж... вони б хотіли й онуків! Ну колись. Свен погоджується, визнає, що емоційний зв'язок між ними дуже міцний (про інший зв'язок нехай Ляна сама їм розповість, коли захоче), що він теж стурбований і буде її заохочувати до стосунків з людьми (він справді заохочував, доки Ляна це йому суворо не заборонила). Можливо, це мине само за кілька років. Він прощається і йде до лісу. Батьки не дуже переконані.

Коли Ляні виповнюється шістнадцять, вона приходить до Свена, і він одразу відчуває, яка вона зла та напружена. "Що?" – "Батьки... Зовсім виїли мені мозок з тими людьми!" – "Та да. Вони такі... Ну... скоро ти від них вже зможеш з'їхати і жити сама". – "Наче то завадить їм далі на мене тиснути! Ні. Я втомилася. Я так більше не хочу". Свен замовкає. Він очікував, що це колись станеться, але так скоро? "І що далі?" – "Я маю прийняти остаточне рішення. Ти правий, я маю вже жити своїм життям". – "Я розумію". Ляна піднімає на нього здивовані очі. "Не думаю, що розумієш". – "Може й не розумію. Але я прийму будь-який твій вибір". – "Справді?" – "Щира правда". Вона ненадовго притискається до нього і швидко цілує. "Мабуть, ти мене тепер не скоро побачиш. Але я обов'язково до тебе завітаю". – "Буду тебе чекати". Вона ще раз цілує його, повертається і повільно йде стежкою. "Нехай у тебе все буде добре!" – гукає він навздогін. "Обов'язково буде! – гукає вона у відповідь. – Чекай, я ще прийду!" Вона зникає за деревами. Він опускається на землю і дає волю сльозам.

Три місяці по тому. Вже осінь, ночами вже відчутно холодно. Свен ламає на цурпалки суху горобину, яка впала поперек стежки, коли Ляна гукає до нього. Він повільно повертається. Вона стоїть в кількох кроках від нього, гола та боса. Її операційні шрами нещодавно загоїлися, але сітка червоних смуг ще виразно помітна. Кіборг лісової модифікації. Свен завмирає, і тоді вона кидається до нього і притискається всім тілом. Він обіймає її. Вони тремтять від відлуння насолоди, коли їхні аугменти знаходять одне одного та налаштовують тривалий зв'язок.

"Ти казав, що приймеш будь-який мій вибір", – шепоче вона йому на вухо.