Батьки Міри навіть не здогадувалися про плани дівчат, коли відпускали її з Тонею без попередження до літнього табору. Батько Міри має десь там давнього друга, який керує школою, і дівчатка, мабуть, приєднаються до інших підлітків, ну там поплавати, походити в походи... Тож дівчата зібралися і поїхали автобусом, самі (тобто разом одна з одною, але без супутників).

"Я трохи хвилююся за них", – каже мама.

"Я б радше хвилювався за табір", – уїдливо відповідає батько.

***

Автобус прибув на місце пізно ввечері. Сонні дівчата ледве встигли зареєструватися, доплестися до корпусу, знайти свої ліжка, роздягнутися (вони тепер завжди спали голяка) і поринути в сон. Пригоди почекають до завтра.

Був чудовий теплий ранок, Сонячне проміння яскраво пробивалося крізь тонкі фіранки на вікнах. Вони встали з ліжок, нашвидкуруч забігли в душ і пішли знайомитися зі своїми новими друзями по корпусу, хлопцями та дівчатами. Виявилося, що однодумців у них тут набагато більше! Сьогодні вони проводять багато часу біля басейну, купаючись, засмагаючи у шезлонгах або граючи у водне поло. Нові друзі порозповідали їм про різні місця, куди тут можна вибратися.

Багато їхніх нових друзів постійно ходять босоніж (зрештою, це ж літній табір, тут це природно), але вони вражені тим, що Міра і Тоня не мають купальників, купаються і засмагають голяка. Однак у перший день до них ще ніхто не забажав приєднатися. "Поживемо – побачимо", – тихо посміхаються одна одній Міра і Тоня.

Увечері у великій загальній їдальні вожаті оголошують, що завтра буде екскурсія на сусідню гору та до її системи печер. Тоня і Міра записуються першими.

Рано вранці група збирається на сніданок, а потім впихається до мікроавтобуса, який цілу годину везе їх до гори. Пейзажі по дорозі просто вражають! Зокрема, глибоке синє озеро, оточене високими горами, виявилося приголомшливо красивим. Це було б ідеальним місцем для натуризму, вирішують дівчата. Залишається тільки переконати в цьому своїх нових друзів. Можливо, саме сьогодні, коли вони будуть в печерах...

Вони виходять з мікроавтобуса, і вожаті починають роздавати захисне гірське спорядження. Коли доходить черга до Міри та Тоні, вожатий дивиться на їхні босі ноги. "Ви босі? Так не піде. Вам потрібні гірські туфлі. Зачекайте... Ось." Він дає їм дві пари взуття.

Міра і Тоня обмінюються поглядами. "Нам це не потрібно. Чесно! Дивіться!" І вони швидко залазять на пару метрів на найближче дерево, чіпляючись пальцями ніг не менше, ніж пальцями рук, а потім зістрибують донизу і показують ноги, цілі й неушкоджені. "Ну, – вожатий явно спантеличений. – Ну нехай, ніякого взуття вам не треба. Тоді беріть тільки ці захисні щитки і пояси".

Інші діти, які бачать демонстрацію дівчат, просто вражені силою, витривалістю та чіпкістю їхніх ніг.

Група починає підйом на гору. Вони йдуть повз високі дерева, глибокі долини, водоспади, маленькі струмочки... Врешті вони досягають печер. Там темно, тож усім роздають ліхтарики. Система печер величезна і складна. Вони заходять всередину.

"Там холодно, – попереджає вожатий. – Чи у всіх є куртки?". Він дивиться на дівчат, одягнених тільки в сарафани на голе тіло. "Ви впевнені, панянки? Тут справді холодно, як ранньою весною".

Міра і Тоня сміються. "Для нас це цілком нормально!" – "Ми ходимо так з березня!" – "Ми купаємося в річці, як тільки сходить крига!"

"Ну... Нехай буде так. Але якщо ви змерзнете, то у мене з собою запасний одяг".

Дівчата йдуть за ним вузьким проходом. Незабаром їх оточує темрява печери. Там дуже темно, але їхні ліхтарики освітлюють низькі нерівні стіни з грубого каменю. Дівчата чіпляються за холодне каміння стопами і пальцями ніг і думають, як незручно було б ходити тут у взутті.

Вдалині вони бачать мерехтіння з кількох напрямків. "Що це?" – "Мабуть, інші групи, – каже вожатий. – Не думаю, що на нашому маршруті ми їх зустрінемо". І справді, протягом усього спуску крутим тунелем група більше нікого не зустрічає.

Внизу – підземне озеро. Міра і Тоня просять дозволу, роздягаються і стрибають у нього. Деякий час вони плавають голими у крижаній воді. Вони виглядають настільки красиво і незвично, що майже всі в групі починають фотографувати або знімати їх на відео. Дівчата не заперечують.

Вони вилазять з озера і повільно одягаються. Дозволяють іншим розгледіти їхні оголені тіла та босі ноги. Поміркувати про них. Відчути бажання спробувати це на собі.

Решта туру проходить без подальших пригод. Дорогою до табору всі погоджуються, що це було весело і дуже захоплююче.

***

"Ви, дівчата, просто вистьобуютеся!" – вигукує один хлопець, коли вони сидять біля басейну.

Міра і Тоня сміються. Вони сидять на землі, голі, засмаглі, схрестивши ноги та ворушачи пальцями.

"Ну, справді так, ти маєш рацію!"

"Але чому? Навіщо вам це?"

Дівчата стають серйозними. "Ми намагаємося переконати вас усіх прийняти наш спосіб життя, адже в ньому стільки приємностей і переваг".

"Але навіщо? Що ви з цього матимете?"

"Можливо, нам просто потрібен хтось близький". – "Не можливо. Напевно потрібен". – "Хтось, кому подобаються ті самі речі." – "Хто б нас розумів."

"А якщо батьки вам не дозволять?" – "Це їхнє право, але вони вже знають і дозволяють нам... Тому ми тут..."

Вони продовжують пояснювати і демонструвати, як добре ходити босоніж і голяка завжди і всюди. Невдовзі час один з хлопців вирішує приєднатися до них.

"Я спробую", – каже він. Він сідає поруч з Мірою і роззувається. Незабаром вони обидві переконують його, що ходити голим набагато зручніше і природніше, ніж в одязі. Тоді він роздягається повністю. "Ну, як ти себе почуваєш?" – "Трохи сором'язливо. Але дуже вільно".

Міра і Тоня обіймають його з обох боків. "Ласкаво просимо до клубу!" У нього несподівано виникає ерекція від того, що він усією шкірою відчуває оголені тіла дівчат, і він червоніє. Всі вдають, що нічого не помітили.

Після цього одне по одному роздягаються і всі інші. Вожатим табору доведеться якось з цим жити.

***

Коли Міра і Тоня повертаються до корпусу пізно ввечері, вони здивовано бачать, що майже всі вже сплять. Що це з усіма сталося? "Мабуть, дуже втомилися!", – думають дівчата. Вони швидко приймають душ і залазять у свої ліжка. Вони засинають, думаючи про те, який чудовий цей літній табір.

Але їх будять серед ночі. Їхні друзі прагнуть поговорити з ними по секрету, щоб дорослі не чули. Тоня і Міра помічають, що всі в кімнаті – і хлопці, і дівчата – голі. Але ж це природно для нічного сну, чи не так?

Вони сидять на підлозі, впритул одне до одного, схрестивши ноги, як роблять зазвичай, розмовляючи між собою.

"То що тут відбувається?" – питає Тоня.

Одна з дівчат, симпатична брюнетка, старша за них, мабуть, на рік, дивиться на них і каже: "Схоже, що ваш натуризм вже став нормою серед нас, це так класно, прикольно і таке інше... Тож ми вирішили вам віддячити і влаштувати вечірку, особливу вечірку! Ми називаємо її "Ніч голяка і дещо інше". Вона скоро почнеться".

Тоня і Міра перезираються.

"Б'юся об заклад, що сьогодні ви теж дізнаєтесь чогось нового!"

"Гаразд!" – сміються вони. – Ми з вами!"

Вечірка починається з музики (тихої, щоб не привертати уваги вожатих) і розмов у загальному холі корпусу, тьмяно освітленому лише кількома ліхтариками. Вони п'ють сидр, який хтось приніс, і злегка та приємно п'яніють. Дівчата помічають, що тут досить багато хлопців.

"Їх тут набагато більше, ніж дівчат!", – дивуються вони.

Пізніше вони всі починають обійматися і цілуватися між собою. Старші дівчатка веселяться, дражнять хлопчиків, що ті не встигають за дівчатами.

Міра і Тоня відчувають себе вільно в цьому середовищі, де всі сповідують ті самі ідеали. Їм дуже приємно бути голими на людях, бачити своїх друзів голими і знати, що вони відчувають те ж саме задоволення, що й вони.

Невдовзі всі втомлюються від розмов у задушливій кімнаті і виходять надвір. Там вони всідаються на пласкі шорсткі камені довкола біля басейну. Їхні босі ноги торкаються води і відчувають її прохолоду, вони відчувають сідницями шорсткий камінь, ще теплий після денного сонця.

Міра і Тоня (і всі інші дівчата, одна по одній) лягають на спину, дивлячись у чисте зоряне небо. Спинами вони відчувають прохолоду трави.

Хлопці – по двоє-троє на кожну дівчину, хлопців тут справді набагато більше, ніж дівчат – збираються навколо них, пестять і ніжно цілують їхні тіла. Вони цілувалися в корпусі і до того, але зараз це відчувається по-іншому.

Вони ще цілуються деякий час, а потім починають кохатися.

Для Міри і Тоні це вперше (як і для багатьох інших учасників), тому все починається повільно і неквапливо. Вони обіймаються, незграбно намацуючи одне одного тілами, торкаються, досліджують одне одного, знаходять чутливі місця. Міра бачить перед собою стегна хлопця, нахиляється до них і намагається поцілувати його член, дивуючись, як швидко він стає великим, товстим і твердим у неї в роті. Тоня відчуває, як кілька настирливих рук розсовують її ноги, обмацують вульву, знаходять клітор і вхід до піхви, куди раніше ще не заходив жоден чоловік. Вона починає тонко й тихо стогнати.

"З тобою все гаразд?" – "Так!" – відповідає вона, дивлячись на Міру.

І так триває, поки вони обидві не досягають першого, але далеко не останнього оргазму за цю ніч. Навколо них інші хлопці та дівчата тихо зітхають, стогнуть і намагаються придушити свої крики захоплення, щоб не сполошити вожатих.

***

Наступного дня вся група вирішує скупатися голяка в озері. Неподалік від берега є невеличкий острівець. Вони розводять багаття, сидять біля нього голяка, п'ють сидр, спілкуються, курять, говорять про життя, кохання та стосунки...

Тоня сидить поруч з Мірою, вдягнені лише в своє волосся. Їхні тіла настільки засмаглі, ніби вони вже все життя прожили голими.

Тоня кладе голову Мірі на плече. "Життя ідеальне, – каже вона. – Як шкода, що воно таке тільки тут. Що ми всі не можемо продовжувати так жити вдома, в місті. Босоніж, голяка і займатися вільним сексом з усіма, з ким заманеться".

"Ну не з усіма, звісно, – киває Міра, – але я думаю, що ми могли б організувати щось на кшталт клубу... Я насправді думаю, що такі клуби вже мають бути, вони тільки чекають, щоб ми до них приєдналися!"

"Я майже впевнена, що твої батьки не дозволять..." – Вони ще не знають про наш спосіб життя! Треба буде їм розповісти. Але як пояснити? І чому ми цього хочемо, насправді?"

Міра замислюється: "Все просто. Тому що це добре, тому що це має сенс, тому що це природно. Ми потрібні одне одному, ми хочемо ділитися задоволеннями, досвідом та емоціями, і саме для цього ходити босоніж, займатися натуризмом і вільним коханням!"

***

Міра лежить на м'якому матраці в ногах свого ліжка і дивиться в стелю. Сьогодні остання ніч перед їхнім поверненням з табору.

"Я не можу заснути", – чує вона голос Тоні поруч.

"Ти теж?"

Вони сідають пліч-о-пліч, обіймають одна одну за плечі, а потім починають цілуватися. Тоня стискає майже неіснуючі груди Міри. Міра тягнеться пальцями до вульви Тоні, яка вже змокріла. "Як дивно. Ми тут кохалися тут з різними хлопцями та дівчатами, але не одна з одною." – "Так. І подумати тільки, ми ж були доступні одна одній вже багато років". – "Тож давай зробимо це!"

І вони роблять це, багато разів.

***

Вони обоє прокидаються рано вранці, раніше за інших. Міра перебирається до ліжка Тоні і залазить під простирадло. "Доброго ранку, люба", – шепоче вона.

Тоня прокидається і бачить Міру поруч із собою. Її очі широко розплющуються. "Що ти робиш?", – запитує вона.

"Та так... Нічого особливого..." – "Так, я бачу!" – і вони продовжують кохатися знову і знову.

Коли вони повертаються з табору додому, вони ні про що не шкодують.