"Мааам! Тааат! Я йду гуляти!" вигукує Міра і, не чекаючи відповіді, виходить за двері. Сьогодні приємний квітневий ранок, трохи прохолодний, але їй тепло. Їй подобається відчуття холодної бруківки під босими підошвами.

Батьки звикли до її прогулянок і не хвилюються за неї.

Вона кілька років до цього ходила в одних шльопанцях. Тепер, навіть коли стає дуже холодно або йде дощ, вона не взувається взагалі. Її мама називає це "модою" і гадає, що донька то переросте, а тато вважає, що це просто безглузда дурниця. Він не любить, коли вуличний бруд потрапляє на його дороге взуття (він взагалі купує всілякі непотрібні речі: машини, гаджети та коштовний одяг). Однак обидва батьки погоджуються, що їй потрібно принаймні щовечора добре митися після прогулянок.

Перші тижні вона слухняно намагалася відмити підошви за допомогою ванної щітки та безлічі мила, але вони все одно залишалися виразно темними від вуличного бруду. Врешті-решт вона зрозуміла, що якщо не може стерти ту чорноту навіть щіткою, то вона не залишить слідів і на килимах чи постільній білизні, і перестала намагатися. І не помилилася: ніхто не помітив!

Незабаром Міра стала центром уваги, де б вона не з'являлася: серед друзів, знайомих, продавців у магазинах... Вони помічали її і посміхалися, до неї часто підходили познайомитися хлопці, особливо старші. Дехто намагалися насміхатися з неї, але незабаром виявили, що це нелегке завдання, оскільки Міра зазвичай сама сміялася з їхніх жартів і додавала власні зауваження, змушуючи всіх сміятися разом з нею. Вона швидко завоювала популярність і серед дівчат.

Невдовзі Тоня, її найкраща подруга, розпочала гуляти босою разом з Мірою, а незабаром і сама відмовилася від взуття. Подруги провели чимало часу, гуляючи вулицями міста і кидаючи одна одній виклики, в які ще брудні чи необладнані місця вони можуть влізти босоніж. І, на їхній подив, їхні ноги легко витримували все, не зазнаючи жодної шкоди, окрім незначних подряпин. "Щось глибоко неправильне криється в одержимості дорослих носити взуття", – вирішили вони.

За пару місяців обидві дівчинки ходили босоніж цілими днями з ранку до вечора. Батьки Міри були вражені, але не зовсім здивовані; зрештою, багато років тому вони самі були підлітками, які займалися йогою і медитували майже голими на лоні природи, тож вони це сприйняли просто як ще одне модне захоплення.

Батьки Тоні зреагували не так: вони купили їй дорогі шкіряні "босі" шльопанці і наполягали, щоб вона ходила в них. Але їй це не подобалося. Приходячи зі школи, вона одразу ж роззувалася і наполягала, що хоче бути босою, як її подруга.

"Нам треба знайти союзників, – вирішують Тоня і Міра. – Когось, хто б так вразив наших батьків своїм вільним стилем життя, що наші босі ноги виглядатимуть у порівнянні з тим абсолютно незначно!"

І ось Міра виходить за двері, щоб зустріти Тоню і разом вирушити на пошуки цих невідомих союзників.

***

Дівчата знайшли гарне місце, де можна присісти на піску біля невеликої річки. Сьогодні вже по-весняному тепло, але ще взагалі не спекотно. Кілька дерев та будиночків довкола пляжу дають досить затишку, щоб спокійно посидіти і почитати книгу або просто відпочити.

Невдовзі Міра каже: "Мабуть, треба йти додому".

"Чого так рано?" дивується Тоня. "Ми ще ж нікого не знайшли!"

Вони обидві встають і заходять в річку по коліна. Вода ще холодна, адже крига зійшла лише кілька тижнів тому, але їм подобається і холодна вода. Вони навіть купаються взимку.

"Я не впевнена, що ми знайдемо союзників отак одразу, зранку в неділю, – каже Міра. – Це може потривати довше, ніж тиждень чи навіть два місяці, ти ж розумієш..."

Вони сидять на колоді під квітневим сонцем, підібгавши коліна і ворушачи пальцями ніг у холодному потоці.

"А чого, власне, ти б хотіла від тих нових друзів?" питає Міра.

"Ну... вони повинні приймати те, що ми ходимо босоніж. І, ну я не знаю, вони мають бути якось ще більш босими, ніж ми!" – каже Тоня.

"Е-е... щось на кшталт того, щоб бути повністю голими?" – припускає Міра.

"Щось типу такого", – Тоня вражена цією ідеєю. – "Це б здивувало навіть мене, не кажучи вже про моїх батьків! Але чи є такі люди взагалі в нашому місті?"

З цими словами вона послизнулася і впала в холодну воду. Вона швидко схопилася, але її сукня просякла наскрізь.

"Ну блін! В цьому не можна йти на люди!" – вигукує вона.

"Йой!" – підтримує її Міра. – "От халепа! Треба тебе висушити!"

"Але як?"

"Давай викрутимо її і покладемо на сонці. Гадаю, за пару годин просохне".

Тоня цього не певна, але іншого виходу у них немає, тож вони так і роблять.

"Тепер чекаємо, доки висохне", – каже Міра.

Тоня роздивляється себе. Вона була настільки шокована падінням у холодну воду, що до неї тільки тепер дійшло.

"Міро! Я ж повністю гола!" Вона почувається дуже сором'язливо і незручно.

"І що? Мене це зовсім не турбує... Гей, зачекай! Я ж можу скласти тобі компанію!"

І Міра скидає свою сукню поруч із сукнею Тоні. Вони дивляться одна на одну і сміються. Тоня відчуває, як напруга полишає її. Коли поруч твоя подруга, теж гола, то це стає цілком комфортно.

"Давай чекати разом", – і вони сідають на пісок засмагати. Вперше в житті вони засмагають повністю голими.

***

За годину вони чують голоси. До пляжу наближається велика компанія. Дівчата злякано похоплюються. Їм абсолютно затишно бути голими наодинці між собою, але група незнайомих людей – то вже занадто! Вони гарячково озираються, але тікати чи ховатися тут нема де.

Люди виходять на пляж. На свій подив Міра і Тоня бачать, що всі вони теж повністю голі – чоловіки, жінки, хлопці та дівчата! Хтось йде повз них у воду і голосно питає: "Гей, дівчата, чого ви не плаваєте? Ви тут новенькі?"

Незабаром всі вже хлюпаються в холодній воді (хоча, мабуть, не в такій вже й холодній...). За кілька хвилин Тоня й Міра оговтуються від здивування і долучаються до інших. Все ж вони швидко змерзають і, коли інші йдуть до клубного будиночка, дівчата приєднуються до них.

"Тоню! Це ж, мабуть, і є ті союзники, яких ми шукаємо!" – пошепки вигукує Міра. І вони вдвох заходять до клубу.

***

Всередині приємно тепло та сухо. "Клади свою сукню сюди, – каже Тоні якась добра жінка. "Звідси йде гаряче повітря, тож вона швидко висохне". Дівчата сідають разом з іншими. Їм так незвично перебувати серед такої кількості голих людей. Хтось готує чай, каву і бутерброди, і дівчата теж пригощаються.

"Ви тут новенькі? Я вас раніше не бачила!" – питає жінка, і водночас Тоня вигукує: "А ви завжди голі?"

Жінка дивиться на них обох і сміється: "Гадаю, нам усім є що пояснити одна одній!"

"Ласкаво просимо, дівчата!, – каже інша дівчина. – Я Джія. А вас як звати?" Вона дивиться на Міру. – "Я Міра, а це моя найкраща подруга Тоня".

"Відповідаючи на твоє запитання, – каже Джія, – ні, ми не завжди ходимо голі. Тільки у відповідних місцях: на пляжах, у саунах..."

"У деяких спортивних залах, басейнах, певних курортах..." – додає хтось.

"І вдома, звичайно... Хм, це насправді багато часу, – визнає Джія.

"Я працюю віддалено, тож подеколи можу не вдягатися тижнями", – каже інша жінка.

"А чому ти питаєш?" – питає Джія у Тоні.

"Ну, це довга історія... – починає Тоня. – Ми з Мірою завжди ходимо босоніж..."

"Мої батьки швидко з цим змирилися, а от батьки Тоні – ні", – додає Міра.

"Вони хочуть, щоб я носила шльопанці! – вигукує Тоня. – Ти можеш собі уявити? Це добрі, легкі, відкриті, гнучкі шльопанці, але я не хочу ніяких шльопанців!"

Джія сміється: "Це, мабуть, дуже важко переносити! Повністю тебе розумію! Це все одно, якби хтось змусив мене вдягати тут легкий сарафан на голе тіло – в той час, як я хочу бути повністю оголеною! О, я розумію тебе, Тоню! Але як твоя історія стосується нас?"

"Ну, – Тоня запнулася, – ми уявили, що якщо чийсь спосіб життя ще більше збентежить моїх батьків... Вони можуть подумати, що мої босі ноги – це така проста і невинна річ, з якою цілком можна жити..."

"І ми справді думали про когось, хто живе голими", – сміється Міра.

Тоня продовжує думку. "Я впевнена, що ви скажете: "Це б їх здивувало!".

"І ви праві! – погоджується Джія. – Це, безсумнівно, допомогло б вам, дівчатка!"

Ніхто не має сумнівів, що Мірі й Тоні треба допомогти. Вони сідають всі разом і обговорюють це питання.

***

Після кількох днів планування та підготовки вони нарешті мають свій шанс.

У найближчі вихідні обидві сім'ї розчищають свої подвір'я та газони після зими. Переконавшись, що батьки будуть знадвору ще принаймні кілька годин, Міра і Тоня чимдуж вибираються до клубу. Їхні нові друзі вже чекають на них.

За годину батьки бачать своїх доньок, які неквапливо повертаються додому, повністю голі, з недбало закинутими на плечі сукнями, весело балакаючи з групою повністю голих чоловіків, жінок, хлопців і дівчат. Біля дому вони зупиняються, обіймаються, і голі люди йдуть далі, помахавши їхнім батькам.

Міра і Тоня повільно і демонстративно вдягають сукні й заходять до своїх домівок, обидві босоніж.

***

"То що, шановна пані, – батьки дивляться на Міру. – Поясни, будь ласка, що то було?".

Батько кидає погляд на матір. Мабуть, він насправді не почувається таким впевненим, як видається.

"Ну, – Міра зухвало спозирає на них. – Ми з Тонею познайомилися з новими друзями. Вибачте, що не сказали раніше, вони зовсім нові. Якщо хочете, ми вас познайомимо".

"Ми не проти, що ти всюди ходиш босоніж, – втручається в розмову її мама. – Але повністю голою на вулиці – це вже занадто!"

"А чому?" – питає Міра з цікавістю.

Батьки обмінюються поглядами. Обоє взагалі зараз не готові розповідати детальну історію суспільної моралі та обговорювати ймовірність того, що молода гола дівчина може стати об'єктом знущань і наруги на вулиці і так далі.

"Ну... це була б довга розмова. Скажімо, ми не проти, щоб ти ходила оголеною у нас вдома, або у Тоні, якщо її батьки дозволять... – каже батько.

"Або в клубі твоїх нових друзів, або на курорті, або в якомусь іншому особливому місці, – додала мама. – Але не на вулиці! Це остаточно! Ти зрозуміла?"

"Так, мамо. Так, тату. Звичайно. Ніяких прогулянок голяка вулицями. Домовились!" Міра швидко киває. Вона отримала набагато більше дозволів, ніж сподівалася.

***

"То що, шановна пані, – батьки дивляться на Тоню. – Поясни, будь ласка, що то було?".

Тоня зухвало спозирає на них. "Ми з Мірою познайомилися з новими друзями... І відкрили для себе нове хобі!"

Батько закочує очі, потім дивиться на матір за підтримкою.

"Ну таке, – каже вона. – Я впевнена, ти розумієш, що це було дуже... несподівано".

"Ну так."

"Ми тільки-но звикли, що ти завжди ходиш босоніж. А тут таке! Ти біжиш занадто швидко, моя люба!"

"А чому?" – з цікавістю питає Тоня.

Батьки перезираються. Вони добре знають, яка Тоня розумна і дуже прискіплива у своїх розслідуваннях. Обоє ясно відчувають, що якщо ця розмова потриває, то вона може якось швидко перекинутися на їхні власні підліткові роки, з усіма цими хіпі-таборами і груповим сексом. Вони взагалі не готові пояснювати все це своїй доньці-підлітку, ні, тільки не зараз, можливо, через десять років. Зрештою, вона ж просто хотіла всюди ходити босоніж і нічого більше...

"Ну, це була б дуже довга розмова... Послухай, люба, давай коротко. Ми не заперечуємо, щоб ти всюди ходила босоніж..."

"Або голою вдома, або у Міри, якщо її батьки дозволять... – додала мати.

"Або навіть з вашими новими друзями в їхніх особливих місцях – так, ми б хотіли з ними познайомитися! Але не голою на вулиці. Ніколи. Це остаточно. Зрозуміло?"

"Так, мамо. Так, тату. Звичайно. Ніяких прогулянок голяка вулицями. Домовились!" Тоня швидко киває. Вона отримала набагато більше дозволів, ніж сподівалася.

***

Міра і Тоня зустрічаються на вулиці між своїми будинками. Дівчата босі й у сарафанах на голе тіло.

"І що?" – "Голою вулицями не ходити, а все інше можна". – "Мені теж. А твої шльопанці?" – "Про них навіть забули згадати!" – "Хохо! Перемога за нами!" – "Повна перемога!"

Вони потискають одна одній руки, обіймаються і швидко цілуються.

"Давай прогуляємося, подивимося нові місця". – "Ходімо".

"А щодо того, щоб ходити голяка вулицями..." – "Так?" – "Я ніколи про це не думала, але зараз це виглядає просто вражаюче! Треба повернутися до цього пізніше".

І вони вирушають назустріч новим пригодам.